Рейтинг резонансних політичних подій минулого тижня, які здивували галичан, без сумніву, очолює народний депутат, висуванець від ВО Батьківщина Олег Канівець.
Сам нардеп запевняє, що його вихід з фракції спричинений конфліктом з керівництвом фракції та лідерами Львівської Батьківщини. Натомість, учорашні колеги та побратими звинувачують Канівця у зраді та клятвопорушенні. Якби там не було, демарш народного депутата, за якого ще два місяці тому агітували лідери об’єднаної опозиції, не міг не позначитись на рейтингу та довірі до політичної сили, під брендом якої Канівець потрапив у парламент. Рядовому виборцю, не втаємниченому в тонкощі великої української політики важко зрозуміти, як лідери опозиції не розгледіли в колишньому фігурантові скандальних «списків Деньковича» потенційного «відступника».
При відсутності логічного пояснення, чому ж керівники опозиційних партій при узгодженні кандидатів-мажоритарників надали перевагу Канівцю перед іншими кандидатами з набагато чистішою репутацією, до прикладу, Ігорю Осташу, виникають усілякі конспірологічні теорії про ймовірні змову, корупцію та продаж депутатських мандатів. У львівському (точніше, стрийському) випадку такі підозри падають в добре збагачений ґрунт. Свого часу той же Осташ звинуватив ще одного керівника об’єднаної опозиції на Львівщині у вимаганні грошей за право висуватись під прохідним брендом. Тоді фігурувала сума, не підйомна для кадрового дипломата в розмірі 350 тис. доларів США. Хтозна, можливо, якби Осташ тоді знайшов би таку суму, ми не піддавали б сьогодні сумніву чистоплотність опозиційних політиків. Хоча, для того ж Осташа є усі підстави почувати себе обдуреним. Адже, якщо вірити Канівцю, то від нього вимагали набагато меншу суму. В неділю, в ефірі телепередачі «Люстрація» нардеп зробив сенсаційну заяву про те, що голова Львівської обласної організації «Батьківщина» Роман Ілик вимагав від нього за партійне «благословення» всього 50 тис. доларів. Наскільки правдивими є такі звинувачення, зараз сказати важко, останню крапку в цій дискусії мав би поставити суд, однак, поки що Роман Ілик не декларував бажання позиватись з Канівцем, відбувшись черговою заявою про чергову тушку в рядах Батьківщини.
Розмов про корупцію в рядах львівської Батьківщини, в тому числі, і про продаж місць у списку чи округів на вибори було досить багато. Керівників Батьківщини звинувачували й у опосередкованій здачі певних округів «потрібним» людям. До прикладу, керівників Батьківщини звинувачували в тому, що вони «злили» округ бізнесмену Дубневичу,виставивши проти нього завідомо непрохідного конкурента – київську журналістку Т. Чорновол.
Є й інші шляхи «допомогти» потрібному кандидату виграти вибори, якщо ти керівник партійного осередку опозиційної партії. Можна просто…нічого не робити, і це також може бути ефективним. Так сталось у Сколівському виборчому окрузі, де на довиборах у Львівську облраду 7 квітня узгоджений (!) висуванець від Батьківщини Степан Цмоканич з тріском програв вибори не якомусь потужнішому опозиційному кандидатові, а регіоналу, керівнику райдержадміністрації.
Звичайно, можна багато говорити і про адмінресурс, і про злочинну владу, проте факт залишається фактом: за висуванця від Батьківщини не приїхав агітувати жоден з новообраних депутатів від цієї партії або ж інших агітаторів. На окрузі практично не велась агітація за Цмоканича, не поширювались листівки, газети, як це зазвичай буває напередодні виборів. До прикладу, в м. Львові, де по виборчому окрузі № 2 кандидував висуванець від ВО Свобода, нардепи від цієї політичної сили регулярно проводили зустрічі з виборцями, біля церков масово поширювалась партійна газета, де в публікаціях значне місце виділялось саме кандидату в депутати. Як результат – кандидат від цієї партії Йосиф Ситник переміг з величезним відривом.
Мабуть, наївно було б звинувачувати досвідченого політфункціонера Романа Ілика у невмінні проводити виборчі кампанії. В такому випадку відсутність будь-якої, чи фінансової, чи у вигляді віп-агітаторів, підтримки свого кандидата виглядає щонайменше, як саботаж. Або ж бажання таким чином підіграти іншому кандидату. В даному випадку – кандидату від Партії Регіонів. Люди, близькі до керівництва львівської Батьківщини стверджують, що Степан Цмоканич є близьким другом Романа Ілика, хоча навряд чи давня дружба була єдиним аргументом для того, аби «злити» однопартійця.
В «Батьківщині» обіцяють розібратись в цій ситуації та з’ясувати справжні причини поразки (єдиної серед 7 округів!) узгодженого кандидата. Мабуть, саме тоді галицька спільнота отримає нові підстави для підозр та сумнівів у чесності своїх політиків. Проте, з набуттям статусу народного депутата Роман Ілик суттєво посилив свої позиції в обласній організації, витіснивши звідти останніх прихильників і колишніх основних спонсорів Батьківщини Дубневичів. Тому, швидше за все, «крайнім» за програш зроблять того ж таки Цмоканича, вказавши йому на недоліки у партійній роботі.
А от чи захоче робити висновки найвище керівництво партії – залежатиме від того, чи є там люди, зацікавлені в готовності Львівської «Батьківщини» до майбутніх президентських виборів, адже при таких підходах, які продемонстрували львів’яни, «ловити» на майбутніх виборах нічого…
Стаття взята з сайту: http://vgolos.com.ua/events/728.html
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень