Газета “Тустань” уже повідомляла, що за підсумками загальнонаціональної програми “Людина року-2011” Олексій Радзієвський став одним із претендентів на лауреатське звання “Міський голова року”.
Ця новина викликала, м’яко кажучи, здивування з боку багатьох дрогобичан – навіть тих, хто свого часу голосував за нинішнього мера, а нині розчарувався в ньому, в його діях і бездіяльності. Більше того, містом почали гасати чутки, буцімто Олексій Васильович через одного впливового чоловіка передав відповідну суму грошей, аби потрапити до числа претендентів. А на тлі повідомлень засобів масової інформації про тотальну купівлю посад, звань і нагород люди вже сприймають подібне як істину в останній інстанції, хоча не завжди чутки відповідають дійсності.
Звичайно, можна казати, що нема пророка у своїй вітчизні, а можна задатись елементарним питанням: а що
ж такого величного зробив Олексій Радзієвський для Дрогобича, аби претендувати на лауреатське звання “Міський голова року”? Або ще гостріше: де ваша совість, Олексію Васильовичу, що ви не відмовляєтеся претендувати на лауреатське звання “Міський голова року”?
Перше, що спадає на думку, – це порівняння Дрогобича з сусіднім Стриєм. Тамтешнього міського голову вже обирають вчетверте. Стрий виглядає цілком європейським містом – на відміну від Дрогобича. Наші сусіди, мабуть, і не пам’ятають, що таке, скажімо, погані дороги. Але їхній міський голова чомусь не претендує на лауреатське звання “Міський голова року”. Мабуть, не має достатньої кількості грошей, аби їздити до Києва, виступати на різних телеканалах, як це нещодавно зробив Олексій Радзієвський.
По-друге, дрогобичани ще не встигли забути провальну політику Олексія Радзієвського щодо Євро-2012. Попри гучні обіцянки й бадьорі рапорти маємо плачевний результат: Дрогобич виключений зі списку міст, які прийматимуть цьогорічний чемпіонат Європи з футболу. Громаді слід достеменно розібратися, хто винен у цьому і яка роль Олексія Радзієвського в фіаско, але факт залишається фактом.
На слуху в дрогобичан сумнівна приватизація об’єктів комунальної власності, роздача депутатам міської ради земельних ділянок в обмін на їхнє лояльне ставлення до міського голови, недемократичне прийняття рішень на сесіях і таке інше. Вже цього для совісного чоловіка було би достатньо, аби сидіти тихенько і не пхатися до Києва напередодні парламентських виборів. А то складається враження, що Олексій Радзієвський намагається сподобатися Вікторові Януковичу (аякже: найкращий міський голова!) та ще й висунути свою дорогоцінну кандидатуру в списки кандидатів у нардепи.
Мені здається, що Олексій Радзієвський грає непритаманну йому роль. Не таким він був під час своєї попередньої каденції та й навіть у передвиборчій гонці 2010 року. Ніби хтось його підмінив. Або найгірші риси, притаманні Олексієві Радзієвському, які він ретельно приховував, так і поперли з нього. Маска знята, і лукавий підло нашіптує: дивіться, ось я, справжній!
Найважчим завжди є випробування владою. Дрогобичани мусили обрати міським головою Миколу Гука, аби переконатися, хто ж він є насправді. А так би залишився Микола Петрович національним героєм, творцем “Просвіти” в Севастополі й української газети в Криму. Ні, поплутав його лихий, підказав підленько, що слід балотуватися на міського голову Дрогобича. Те саме маємо з Романом Калапачем. Стебничани обрали його міським головою, а на наступних виборах він набрав лише 77 голосів. Вивішував 1972-го року національний прапор, а тепер у свідомості багатьох залишиться «Ромком-калькулятором”. І народні прізвиська ніхто не відмінить!
Я й досі думаю, навіщо було Олексієві Радзієвському пхатися в міські голови Дрогобича? Не інакше як лихий поплутав! Тепер дрогобичани його відверто бештають, як хлопчиська. “Постраждали” і його радниця Віра Байса, і секретар міської ради Тарас Метик, бо люди остаточно переконалися, хто є ху. Олексій Радзієвський переконаний (і підлабузники в цьому його підтримують), що вдалося досягти позитивних змін від того часу, коли команда нинішнього міського голови прийшла до влади. Насамперед говорять про налагодження системності в роботі, максимально конкретної визначеності в діях усіх служб, підрозділів і кожного окремо взятого чиновника, що, відповідно, передбачає жорстку відповідальність. А ще Олексій Радзієвський тішиться тим, що вдалося кардинально реформувати житлово-комунальне господарство, причому деякі затяті підлабузники стверджують, що зроблено це вперше в Україні.
На жаль, це все не відповідає дійсності. Радикальне скорочення в ратуші, про яке говорив міський голова, загальмоване. Навпаки, набирають нових працівників. Витрати на зарплати зростають, а ефективності й результативності в роботі чиновників не видно. Персональна відповідальність за створення робочих місць, про що розпинався Олексій Радзієвський у передвиборчій кампанії, відсутня, як відсутні й ці нові робочі місця. Що стосується реформ у житлово-комунальній сфері, то з трьох ЖЕКів зробили одне ЖЕО, а суттєвого поліпшення в обслуговуванні й розв’язанні господарських проблем дрогобичани не відчули.
Як на мене, найбільшою трагедією Олексія Радзієвського є те, що навколо нього нема тверезих людей, які би прямо в очі розповіли йому про реальний стан речей. Складається враження, що найближче оточення найбільше його і підставляє, бо нерозв’язані дрогобицькі проблеми великою мірою залежать від непрофесіоналізму, хамства і здирництва чиновників. Олексій Васильович цього не бачить? А якщо бачить, то чому не вживає заходів? Чи йому подобається, коли підлеглі лестять і стеляться під нього? Слабка ж тоді у нього влада…
Можна бути наполегливим у досягненні своєї мети, а можна бути впертим. Схоже, саме впертість не дозволяє Олексієві Радзієвському зупинитися. Прикладом цьому є його нещодавнє інтерв’ю на телеканалі “Алсет”. Негострі запитання, “потрібні” дзвіночки у студію, сумнівне голосування – все це наштовхує на думку про несерйозне ставлення до Олексія Ра-дзієвського, підігравання йому. Мовляв, чим би дитина не тішилася, лиш би не плакала. Невже Олексій Радзієвський не вважає себе серйозним бійцем? Невже подібне ставлення не ображає його?
Найбільше шкодить Олексієві Радзієвському брехня. Професійний брехун повинен мати феноменальну пам’ять, аби пам’ятати, що він уже збрехав. Олексій Радзієвський – брехун непрофесійний, а тому пам’ять часто зраджує йому. Ось і під час інтерв’ю на “Алсеті”, він, наприклад, однією з причин занепаду промислового виробництва в Дрогобичі назвав те, що підприємства належать приватним власникам. Але ж у виборчій програмі обіцяв, що підніме ці підприємства з колін, заручившись підтримкою Кабінету Міністрів. Невже то ді не розумів гостроти проблеми? І що скаже, наприклад, працівникам нафтопереробного заводу, які голосували за нього, а тепер залишилися без роботи?
Олексій Радзієвський навчився постійно обіцяти, причому обіцянки множить з місяця в місяць, особливо не турбуючись про те, чи вдалося їх виконати. Подібна технологія зрозуміла: головне, запудрити мізки, відволікти людей від насущних проблем, пообіцяти їм світле майбутнє – а там хоч трава не рости.
Скажімо, постійно лунають обіцянки про сміттєпереробний завод. То інвестори змінюються, немов шкарпетки, то нема потрібної земельної ділянки, то ще якісь проблеми виникають, – а заводу нема, хоча, якщо вірити передвиборчій обіцянці Олексія Радзієвського, він мав би запрацювати вже цього року. Ось так Олексій Васильович і вішає локшину на вуха дрогобичан, а тепер хоче це зробити у всеукраїнському масштабі. Так, на п’ятому каналі, він запевнив, що за нього проголосувала більшість дрогобичан, хоча мова йде лише про 17 відсотків.
У мене немає сумнівів, що Олексій Радзієвський тупо гнутиме свою лінію. В нього нема виходу. До цього його зобов’язує агресивна меншість, яка захопила владу в Дрогобичі. Брехня й обіцянки множитимуться в геометричній прогресії, а громада шкробатиме потилицю: бляха-муха, знову не того обрали…
Анатолій Власюк, часопис «Тустань»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень