«День Победы порохом пропах, этот праздник с сединою на висках», співали ми на параді в честь 9 травня, а згодом слухали цю та багато інших російськомовних пісень на концерті. Паради ми любили, і першотравневий, і цей, до Дня Перемоги, подібно як і різні урочистості, коли нас, школярів, хвалили, а не критикували. Зустрічі з ветеранами, нуднуваті лекції, відремонтовані пам’ятники радянським воїнам – все це було в часах дитинства, в 80-х. Подібно як і єдина неділя, коли ти обов’язково мусів бути в школі (Великдень), і заборони ходити до церкви та колядувати, і ненависний Ленін у кожному класі, якого потайки всі називали «хером лисим» і це не вважалося лайкою, бо вдома батьки про «вождя» говорили те ж.
Тепер маємо незалежну Україну, Богу дякувати, вже 20 років, але продовжуємо святкувати свята з ідеологічним тягарем, який не пускає нас вперед, який висить на шиї, наче камінь. Напевно що ніхто нічого не має проти Міжнародного Жіночого дня, але чи мусимо мати в цей день вихідний? День праці 1 травня святкують навіть у такій ворожій комунізму Польщі, але чи треба нам два вихідні для вшанування «трудящих ся», які вже не ходять по парадах, а йдуть садити бульбу, а ввечері спішать до церкви на першу маївку, молебень до Матері Божої? Бо на паради хіба йдуть старі комуністи та комуністки з намальованими губами, які щось важче від ручки чи пістолета в руках не тримали, а слова «мозолі» були хіба в їхньому лексиконі, а не на їхніх руках.
Напевно ніхто не проти вшанування пам’яті тих хлопців і дівчат, чоловіків і жінок, дітей та стариків, які загинули в часи ІІ світової чи то на фронті, чи то від сліпої кулі, чи то від рук садистів різного кольору незалежно під яким прапором вони воювали. Чи не в кожній українській родині війна забрала життя – одне, двоє, декілька. Один член сім’ї міг воювати в радянській армії, інший в УПА, третього забрали на примусові роботи в Райх, четвертий жив, працював і молився за себе та всіх решта, п’ятий був поліцаєм, а шостий – цифра каже сама за себе. Часто з цих шести могли залишитися живими лише двоє – троє, це війна і це біда. Після 9 травня війна не закінчилася для України, та і ІІ світова війна не закінчилася, ще ж були Хіросіма та Нагасакі і вереснева капітуляція Японії. День визволення Європи від нацизму 8 травня вартує згадки, як і багато інших подій, хоча б таких, як битва під Віднем чи Хотином, а для України як Конотопська чи Жовтоводська битви. Проте «під проводом Комуністичної партії» 9 травня залишається державним, політичним, і звісно ж, ідеологічно забарвленим святом, часто під неоголошеним патронатом старшого брата та роздачею георгіївських стрічок, проти яких, в принципі, не маю нічого, але…
Оцих «але» в нашому повсякденному політичному житті чомусь завжди так багато, як і винятків з правил, що починаєш підозрювати, що живеш не в реальному світі, а в якомусь Задзеркаллі, яке своєю країною назвати не те що не хочеш, але не завжди можеш. Неконсолідована нація (хіба в нас так щиро б плакали за найвищими посадовцями, як в сусідів?), мовчазна згода та заплющування очей на корупцію, беззаконня та інші неподобства (мене це не стосується, моя хата скраю), нереагування на образу та навіть загравання з ворогами – чи не є ці та інші речі ознаками рабства? І чи варто нам чекати на зміни 40 років, ходячи пустелею, чи й більше, бо ж свого Мойсея так і не виплекали?
«Вставай, страна огромная…» – пафосно закликала пісня весь радянський народ до боротьби з ворогом, адже якщо є ворог зовнішній, то на внутрішні негаразди не так сильно звертаєш увагу. Слова цієї ж пісні знову лунатимуть в Україні, подібно як червоний прапор майорітиме поруч із часто вицвілим державним на сільських та міських радах Півдня та Сходу нашої держави. Пройдуть роки і ветеранів ІІ світової війни, на жаль, не стане, адже ніхто не вічний. Від старості помирають не лише вони, але і воїни УПА, інваліди-афганці, чорнобильці, історія точиться своїм колом. І наскільки сенсовним буде продовження святкування окремих червоних днів календаря, покаже час. При вихідних 8 березня, 1 травня, 2 травня, 9 травня, залишаються робочими 14, 19 та 22 січня, 7 квітня, 25 грудня і багато інших дат як національно консолідуючих, так і релігійних. І не суть в тому, що треба змінювати одні вихідні на інші, суть у зміні підходу, в зміні мислення та розстановці пріоритетів. Правильній розстановці. Бо свята мають відповідати стану душі, а не просто бути «червоним днем календаря».
Андріан Марічик
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень