Сьогодні, 9 листопада, відзначаємо День української писемності та мови. «Як парость виноградної лози, плекайте мову», писав Максим Рильський. Тема української мови є актуальною завжди, але в деякі моменти вона є провідною. Приклад – цьогорічне прийняття закону про мови. Тому згадувати про мову потрібно не тільки в її день, себто 9 листопада, а завжди.
Але оскільки цей день є унікальним, то Левко Микитич, Галя Хорунжа, Оксана Дудич, Тетяна Думан, Лев Скоп, Любомир Тимків та Світлиця Бариська з творчого об’єднання «Кактус» здійснили теж дещо унікальне. У Дрогобичі, в Палаці мистецтв на Шевченка, 38 (музей «Дрогобиччина», директор Алла Гладун) вони сьогодні, 9 листопада, відкрили нову виставку-перформенс-проект-галерею «Кактус – Стефанику».
Чому саме Василь Стефаник, один з «Покутської трійці»? З таким самим успіхом це міг бути будь-який інший письменник чи поет, починаючи від Котляревського-Гребінки-Квітки-Шевченка-Франка і закінчуючи Костенко-Винничуком-Забужко-Покальчуком-Шклярем-Подерв’янським. Так думаємо ми, але у відомого митця Лева Скопа зі Львова інша думка. Як і в Тетяни Думан та інших «кактусівців», котрим не треба нагадувати про цей день 9 листопада.
По-перше, Стефаника ми знаємо ще дуже-дуже мало. Окрім шкільної програми, де чомусь одні чорні історії про зарізану корову-годувальницю та страшну бідосю, мало хто читав Стефаника-лірика, Стефаника-новеліста, Стефаника-українця-патріота-творця-письменника. А звідси і друге – як каже Лев Скоп, він обходив всі книжкові крамниці Дрогобича, але в жодній із них не знайшов збірника творів Стефаника. «Нехай його не купують, але нехай він там стоїть!» – закликає митець. На жаль, женемося за Денами Браунами, Паулами Коельйо, Маркесами, Хемінґвеями і Марінінами з Устіновами, а свого не помічаємо.
Наш кореспондент побував у підвальному приміщенні Палацу мистецтв, де розгорнута виставка, за три години до її відкриття, тож там робота кипіла повним ходом. Але настільки все там було просякнуте дійсно автентичним українським духом (хоча й із дещо богемним присмаком), що хотілося тут залишитися і дивитися, слухати, насолоджуватися, радіти та співпереживати, хотілося відчути Стефаника, який ніби нам такий близький, але водночас такий далекий. Бо ми його попросту майже зовсім не знаємо.
І добре було б, якби в День української мови та писемності ми відкривали для себе кожен раз нового українця, такого як Василь Стефаник.
А краще, ніж читати про виставку, все-таки подивитися на неї. Палац мистецтв музею «Дрогобиччина», Дрогобич, Шевченка, 38.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень