Нещодавно в Дрогобичі знову зібрався дискусійний клуб, аби вирішити проблему: чи потрібно терміново добиватися відставки мера міста пана Радзієвського. Головними «токарями» (визначення автора, – О.М.) були Михайло Ваврин, депутат міської ради та підприємець Володимир Кондзьолка. Пан Ваврин перерахував безліч причин та приводів, аби визнати роботу міського голови Радзієвського не лише неефективною, але й такою, що завдає шкоди громаді Дрогобича. Пан Михайло переконаний: мера треба терміново усунути із займаної посади. Його опонент, пан Кондзьолка, іншої, прямо протилежної, думки – він назвав Олексія Радзієвського «кращим із сьогодні живих міських голів» і заявив, що немає потреби, аби усувати мера від керування містом.
Категорично виступив фермер Ярослав Бігуняк, що говорив про те, як йому вже остогидла «ота говорильня, без діла! І що давно пора від слів та засідань переходити до прямих дій». Правда, не зміг сформулювати «Формат дій». Правник Валерій Каленюк дещо охолодив спір присутніх, коли пояснив, що зміщення міського голови приведе до керівництва одіозних Тараса Метика, або Євгена Шильника, – що лише ускладнить стан речей. Нагадав, як це вже було, коли відсторонили добродія Гука і дерибанили міський бюджет. Та пан Ваврин так просто не змінив своєї позиції, зауваживши повний ганебний провал гуманітарної політики в місті саме через оте «поєднання» добродієм Метиком обов’язків секретаря міськради та заступника з гуманітарних питань.
Учасники засідання почули й те, що редактор часопису «Тустань» Анатолій Власюк провів дискусійний клуб у Бориславі «і там він був гострішим, бо в Дрогобичі вже наговорилися…». Щоб припинити «говорильню», автор цих рядків задав присутнім просте запитання: для чого Азаров носить чорні помочі (підтяжки)? Якби це запитання почули школярі, то, мабуть, відповіли б просто і конкретно: аби штани не спадали! Однак на засідання клубу приходять «умняки», тож почув і про те, що невідомо якого кольору оті підтяжки і ще щось на кшталт саме такої логіки. Ось і подумалося, що за гучними словесами почалося заговорювання проблеми про кризу місцевого самоврядування в Дрогобичі.
Така ж проблема, наскільки мені відомо, існує й у Трускавці. Коли до влади було обрано нібито опозиційних депутатів (до існуючого в країні режимі – О.М.), а незабаром всі почали спостерігати повний «одобрямс» найсумнівніших владних рішень. Адже пан Ваврин наголосив, що у дрогобицькій міськраді 39 «багнетів» від демократичних сил і вони спроможні створити оті «противаги міському голові», про які згадав пан Кондзьолка. Як на мене, «противаги-депутати» потребують пильного контролю за своєю непевною діяльністю та звітності перед громадою. Ось тоді й буде зрозуміло «хто є хто у дрогобицькій владі». Бо будь-який обраний голова торуватиме той же шлях задоволення виключно власних інтересів та потреб та ще й дозволятиме це робити своєму оточенню. А як відомо, короля саме оточення й «робить».
Пролунала інформація Валерія Каленюка про те, що він готує команду молодих майбутніх депутатів. Реакція присутніх не забарилася: пан Ваврин не повірив, «що десь на горищах чи в підвалах можна готувати депутатів». Хосе Турчик розповів про свій сумний досвід у підготовці «пористів», коли він щиро сподівався, що молоді незаангажовані політики заявлять свої, доброчесні «правила гри» у депутатському корпусі міста. На жаль, так не сталося. Вкотре приходиться говорити про те, що міський голова «мєсним опозиціонерам» дав або хлібні чиновницькі посади або інші преференції, на кшталт земельних ділянок.
Тож кого требу усувати з владних коридорів у першу чергу, – мера чи депутатів, – учасники засідання так і не визначилися. А це на ділі означає, що дрогобицька громада й надалі житиме у місті «навпомацки», – без світла в кінці недолугого тунелю владного господарювання. Формат дискусійного клубу, на жаль, не є інструментарієм змін на краще. В кращому випадку він дещо змінює поінформованість громади міста про те, що існують певні проблеми, які ніколи не вирішить купка небайдужих людей, яким би інтелектуальним потенціалом вони б не володіли. Тим більше, що в суперечках не наступає «момент істини» і тут вже майже за Лоренцо Пізано: «Краще чого-небудь навчитися, публічно зізнавшись у своїй слабкості, ніж зображаючи вченість, безсоромно впиратися в невігластві». «Слабаки» до дикусклубу не ходять, тож щирих зізнань та розумних компромісів обмаль. Єдине, що втішає: байдужих на цих зустрічах теж немає. Тому й доречно згадати вислів швейцарського психолога Йогана Каспара Лафатера: «Не довіряйте людині, якій усе видається хорошим, тій, для якого усе погане, а ще більше людині, яка байдуже ставиться до всього». І наостанок, – менше всього придивляймося, якого кольору помочі у наших владних достойників. Головне, аби у них від народної ганьби та зневаги сподні не злітали.
Олександр Магльона, шеф-редактор газети «Нові Горизонти»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень