У тихому болоті чорти водяться. Це народне прислів’я є яскравою ілюстрацією того, що конфлікти можуть бути там, де цього ніхто б не сподівався – за участі релігійних організацій, благодійних фондів, інвалідів. Коли мова заходить за гроші, землю чи майно, то тоді любов, милосердя, добро та смирення стають пустими словами, не наповненими ніяким змістом. Подібно як і порядність, терплячість, прощення. Тоді стає зрозуміло, що життя – не чорно-біле, що в ньому є місце напівправді, напівблагодійності, напівлюбові, напівгідності.
Провінційний Дрогобич може похвалитися багатьма скандалами. Більшість із них мусується на місцевому рівні і рідко що стає об’єктом зацікавлення області чи всієї держави. В принципі, так є всюди. Подібно як практично по всій Україні є конфлікти за участю релігійних організацій. В більшості ці конфлікти через землю чи майно відбуваються між релігійними спільнотами та підприємцями чи органами місцевої чи державної влади, інколи між конфесіями. Та випадків, коли конфлікт є між благодійним фондом і дітьми-інвалідами, напевно більше немає ніде, крім Дрогобича. А час протистояння між БФ «Карітас» Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ (керівник «Карітасу» – о. Ігор Козанкевич, Владика єпархії – єпископ Ярослав Приріз) та Дрогобицьким добровільним товариством захисту дітей-інвалідів «Надія» (керівник – Ірина Дзюрах) обраховується не на тижні чи місяці, а вже на роки.
Нагадаємо передісторію цього конфлікту слідами публікацій на «Трускавецькому віснику». Отже, 16 листопада 2012 року публікується стаття «Казка про лисичку в рясі та зайчика-інваліда», 1 грудня цього ж року з`являється публікація «Надія» та «Карітас» роблять одну добру справу» і майже через рік після цього – матеріал «Про конфлікт, або Слово на захист духовенства і Святої Матері-Церкви». Якщо когось цікавить докладний їх зміст, то є можливість прочитати ці статті за вищенаведеними гіперпосиланнями. У всіх трьох випадках маємо справу з одним конфліктом – між ДДТЗДІ «Надія» та БФ «Карітас СДЄ». Спільна власність (будівлі), спільна земля, спільні рахунки за комунальні послуги, але різні інтереси. Напрошується наступне прислів’я – про двох господинь в одній хаті.
І ось 6 серпня 2014 року голова ДДТЗДІ «Надія» Ірина Дзюрах проводить чергову прес-конференцію». І запитує осілим від ангіни та переживань голосом: «Що далі?». Це не запитання, це крик душі. Проблема, як є далеко не першочерговою для Дрогобича та дрогобичан, є все ж пріоритетною для дітей-інвалідів та їхніх батьків.
– Питання тягнеться, переноситься, ігнорується, не вирішується вже майже два роки – з грудня 2012 року, – каже пані Ірина. – Були круглі столи, час від часу конфлікт то пригасав, то вибухав з новою силою, немов би від якоїсь міни. Ми зайняли захисну тактику, зверталися до вищої церковної влади (Владики Ярослава), сподіваючись на відповіді та розуміння. Та досі ми не отримали жодної відповіді, не кажучи вже про якесь розуміння наших проблем.
Пані Ірина надає журналістам можливість ознайомитися з досить товстою папкою різноманітних документів, які проливають більше світла на конфлікт. Серед них: анонімні публікації з сайту про «секту Дзюрашків» за підписом «волонтери та працівники БФ «Карітас», в якій матерів дітей-інвалідів порівнюють з «підгорецькими отцями» (згодом статтю із сайту все ж зняли); офіційні звернення п. Ірини Дзюрах до органів влади та до єпископа; звернення до керівництва «Надії» о. Ігоря Козанкевича з вимогами сплатити борги за комунальні послуги та припинити оббріхування благодійного фонду; документи, які стосуються новозбудованого приміщення «Карітасу» біля «Надії»; приватне електронне листування, у тому числі лист-покаяння дружини о. Ігоря Козанкевича; ряд інших документів. Ірина Дзюрах каже, що має в своєму розпорядженні і диктофонні та відеозаписи, які ще більше розкривають суть цієї справи.
– Що далі? Давайте разом вирішимо… Ми ж одна громада… Завтра це може стосуватися кожного…, – схвильовано уривками запитує та пропонує Ірина Василівна.
Свідомо в цій публікації опускаємо деталі тих моментів, які не додають честі ні одній зі сторін конфлікту. Готель, в якому зараз проживають мусульмани, та кафе у ще не введеному в експлуатацію згідно чинного законодавства будинку – це те, що є на місці планованого реабілітаційного центру для дітей-інвалідів. Компенсація за проживання біженців. Двері плюс двері плюс ще одні двері замість відкритості та щирості. Гра в мовчанку та погляд крізь пальці на серйозну проблему зі сторони церковного ієрарха, який має дбати за ввірену йому Церкву на окремо взятій території. «Надія» перекрила єдину дорогу на територію, зачинивши наглухо браму. «Карітас» домагається виходу окремих батьків дітей-інвалідів з ДДТЗДІ. Заангажована позиція вже нової (notabene – постмайданівської!) дрогобицької влади, яка одній стороні конфлікту сприяє у справі з гуртожитком, а іншу «годує» свідомим затягуванням вирішення питання. «Надія» оплачує тисячі гривень за воду, маючи лише один кран та один унітаз, а по сусідству миються шикарні авто. За травень дітям-інвалідам виставили рахунок за використання газу (опалювальний сезон вже закінчився в квітні!), а газ де-факто пішов для потреб кафе. На гаражі повісили нові замки і «Надія» не має доступу до цього майна. Перелік нюансів можна продовжити – тоді вийде така собі книга скарг без пропозицій…
Але дійсно, що робити? Журналіст Анатолій Власюк пропонує Ірині Дзюрах та о. Ігореві Козанкевичу зробити спільну прес-конференцію, щоб дві точки зору звучали не окремо, а в одній залі. Голова Громадської ради при міському голові Дрогобичі Зорян Ацедонський обіцяє піднімати це питання як посередник, у тому числі і на рівні місцевої влади. Депутат Дрогобицької міської ради Михайло Ваврин радить перейти в суто юридичну площину, адже від взаємних звинувачень толку мало, як і від закликів до гуманності та милосердя – для бізнесменів, у тому числі в рясах, це не аргумент. Потрібно залучати професійних юристів та відстоювати своє право у суді, – радить ще один з учасників зустрічі, представник ГО «Дрогобицька громада». Про те, що ситуація зайшла в тупик, у глухий кут, говорять і батьки дітей-інвалідів.
В самісінькому центрі Дрогобича, недалеко від Ратуші та продуктового ринку, навпроти пам’ятника Шевченку, на території колишнього дитячого садочку є дві організації, яким сам Бог велів бути прикладом добра, терпеливості, милосердя, любові. Тиха місцина, в якій завелися чорти – чорти дрогобицького болота. На жаль, вигнати їх не в силі ні священики, ні волонтери, ні діти-інваліди, ні батьки дітей-інвалідів, ні тим паче журналісти. Бо чорти – всередині тих, хто сім головних гріхів прикриває ширмою…
Ісусе, дай невинним заспокоєння, винним каяття, дай владі мудрості і не дозволь, щоб потерпіла від цього конфлікту Твоя Церква. Зішли Твою благодать на «Карітас» та «Надію», на о. Ігоря та п. Ірину, розв’яжи цю важку справу, адже що неможливе для людей – можливе для Тебе, наш люблячий Боже. І нехай вся слава буде тільки Тобі на віки віків. Амінь.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень