Сьогодні точиться багато розмов про дії тих чи інших депутатів Верховної Ради під час прийняття Закону про засади державної мовної політики. Чому вони не запобігли ухваленню закону? Чому депутати Верховної Ради порушують законодавство і регламент у своїй роботі? Чому парламент перетворився у політично-бізнесовий клуб за інтересами? У відповідях на ці запитання слід сказати що у такій еволюції народних депутатів є частка нашої вини.
Це ми далекого 1994 року обрали Танюка віддавши йому голоси шістдесяти відсотків виборців Дрогобича. І після цього ми нашого обранця практично не бачили, як і не бачили його роботи у парламенті та регіоні.
Це ми обирали депутатами осіб, які починали політичну діяльність під демократичними прапорами, а потім опинялись у провладному таборі. Лавринович, який є міністром уряду Азарова, Димінський, який перейшов з “Нашої України” до фракції регіонів, Радзієвський, який став депутатом за списками Партії Регіонів, а потім її залишив.
Як би ми обирали інших осіб, які б пам’ятали про тих хто їх обирав, не зраджували свого виборця, не змінювали своїх поглядів в залежності від політичної кон’юнктури чи фінансових пропозицій, то шлях формування українського парламентаризму поточився би в інший бік — європейського, а не азійського зразка. І впевнено можу сказати, що такого ганебного закону про мови ми би сьогодні не мали.
В подібний спосіб ми обираємо місцеву владу. Обираємо не за ділами, а за обіцянками, які потім не виконуються. Це відбувається тому, що ми не контролюємо владу. Відсутність контролю породжує вседозволеність. І ми бачимо її у діях народних депутатів, депутатів міської та обласної рад.
Як інакше , ніж вседозволеність, можна назвати такі дії міської влади:
Коли дороги ремонтуються біля помешкань міського голови, його заступника, родини міського голови, в той час з вул. Івана Франка яка мала бути би давно відремонтована витягаються і вивозяться встановлені бордюри. Коли будівництвом стадіону займаються не будівельники, а прокуратура і міліція. Ошуканими залишились десятки дрогобицьких робітників.
Коли влада звітує, що посаджено 100 тисяч дерев. Минулого року подібну кількість дерев спромоглася посадити лише Дніпропетровська область, територія якої 32 тис. кв. км і населення складає 3,5 млн. осіб,з якою не можна порівняти наше місто. Таке непродумане хаотичне висаджування садженців без наступного належного догляду привело до їх масової загибелі. Час правоохоронним органам дати правову оцінку ініціаторам масового знищення природи — міській владі.
Коли нормативна оцінка землі завищена в 2,5 рази на основі сфальсифікованих даних. Підприємці добились скасування незаконного рішення сесії міської ради про затвердження нормативної оцінки в судах Дрогобича та Львова. За наполяганням підприємців міська рада більше року тому створила депутатську комісію для вивчення фальсифікації. Вже скоро Верховний суд проголосить остаточний вердикт у цій справі, а депутати дотепер не можуть зібрати і розглянути матеріали. За відмінену оцінку землі сплачено 150 тис. грн. Міська громада хоче знати прізвище того, з чиєї вини викинуті на вітер гроші ,і хто має відшкодувати їх бюджету нашої громади.
Ми хочемо знати, чому одні громадяни, що стоять десятками років на черзі для одержання земельної ділянки під забудову не можуть її отримати. А тепер ще й мають сплатити на підведення комунікацій 80 або 120 тис. грн. залежно від мікрорайону в якому розміщена ділянка. А депутати міської ради, отримуючи земельні ділянки під садівництво, за два місяці змінюють цільове призначення земельної ділянки під забудову. В такий спосіб обходять чергу і не платять за підведення комунікацій.
В місті роздано під садівництво більше восьми гектарів землі. Причому садоводами в Дрогобичі стали мешканці Харкова, Львова, Трускавця, Стебника. Важко зрозуміти чому садівництвом в Дрогобичі займатимуться жителі Підбужа, Лішні.
Декілька днів тому на позачерговій сесії міської ради страйковий комітет поставив вимогу перед народними обранцями Дрогобича виділити кошти на організацію поїздок наших мешканців до Києва з метою донесення голосу громади до очільників нашої держави. На що ми отримали відповідь, – грошей немає. Я вірю, що немає. Адже звідки вони будуть, якщо на утримання чиновників міської ради замість семи мільйонів гривень, що передбачено міністерством фінансів на 2012 рік, міська рада щедро дала на п’ять мільйонів більше — дванадцять мільйонів. Ще п’ять мільйонів цього року йде на модернізацію котелень, від яких масово від’єднуються споживачі і потреба в яких може скоро відпасти. І це не поодинокі приклади марнотратства.
Депутатський корпус Дрогобича дуже немічний, практично виконує волю однієї людини. Керівництво міста грає на слабинках депутатів: кому посаду в Ратуші чи в комунальному підприємстві, кому земельку, а хто просто боїться.
Ось так людей ставлять на коліна. Ось так і живуть вони на колінах, але вважають, що дивляться на нас звисока, бо обласкані владою вміють крутитися, можуть “вирішувати” питання.
Семен Глузман, правозахисник і психіатр, на запитання журналістів, – чи наші депутати часом не психічно хворі люди, відповів, – що наші обранці цілком психічно здорові люди з ущент зруйнованою мораллю.
Не вірю, що ці, що є при владі, самі стануть моральними. Це ми , контролюючи їх, зможемо примусити рахуватись з нами. Рахуватись з нами щодо нашої мови, нашої землі, наших коштів, наших доріг, і, зрештою, рахуватись з нашою гідністю.
Настав час сказати владі наше “Досить ”, “Досить обіцяти, досить красти, досить брехати, досить дурити народ”. І сказати це треба тут, в нашому місті дрогобицькій владі. Сказати дружньо, голосно, сказати так, щоб відлуння докотилось до Печерських пагорбів, і щоб влада в Києві зрозуміла, що громада, яка встала з колін, яка відчула свою силу і гідність, ніколи і нікому не віддасть ні мову, ні державу.
Але для цього нам всім треба встати з колін…
Володимир Кондзьолка, www.drohobych.com.ua
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень