Ще минулого року лідери опозиційних фракцій Олег Тягнибок, Арсеній Яценюк, Віталій Кличко, а також народні депутати – свободівець та представник «Батьківщини» Володимир Яворівський внесли до Верховної Ради України постанову «Про 80-ті роковини Голодомору в Україні та вшанування пам’яті жертв геноциду української нації». В пояснювальній записці до проекту постанови зазначалось: «2013 року виповнюється 80 років із часу вчинення геноциду проти українського народу — Голодомору 1932-1933 років. Це був безпрецедентний злочин у світовій історії, бо штучний голод був спрямований не лише на фізичне знищення українців: комуністичний режим прагнув знищити саме українство, позбавити українську націю її волелюбного духу, її ідентичності, зламати їй хребет, поставити знесилених голодом, страхом та відчаєм українців на коліна, викоренити навіть думки про свободу та власну державу.
Україна пройшла тривалий час відновлення національної пам’яті про трагедію 1932-1933. І закон України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні» став підсумком багаторічної дослідницької діяльності авторитетних українських і закордонних учених. Оцінки Голодомору 1932-1933 років в Україні як геноциду ґрунтуються на великому масиві наукових досліджень, сотнях тисяч архівних документів та спогадів тих, хто вижив під час Голодомору…
В останні роки увага державних органів до відновлення пам’яті та вшанування пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років зменшилась. Більше того, є навіть спроби, провокативні за своєю суттю, заперечити Голодомор та виправдати його організаторів. Тому актуальним є забезпечення гідного вшанування пам’яті жертв Голодомору у 80-ті роковини трагедії, що і визначає необхідність ухвалення цієї Постанови».
Далі, в пояснювальній записці йшов перелік заходів, які повинна виконати держава та місцеві органи влади. І от, настав «революційний вівторок» у кінці березня. Питання Голодомору внесено до порядку денного сесії ВРУ. Але, на жаль, ніхто із промовців не опирався на рішення ВАС України від 10 січня 2010 року, який визнав Голодомор геноцидом та винуватців організації його в особі політбюро КПУ та окремих її діячів. Не згадав ніхто рішення Європейського Парламенту «Про злочинну діяльність комуністичної ідеології і прирівнення її до нацистської та заборону їх в країнах Європи» від 2 квітня 1999 року. Через погану підготовку до голосування, та голосування проти неукраїнськими партіями, регіонали законопроект провалили. А комуністи навіть не піднялись, коли хвилиною мовчання вшановували пам’ять померлих під час Голодомору. Руслан Забілий – історик, директор Національного музею-меморіалу «Тюрма на Донського» так прокоментував поведінку комуністів: «Я не думаю, що про комуністів можна говорити як про якусь партію адекватну. Є велика різниця між українською комуністичною партією (а така була в Україні в 1917 – 1920 роках – Українська Комуністична Партія – УКП), яка висловлювалась за самостійність України та ліквідована большевиками в 1920 роках – В.К.), якої в нас немає, і комуністичною партією України. Сучасна КПУ не просто сповідує ідеологію Маркса – Леніна – Сталіна, але й вважає себе послідовницею, спадкоємницею ленінізму-сталінізму!..».
…«Комуністи ніколи не визнають дії своїх попередників злочинними, КПУ не працює на створення Української держави навіть з погляду ідеології – це сила, яка працює на руйнування державності. Адже вони сповідують віру в єдиний неподільний ерзац – Совєцький союз».
І так буде проходити голосування за національні питання, допоки вся влада, починаючи від президента до місцевих адміністрацій, буде представлена людьми, в жилах яких тече неукраїнська кров. Та не тільки голосування, а рабство українців буде доти, поки ми самі не встанемо з колін, бо, як писав Шевченко: «Не жди сподіваної волі – вона заснула… А щоб збудить хиренну волю, треба миром, громадою обух сталить; і добре вигострить сокиру – та й заходиться вже будить».
Володимир Копись, Почесний громадянин Борислава, газета «Нафтовик Борислава»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень