Наші сусіди росіяни 23 лютого святкують чи не з меншою помпою, як День незалежності Росії чи 9 травня. У них, кажуть, сьогодні навіть у школах вихідний. Хоча, за великим рахунком, святкувати там особливо нічого, якщо добре згадати історію.
Традиція походить з 1918 року, у січні якого Раднарком СРСР видав Декрет про створення Робітничо-Селянської Червоної Армії. А вже 18 лютого німецькі війська оголосили про припинення перемир’я і поновили свій наступ на Східному фронті. Причому наступали вони надзвичайно швидко, проходячи по 50 км на добу і не зустрічаючи жодного опору. При їхній появі підрозділи новоствореної радянської армії переважно розбігалися або драпали, не розбираючи дороги.
Перебуваючи у пригніченому настрої, 23 лютого Раднарком видав документ під назвою «Соціалістична батьківщина в небезпеці», в якому закликав дати відсіч німецькім військам. Того ж дня німці пред’явили радянській владі принизливий ультиматум, який був одразу ж прийнятий.
Але радянська історія, підсилена пропагандою, уквітчала цей день переможними лаврами як дату створення радянської армії. Як і більшість ідеологізмів тієї держави, цей був брехливим покручем облудного режиму.
Росія ж після розвалу СРСР залишила цей день святковим не випадково. Російська влада докладає усіх можливих зусиль, аби підтримувати в своїх громадянах жаль та ностальгію за совком, і свято 23 лютого є одним із потужних засобів такого маніпулювання. І немає жодного значення, що називається це свято тепер Днем захисника вітчизни, якщо воно так само дає можливість затурканим «совкам» відчути себе вдома.
Україна ж цей день відзначає швидше за традицією. Забуття якої лише питання часу – років через 50-60, коли помруть всі, хто пам’ятав «совок», 23 лютого українці згадуватимуть зовсім у іншому контексті.
Річ у тім, що 23 лютого святкує свій День народження не хто інший, як Віктор Ющенко. Людина, яка увійшла у історію українського народу як прапор найсвітлішої у його історії революції, але залишиться там як най ганебніший представник постреволюційної реакції. Його пам’ятатимуть за крилатими фразами на кшталт «ці руки нічого не крали…» – обов’язково додаючи «…але й нічого не робили».
Ющенко назавжди залишиться у пам’яті українського народу. Я пророкую йому безсмертя. Але не кожне безсмертя заслуговує поваги. Врешті, Герострат, який спалив храм, теж залишився у людській пам’яті навічно, але потрібно бути хворим на голову, щоб заздрити такій вічній славі.
Ющенка пам’ятатимуть як брехуна і самодура, як зрадника-іудушку з манією власної величі. Навіть Мистецький арсенал, єдина його вартісна справа, продовжить жити не завдяки, а всупереч зусиллям Ющенка.
Отож у день його народження я можу побажати третьому українському президентові лише одного: аби цей день не перетворився на день всенародного трауру…
Володимир Йадороб 
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень