Добровольців, які пішли захищати Україну з перших днів українсько-російської війни, хочуть приборкати та нейтралізувати. Приклад «Айдару» – один з тих, які підтверджують це припущення.
Для чого приборкати? Щоб запобігти «третьому Майданові». Хлопці зі зброєю після закінчення бойових дій на Донбасі готові вирушити на Київ, щоб змести правлячу кліку, яка продовжує йти «вірним шляхом» Януковича. З метою не допустити цього і розпочалася кампанія фактичного переслідування добровольців. Замість подяки – розшук, замість статусу учасника бойових дій – затягування та … мобілізація і призов.
– Те, як воює регулярна українська армія, і те, як воюють наші добровольці – це велика різниця. Мобілізовані солдати воюють з примусу і їм необхідно не задумуючись виконувати команди зверху, навіть якщо це команди безглузді та на руку ворогові. Добровольці пішли на фронт за покликом серця, а не за гроші чи після отримання повістки. Добровольчі батальйони Національної гвардії стримували навалу ворога, інколи всупереч наказам відступати ми тримали оборону і вистоювали, не пропускали терористів, щоб ті захоплювали нові українські території та приєднували їх до ДНР-ЛНР. Але зараз добровольці виявилися неугодними, адже контролювати їх не так легко, – розповідає Леонід Федевич, доброволець, котрий попри поважний статус у суспільстві, попри керівну грошовиту посаду та проблеми зі здоров`ям все ж відслужив у зоні бойових дій кілька гарячих воєнних місяців.
– Зараз добровольцям з Національної гвардії, які мають бойовий досвід, пропонують укладати контракт – рядовим терміном на три роки, молодшому офіцерському складу – від 3 до 5, а старшим офіцерам – від 5 до 7 років. Після перебування у відпустці я прибув на ротацію, щоб знову поїхати на Схід, але побачив дивні та незрозумілі мені затягування, навіть перешкоджання у відправленні добровольців на Схід. Доброволець – вільна людина, яка знає, за що воює, яка не зважає на ризик і не йде на війну, щоб заробляти гроші, а йде захищати Вітчизну. Зрозуміло, що добровольцями чиновники від армії не можуть управляти так легко, як військовими частинами. Але, мабуть, найдужче непокоїть владну верхівку той факт, що добровольці після закінчення активної фази бойових дій можуть повернутися до Києва і запитати – хто відповість за зраду, за стан економіки, за те, що в державі і далі процвітає корупція, не поламані тіньові схеми, чому немає обіцяних змін? Це, напевно, власть імущих непокоїть дужче, ніж ситуація в Донецькій та Луганській областях, – розмірковує п. Леонід.
– До цього часу у всіх добровольців був укладений контракт на службу в резерві від 3 до 5 років, в якому саме наш статус і був найкраще відображений, – продовжує Леонід Федевич. – Тепер військові частини, до яких ми приписані, в односторонньому порядку розривають ці контракти заочно (навіть не повідомивши про ці розірвання), а офіцерів, які були також добровольцями, вже без їхньої згоди «вписали» в постійний контракт, навіть не узгодивши питання з їхньою основною роботою.
Підписати контракт для добровольця – це фактично підписати собі смертний вирок, продати себе в рабство. Вільна людина змушена буде тупо виконувати накази командирів, які, можливо, тісно пов’язані з російськими спецслужбами і які свідомо шкодили українській армії протягом всіх років нашої незалежності. Контрактник втрачає роботу, втрачає можливість вільного пересування, стає гвинтиком у системі, проти якої повстав Майдан. А після закінчення трьох років контрактної служби колишній доброволець залишається викинутим на узбіччя суспільства. Про повернення на старе робоче місце говорити не доводиться, невідомо чи збережеться сім`я. Втім, невідомо чи не зміняться правила гри ще до закінчення цього трирічного терміну, адже Україна вже 20 років живе в час перманентних змін і ніколи не знаєш, які сюрпризи готує завтрашній день. Навіть порівняно висока винагорода, яку обіцяють добровольцям, якщо ті згодяться укласти контракт (біля 20 тисяч гривень на місяць), не є гарантією, що ці кошти воїн дійсно отримає.
Четверта хвиля мобілізації теж неприємно вразила добровольців. Вона перетворилася на інструмент переслідування неугодних особистостей та цілих політичних сил (для прикладу, членів ВО «Свобода»), на важіль адмінресурсу. Для прикладу, у Бориславі «розшукують» депутата міської ради від ВО «Свобода» Юрія Черкашина, щоб вручити йому повістку на фронт, а тим часом Юрій Черкашин … вже давно воює добровольцем. Уявіть собі картину – приїжджає він з фронту і ще й може бути звинувачений в … ухилянні від мобілізації. Або ж йому нарешті просто вручать повістку! Це нормально?
Багатьох добровольців, які вже воювали по кілька разів у зоні АТО і ще мають намір поїхати в зону бойових дій в рамках ротації, теж чекають повістки. З однієї сторони, це зрозуміло – викликають до війська тих, хто вже пройшов бойове хрещення, хто вміє тримати зброю в руках, на кого не потрібно тратити багато часу для бойової підготовки. Але добровольці до примусової мобілізації ставляться обережно, вбачаючи в ній намагання нейтралізувати їхні можливі протестні акції проти дій чинної української влади на чолі з Порошенком-Яценюком-Гройсманом. Зубожіння народу на фоні подальшого збагачення олігархів, згортання соціальних програм при подальшій непрозорості розподілу бюджетних коштів, спекуляції навколо курсу долара з величезними грошовими «вливаннями» для «рятування» банків – все це насторожує. Довіра до влади різко впала і продовжує падати й далі. Бездарність політиків вже призвела до повної втрати Криму, до поступок сепаратистам, а команди відступати і боронь Боже не наступати викликають не тільки осуд, але і підозри у тому, що агентів ФСБ РФ залишилося у владі та армії ще надто багато. В українському парламенті теж засіла п’ята колона – і не тільки у фракції т.зв. «Опозиційного блоку», але і в інших фракціях, зокрема серед мажоритарників типу Литвина-Єрємєєва. Всі ці нюанси насторожують гвардійців і розмови про можливість «третього Майдану» в Україні лунають щораз частіше.
У час війни владу не критикують – каже влада. У час війни зрадників та мародерів розстрілюють – каже народ. Авангардом українського народу є власне добровольці, котрі своїми грудьми стримували та стримують натиск оскаженілого ворога. Влада фактично нічим їм не допомагала – допомагав народ за посередництвом волонтерів. Влада обіцяла добровольцям статус учасника бойових дій як мінімум за три місяці після початку процедури оформлення документів. Леонід Федевич каже, що по ідеї мав би отримати такий статус ще в грудні, та не має його й досі.
Є ще одне питання: багато добровольців не мають військового квитка, особливо це стосується воїнів-жінок. Жінки залишили вдома власних дітей, пішли добровольцями на фронт (часто просто з Майдану), працюють там стрілками і … можуть бути викинуті за борт. Видача добровольцям військового квитка свідомо саботується як військовою частиною, так і військкоматами. Військова частина посилає у військкомат, а там кажуть – ви не наші, ви – Національна Гвардія. І люди воюють без квитка, що унеможливлює отримання ними статусу учасника бойових дій. Хіба це справедливо? А в той же час люди, які й пороху не нюхали, як сумнозвісні чиновники з міністерств, які «прославилися» на всю Україну, похваляються наявністю статусу учасників бойових дій в зоні АТО.
Але не в статусі справа, а в намаганні накинути упряжку на шию добровольцям, щоб зробити з них слухняних хлопчиків, які стануть звичайнісіньким гарматним м’ясом, виконуючи незрозумілі, часто безглузді та явно на руку ворогові накази.
Здавалося б, після Майдану та гарту в пеклі АТО добровольцям вже ніщо не є страшним. Здавалося б, ніхто не посміє уярмити вільних людей. Але це не зовсім так – добровольці вже не можуть іти на фронт добровольцями. Їм конче треба пройти процедуру отримання повісток в рамках мобілізації або ж підписання контракту і тоді вони вже не добровольці… Кому це вигідно? Україні чи Путіну? Питання залишається відкритим…
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень