Нелегка доля чиновника. Призначений часто не за заслуги, а за хороші очка, по блату чи за хабар, він тяжко живе, бо від нього дуже багато вимагають. Вимагають виконувати роботу, бути на своєму місці, давати результат, поводитися з людьми ввічливо, по закону, по справедливості. Ось це останнє – найбільша заковика, скалка в душі чиновника. Бо як це, він, пуп землі, повинен терпіти різних прохачів, різношерстних громадян, котрі не дають спокійно помилуватися милим краєвидом із-за вікна.
Проблема чиновництва – це проблема не одного якогось конкретно взятого міста. Про винятки говорять, їх знають – Гройсман у Вінниці, Насалик у Калуші. Там чиновника змусили працювати прозоро та відкрито, звітуватися про свою роботу. В інших містах теж звітують, може аж занадто – перед начальниками вищого рангу на рівні міста чи району, на рівні області, перед начальством столичним. Паперова держава, бюрократична система – і купа всіляких звітів, за якими часто стоять вагомі показники роботи. Насправді ж реально – нуль віддачі, абсолютна відсутність корисної дії від протирання штанів.
Головне для чиновника – бути на роботі вранці о 8 (чи 9) і після обіду о 17 (чи 18). Що ж він робить за вісім годин робочого дня, залишається загадкою. Прийти, ввімкнути електрочайник та комп’ютер, а взимку ще й обігрівач. Випити кави. Перевірити електронну пошту, видалити спам. Пограти в «Косинку», «Солітер» чи «Павука» або ж у щось серйозніше, «Танки», наприклад. Поспілкуватися з колегами по офісу, якщо такі є, обмити кісточки знайомим з інших відділів та взагалі спільним знайомим. Переглянути звичайну пошту і відкласти першочергові папери на «після обіду». Почитати новини в Інтернеті. Вийти на коридор розім’яти м’язи. Порахувати, скільки цього місяця повинно бути премій та надбавок, якщо не виходить – то спитати в бухгалтерії. Заповнити звіт про виконану сьогодні роботу – провели стільки-то інспектувань, підготували такі-то розпорядження, зробили такі-то виїзні засідання. Можливо, прийняти якогось відвідувача і навіть уділити йому милостиво кілька хвилин часу, щоб вислухати і потім м’яко відшити в іншу інстанцію. Глянути на годинник, чи скоро обід. Перед обідом ще заглянути в магазин, до перукарні чи перекинутися кількома сотнями слів зі знайомим на вулиці. Передзвонити додому та спитати, хто що робить, чи все гаразд.
Звичайно, що описана вище половина робочого дня – це не якийсь стандарт, якого повинні невпинно дотримуватися всі чиновники. Інколи випадає нагода привітати співробітників із днем народження і тоді є велика гостина зі справжнім вірменським коньячком чи грузинським вином, які колись приніс хтось із вдячних за надану послугу відвідувачів. А отже, якісь послуги комусь та й надаються.
Та повернемося до наших баранів. Після обіду працювати легше, бо часу менше, ніж до обіду. Адже рідко хто виходить на роботу рівно після години відпочинку. Зануритися з головою в папери, перескладати папки у книжковій шафі, звірити, чи сходяться цифри, знову переглянути новини та знову перевірити електронну пошту, пограти в ті ж ігри, зателефонувати із службового телефону у особистих справах, прикинути оком, які позапланові доходи може принести цей робочий тиждень.
Цокотіння туфель на високих каблуках, ароматний запах кави, нові меблі та оргтехніка, приклеєні посмішки «білих комірців», невловимий дух корупції – ось приблизні штрихи чиновницьких кабінетів. Утримання одного чиновника платникам податків обходиться не просто дорого, а дуже дорого. Та замість реальної віддачі – зашморг на шию простої людини. Адже кожен стикається із нашими бюрократами, коли вирішити питання надзвичайно важко, адже «не підмажеш – не поїдеш». Окрім заробітної плати (до речі, не надто великої) чиновник має багато доходів, яким позаздрить будь-який трудяга. Це і різноманітні надбавки та премії, які ОБОВ’ЯЗКОВО виплачуються, чи заробив він їх чи ні. Чим вищий ранг – тим більше коштів додається. Адже хто має – тому й додасться. До офіційних джерел доходів належать і відрядження, коли навіть за відпочинок повертають гроші, бо це була службова поїздка, де трудяга-чиновник страшно перетрудився. Неофіційні доходи прямо пропорційно залежать від важливості займаної посади. Звичайно, що в освіті чи культурі скільки, як в архітектурі чи земельному не заробиш, але не всі хабарники і не всі чесні. Хтось бере тільки по крупному, а хтось живиться дрібною рибкою і всім догоджає. З корупцією борються, час від часу когось ловлять, всі знають про те, хто бере і по скільки, але ніхто відкрито заяву не напише. А тим часом чиновник нудьгує та зітхає, нарікаючи, що в нього нелегка робота – і при цьому за цю ж нудну та «неоплачувану» роботу тримається руками, ногами та зубами.
Замість покори слуги народу – пиха та гордість, возвеличення над ближніми, які для нього є просто сірою масою. Замість служити рідному народові та розбудовувати державі – служіння виключно собі та своїй сім’ї. Непотизм в Україні – кращий непотизм у світі! Бо окрім братів та дітей у наших чиновників є ще племінники, зяті, троюрідні сестри, безліч кумів. Чого лише вартують Порошенко, Павленко, Білозір. І ми ще хочемо щось змінювати на нижчому рівні?
Чиновник – не людина, а явище. В українському суспільстві це слово однозначно носить негативний відтінок, а в деяких випадках асоціюється з поняттями «ракова пухлина», «дармоїд», «трутень», «спрут», «кровосос». Кожне нове скорочення приводить до збільшення штату і має на меті тільки усунути чиїхось ставлеників і призначити своїх ставлеників. Структурні реформи зовсім не структурні, адже вони не змінюють системи. Ми – гвинтики та раби системи, котра стискає наші шиї зашморгом, доводячи в то же час, що дихати стало вільніше, жити легше, а ми йдемо правильним шляхом, з якого не звернемо. І оберемо тих, кого треба нам та їм, а хто з цим не згідний – той ворог та шкідник і громади, і народу, і держави. Бо так хоче чиновник.
Бути чиновником – не гріх. Але й бути чиновником і залишитися Людиною – нелегко. Легше верблюдові перейти через вушко голки, ніж чиновникові щиро та безкорисливо служити громадянам. Хоча не всіх варто міряти одною міркою…
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень