Ще три місяці – і буде новий український парламент. Україна знову повертається до змішаної пропорційно-мажоритарної системи, забракувавши суто пропорційну політичну виборчу систему як таку, що не виправдала себе. З однієї сторони – безвідповідальність перед виборцями, коли тушки-перебіжчики облаштовують не країну, а власне місце під сонцем, а з другого – повний відрив від регіонів, коли ніхто конкретно не опікується Львівщиною, Закарпаттям, Донеччиною, Кримом чи Черкащиною. Тому цілком імовірно, що в Україні з часом повернуться до звичайної мажоритарної системи як такої, що найбільше відповідає нашим реаліям та вимогам українського сьогодення.
А тим часом поки формуються партійні списки, кандидати поступово починають працювати на виборчих округах. Кожен регіон має свою специфіку, тому на виборах застосовують різні технології. Набридли старі обличчя? Будь ласка, ось вам нові. Не хочете обирати кота в мішку? Ось вам люди, яких ви всі знаєте, які вже багато чого зробили. Не хочете більше гречки, цукру та олії? Ось вам підтримка культури, мови, церкви, спорту, малого підприємництва і чого тільки ще забажаєте. Не хочете йти на вибори? Ну то й не йдіть, це теж комусь вигідно. Не знаєте, за кого голосувати? Зате ми знаємо…
Оскільки Дрогобиччина, як і Галичина загалом, має стійкі правоцентристські уподобання, то зрозуміло, що кандидат від Комуністичної чи Соціалістичної партій тут має найменше шансів. Здавалося б, може перемогти кандидат від так званої «об’єднаної опозиції», себто яценюкової «Батьківщини», або ж представник «Свободи» чи якоїсь націоналістичної чи взагалі правої сили. Та, як не дивно, як не крути, в виходить одне: перемогу на Дрогобиччині має найбільше шансів здобути людина, котра після виборів опиниться у фракції Партії регіонів у ВРУ.
Офіційно Партія регіонів зі своїм кандидатом на Дрогобиччині визначилася. Це Михайло Янковський, заступник голови Львівської ОДА, людина, котра фактично не має негативу за собою. Однозначно, що осередки цієї політичної сили робитимуть все, щоб взяти максимум голосів виборців, тим більше, що свій стабільний електорат у нашому краї Партія регіонів все ж має, хто б там що не казав. І доказ цьому – 10% голосів трускавчан, поданих на президентських виборах за Віктора Януковича. Інший доказ – обрання в 2010 році до Львівської обласної ради депутатом від Дрогобицького району Михайла Сендака, теперішнього голови райдержадміністрації, представника провладної політичної сили.
Та не виключено, що Партія регіонів робить ставку на зовсім іншого кандидата, на того, хто в час виборчої кампанії буде активно її критикувати і в груди буде битися, що ніколи не стан «тушкою», що не зрадить інтересів виборців. І люди повірять, пустять сльозу, що «який файний той кандидат, та він наш» і … проголосують. Як свого часу проголосували за представника Народного Руху України Олександра Лавриновича (тепер міністр юстиції в уряді Миколи Азарова і подейкують, що майбутній спікер українського парламенту, який без проблем проходить за списком Партії регіонів). Як в 2002 році проголосували за Петра Димінського, котрий ішов від ющенківської «Нашої України», а потім опинився у більшості. Як в 2010 році проголосували за Олексія Радзієвського, людину далеко не правих поглядів.
У різноманітті кандидатів на Дрогобиччині вражає одне. Майже кожен з них – несамостійна фігура, за ними «стоять» впливові люди. Називаються різні прізвища – Сергій Льовочкін з Адміністрації Президента, депутат Куровський, інші депутати, представники великого і дуже великого бізнесу. Звісно, що на Дрогобиччині жодних шансів пройти не мали б Сергій Ківалов, Вадим Колесніченко, Петро Симоненко, Сергій Льовочкін чи інші знані в політикумі постаті. А от «наш», свій, рідний, незаплямований, благодійний, благородний, порядний, чесний, щирий, побожний, красивий, добрий – може. І пройде. І відстоюватиме в українському парламенті в першу чергу інтереси свого боса, бо цей «наш» є нічим іншим, як звичайнісінькою маріонеткою, знаряддям у чиїхось руках.
Передбачаю, що багато хто образиться за такі слова. Та народне прислів’я гласить «На злодієві шапка горить». Але що правда – то не гріх. Не те щоб я був великим прихильником Партії регіонів, але така реальність – майбутній народний депутат від Дрогобиччини або одразу ввійде до фракції цієї політичної сили, або ж підтримуватиме її політику, голосуватиме так, як потрібно, у найбільш важливі та відповідальні моменти. По-перше, бо буде вдячним за підтримку цій силі, яка на цих виборах «розкладає яйця в різні кошики» і фактично фінансує і тих, хто дре горлянку, критикуючи її тепер, по-друге, буде переживати за власний бізнес (щоб він процвітав, а не занепадав), по-третє, не видно з усіх кандидатів того міцного та твердого, який би не прогнувся.
Додає балів провладним силам і факт, хто і як проводить агітацію за об’єднану опозицію. Дивлячись на те, хто ж стоїть в біло-сердечних палатках сьогодні, аж плювати хочеться. Де ті молоді хлопці-патріоти, які мали Україну в серці і готові були йти на смерть? Тепер же – один адмінресурс плюс так звана «школота» з «молодих» ефзетів. Чергового з міської ради та колишнього гендиректора КП «Наше місто» поставили стояти біля палатки у Трускавці – і це нормально? А те, як місцева влада, котра представляє «об’єднану опозицію» в деяких містах Дрогобиччини, глумиться з народу, гадаєте, не вплине на результат виборів на Дрогобиччині? Отож то. Так що куди не кинь – всюди клин і Партія регіонів вже відтепер потирає руки, бо Дрогобиччина – її. Якщо хтось може цьому заперечити – прошу дуже.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень