Саме цій темі було присвячене чергове, сорок шосте, засідання Дискусійного клубу, яке відбулося в Дрогобичі 10 жовтня цього року.
Тема виникла неспроста. Напередодні з’явилося повідомлення, що один із уже тепер колишніх працівників Дрогобицької колонії засуджений за хабар. Майорові внутрішньої служби дали п’ять років умовно. Крім того, до Дрогобича завітали швейцарські волонтери, які займаються пенітенціарною службою в себе на батьківщині, тому було цікаво порівняти, як у них і як у нас ідуть справи. Втім, що тут порівнювати, бо, звичайно, все ясно без слів.
Але все ж на порядок денний вийшли три питання, хоча планувалося, що засідання Дискусійного клубу буде не таким гострим, як зазвичай.
Перша проблема полягає в тому, що в колонії нема тепла. Взимку від снігу завалилася котельня. Тепер виглядає на те, що в’язні залишаться без тепла. Голова Координаційної ради Блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини Михайло Ваврин зазначив, що люди відбувають покарання, але ніхто не сміє відбирати у них здоров’я й саме життя. Зважаючи на те, що, за прогнозами синоптиків, зима цьогоріч буде суворою, багато в’язнів виявляться беззахисними.
Присутній на засіданні Дискусійного клубу підполковник внутрішньої служби Ігор Магас, який обіймає посаду заступника начальника Дрогобицької виправної колонії N40 по роботі з особовим складом, сказав, що керівництво провело переговори з однією фірмою, яка займається подібними відновлювальними роботами, але наразі з цього нічого не вийшло. Зараз вийшли на іншу фірму, так що є сподівання, що найближчим часом цю проблему розв’яжуть. Утім, усі розуміють, що навіть якщо якась фірма візьметься за відновлення котельні, то не зможе все зробити так швидко, як би хотілось, а морози вже на носі.
Друга важлива проблема, про яку говорили на цьому засіданні Дискусійного клубу, стосувалася відсутності роботи для в’язнів колонії. На це звернув увагу директор ринку “Чагарі” Ігор Кушнір. Якщо “колоністи” б’ють байдики, “курять бамбук”, послуговуючись їхнім сленгом, то про жодне перевиховання не може бути й мови. Лише незначна частина в’язнів займається роботою, і це підвердив Ігор Магас. Керівництво колонії займається пошуком роботи для тих, хто переступив поріг колонії (а в Дрогобичі є група людей, які сидять за вперше скоєний важкий злочин, і це специфіка саме місцевої колонії), але здебільшого є вихід на приватні структури. А це одноразові замовлення, які не можуть у принципі розв’язати проблему.
В цьому зв’язку перейшли до третьої проблеми, і в мене виникло запитання: а що робить місцева влада, аби допомогти в’язням колонії у пошуці роботи. Звичайно, в нинішніх умовах, коли стоять у Дрогобичі підприємства й нема замовлень на роботу, це зробити важко, практично неможливо. У цьому зв’язку Ігор Магас зазначив, що завдяки сприянню дрогобицької влади вдалось отримати замовлення на виготовлення двох дитячих майданчиків, але знову ж таки мова йде про незначну суму і, відповідно, лише декілька в’язнів будуть зайняті виконанням цієї роботи.
Громадська діячка Анна Волошин, яка вже багато років свого життя віддала праці в колонії, розповіла про приїзд швейцарських волонтерів. Вона зазначила, що, за їхніми словами, у швейцарських в’язницях перебуває значний відсоток іноземців, яким краще сидіти саме в цій країні, аніж у себе вдома. Годі й говорити про комфортне перебування тамтешніх в’язнів. Анна Волошина говорила також, що в’язні колонії мають пристойне харчування, користуються послугами бібліотеки. До речі, чимало книг подарувало колонії відоме в Дрогобичі й далеко за його межами подружжя Сятецьких.
За словами Ігоря Магаса, основний контингент засуджених складають вихідці із Закарпаття, які вперше в своєму житті здійснили вбивства, згвалтування, грабежі, провели операції з наркотиками й таке інше. Це накладає певну специфіку на роботу Дрогобицької виправної колонії. При колонії діє вечірня школа. Ті з в’язнів, хто не мають закінченої середньої освіти, можуть відвідувати цю школу. Здебільшого це роми, деякі з яких взагалі не вміють читати й писати, мають один чи два роки шкільної освіти. В’язні колонії активно займаються спортом. Для цього в установі створені всі необхідні умови. Ігор Магас зауважив, що, звичайно, колонія – закрита установа, але не настільки, щоби її не відвідували, скажімо, журналісти. Вони постійно бувають у Дрогобичі. На багатьох вітчизняних телеканалах постійно показують репортажі із Дрогобицької колонії.
Великою неприємністю для колонії став факт отримання хабара уже тепер колишнім працівником. Ігор Магас каже, що фактично той обдурив чоловіка, бо ще не прийшов час, аби говорити про дочасне звільнення. Крім того, цим займаються прокуратура і суд, а не працівники колонії. Через колишнього майора внутрішньої служби, якому присудили умовно п’ять років терміну, про що вже писала “Тустань”, постраждало все керівництво виправного закладу.
Громадський активіст Зорян Ацедонський розповів про свою роботу в колонії як правозахисника. Будучи керівником ансамблю “Верховина”, він також виступає зі своїм колективом перед в’язнями, відгукується на будь-які прохання керівництва виправної колонії.
Ігор Кушнір наголосив на тому, що в жодне порівняння не йдуть подібні заклади у нас і за кордоном. Проте суть навіть не в тому, як виглядають наші в’язниці, а суть в тому, хто там є і що з цими людьми роблять. Звичайно, можна говорити, що для в’язнів створені всі умови і навіть хочеться туди йти сидіти, якщо цьому всьому повірити. Проте якщо людина не має умов для праці, вона деградує. За таких обставин про жодне перевиховання не може бути й мови. Тому, на його думку, в’язні думають лише про те, як швидше вийти з колонії і здійснити новий злочин.
Громадська активістка Уляна Кец розповіла про свій досвід спілкування з ув’язненими Дрогобицької колонії. Зараз вона опікується молодим чоловіком, який потрапив за грати за крадіжку мобільного телефону. Незабаром він має вийти з ув’язнення. Головне, щоб неволя не зламала його, щоби він знайшов своє місце в житті. А це буде зробити надзвичайно складно, оскільки зазвичай люди, знаходячись в таких умовах, не перевиховуються, а озлоблюються. Крім того, в них виникають проблеми в пошуках роботи, в сімейному житті. Нерідко ті, хто сидів, скоюють нові злочини і знову повертаються за грати.
Народний трибун Ярослав Бігуняк іронічно зауважив, що після виступу Уляни Кец йому хочеться відкрити всі брами в’язниці й випустити всіх хлопців на волю. Але кожний повинен займатися своєю роботою. В’язнями займаються слідчі, судді й прокурори. Ярослав Бігуняк свого часу теж працював “на зоні”, але, за його висловом, не можна порівняти нинішні часи з тодішніми радянськими. Він постійно зіштовхується з людьми, які після зони приходять до нього на роботу. Серед них є різні люди – сильніші й слабші. Слабшим, можливо, й справді треба допомогти. Кожному треба дати шанс. “Я давав шанс усім, – зазначив Ярослав Бігуняк, але 99 зі ста обкрадали мене і втікали”. Незважаючи на це, він ніколи не змінював своїх правил ставлення до людей. Він також зазначив, що розмова вийшла дилетантська, а проблема потребує професійного підходу. Але вся біда в тім, що професіонали ніколи не скажуть правду. В зоні діють свої правила, є статут, яких треба дотримуватися. Хто порушує – відповідно є система покарань. Тому, вважає Ярослав Бігуняк, скільки б ми не обговорювали цю тему, все одно нічого не зможемо змінити.
Як завжди, дисонансом прозвучав на Дискусійному клубі виступ керівника Товариства “Бойківщина” Любомира Сікори. Як і під час дискусії про дрогобицьких бомжів, він зазначив, що з в’язнями теж не треба церемонитися, бо вони не випадково потрапили туди. Щоправда, заклику до їхнього фізичного знищення з його вуст не прозвучало, але це проходило червоною ниткою крізь увесь його виступ. Любомир Сікора намагався розв’язати філософську проблему: чому людина хилиться до злочину? Він розповів, як свого часу в Гаях, звідки він родом, стояв будинок, який називали цюпою. Якщо хтось зробив якийсь проступок, то мусив відсидіти в тій цюпі декілька днів. На його думку, причина злочинності полягає не в самих людях. Причина – в державі, яка творить умови для злочину. В гаївській цюпі сиділи політичні в’язні, а серед інших – був лише один чоловік, якого зараз ми би назвали рекетиром. Це був сільський опришок, який з побратимами обкрадав ксьондзів і фільварки.
На думку Михайла Ваврина, треба дбати про кожну людину, в тім числі й про в’язнів. Він би хотів, щоби була гідна кара за скоєння злочину, але, разом і з тим, і перевиховання в’язнів. Можна говорити, що держава не виконує своїх функцій. Це все так, тому й маємо такий високий відсоток злочинності в Україні. Але головне все ж полягає в тому, щоби з в’язнів не робили калік у місцях позбавлення волі.
Метою дискусії було показати, що Дрогобицька колонія є болючою проблемою для місцевої громади. Саме громада має зробити все від неї залежне, аби дійсно в закладі відбувався повноцінний процес перевиховання в’язнів, щоби ці люди, вийшовши на волю, не скоювали нових злочинів.
Анатолій Власюк, часопис «Тустань»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень