Їдучи по справах у Стебник, звернув увагу на те, як змінилася ситуація з дорогами. Ще два-три роки тому стебницькі дороги (зокрема, вулиці Трускавецьку та Мекелити) наводили за приклад жахливого бездоріжжя: яма на ямі, величезні калюжі, ні об’їхати, ні проїхати. Натомість Трускавець пишався відремонтованими вулицями, які виблискували чистотою, добробутом, гладенькою поверхнею. І ось маємо те, що маємо – все змінилося майже до навпаки. У Стебнику дороги підлатали і хоча, звичайно ж, до ідеального стану доріг там ще далеко, та, як кажуть, терпимо і шоферам, і пасажирам, і пішоходам. Що ж твориться у Трускавці – бачимо самі. Відремонтовані у 2011 році до Євро-2012 вулиці починають «сипатися». Біля православної церкви на вулиці Мазепи яма на ямі. Вулиця Шевченка у вибоїнах, вся Воробкевича в ямах, а стебницьке кільце виглядає так жалюгідно, що ні словом сказати, ні пером описати. Навіть фотографії не здатні відобразити реальну картину на вулиці Стебницькій від самої кільцевої розв’язки аж до початку (чи то кінця) Трускавця в напрямку Стебника.
Представники місцевої влади у Трускавці не приховують свого занепокоєння станом вулиць Міський голова Руслан Козир особисто не раз хизувався знаннями, як потрібно ремонтувати дороги, щоб вони служили довго та надійно. Так, потрібно більше займатися будівництвом доріг та їхнім капітальним ремонтом, ніж просто латати ями, адже ямковий ремонт проблеми стану доріг не вирішує, хіба відкладає на короткий час. Нищать дороги вода, піщано-сольова суміш, важковаговий транспорт. При ремонті доріг варто застосовувати новітні, передові технології. Водоприймальні ґратки повинні теж якісно виконувати свою функцію, а в нас вони часто знаходяться вище поверхні дороги. З усім цим важко не погодитися, та ніхто й не хоче сперечатися з мером. Але від міського голови зокрема і влади міста в цілому «заможна» громада очікує не просто слів, а дій, конкретних кроків. А їх наразі немає.
– Чому за Вашої каденції не була відремонтована вулиця Шевченка? – запитуємо міського голову Трускавця 2002-2010 років Лева Грицака. Про інші вулиці не питаємо, бо абсолютну їх більшість, як і внутрішньобудинкові проїзди, залишив Лев Ярославович своєму наступнику у відмінному або ж дуже доброму стані. Виняток становили хіба Воробкевича, Роксолани, Данилишиних і згадувана Шевченка.
– Вулицю Шевченка ми не ремонтували тільки тому, що йшло будівництво «Міротелю» і станом на 2009-2010 роки не було сенсу вкладати кошти в цю дорогу. Зараз, коли будівництво цього об’єкта завершилося, цю центральну вулицю нашого міста-курорту варто б відремонтувати.
Лев Ярославович не уточнює, хто ж саме мав би взятися за відновлення дорожнього покриття на Шевченка, але висловлює власну думку, що навряд чи ідея зробити цю вулицю пішохідною зоною є добрим помислом. На цій вулиці є тільки один великий об’єкт – «Міротель», а закриття дороги для руху машин більше шкодить місту, ніж сприяє його привабливості. Судіть самі: під’їзна дорога до міської ради (а саме такою є вулиця Шевченка) перекрита, тож як під’їхати до мерії? Правильно, об’їжджаючи мало не пів Трускавця. А це означає, що і так перевантажена вулиця Мазепи має прийняти ще потік тих автомобілів, які мусять робити такі нікому не потрібні маневри. А що дає створення такої «пішохідної зони» на вулиці Шевченка? Просто дає можливість не ремонтувати цю вулицю, адже для пішоходів і так зійде. Але ж вулиця для того, щоб нею користуватися, а не для показної «турботи» про пішоходів. Бо пішоходи і так дають собі раду, як давали її з нерозчищеними тротуарами, яких хіба весна розчистила (а не комунальні служби), як дають собі раду з ходінням по узбіччях доріг, щоб уберегтися від бризок брудної води з-під коліс автівок, як дають собі раду з виживанням у нашому місті-курорті.
Свіжий приклад – їдемо зі знайомим з вулиці Річки до «Фуршету». Можна було б напряму попри міську раду та універмаг лиш «блиснути» – і вже там. Так ні, приходиться виїжджати на Стебницьку і потім або всією Городище, або ж по перевантаженій Мазепи об’їжджати реально пів міста.
Якщо б вулиця Шевченка мала бути пішохідною, то вона хоча б віддалено мала нагадувати пішохідну зону в нашому парку. Дійсно, у Дрогобичі, Стрию. Львові є закриті для руху автомобілів вулиці, але вони і виглядають відповідно, а не так, як наша вулиця Шевченка. Але влада Трускавця так старається показати свою «турботу» про жителів та відпочивальників, що навіть забуває запитати тих же жителів та відпочивальників, чого вони хочуть, що їм потрібно.
За таким самим принципом «вирішили» питання з кінними екіпажами, які є реальною промоцією курорту для відпочивальників. Їхні стоянки біля площі Незалежності ліквідували, переселивши рішенням виконкому ці екіпажі в інші місця. А далі представники влади звертаються до надавачів послуги перевезень екіпажами: «просимо Вас ліквідувати стоянку гужового транспорту … біля церкви св. Миколая у зв’язку з численними скаргами прихожан…». Постає питання – невже так потрібно було виселяти ці карети з території, яка не є першою санітарною зоною? І для чого? Для того, щоб на цьому місці понаставляти торгівельних будок в самому центрі курорту? І робити там «великодні» та «різдвяні» ярмарки продажу китайського барахла?
У «кінському питанні» навіть досвід знаменитих європейських курортів, міст та столиць цивілізованих держав не переконує зашорених чиновників, яким політична доцільність важливіша за здоровий глузд. А дійсно, що нам Краків, що нам Відень, що нам Карлові Вари чи Будапешт, де такі кінні екіпажі є окрасою міста, своєрідним символом культури, заможності, естетичного смаку? Видно, красиві карети не підходять до концепції «курорту», в якому двері до адмінкорпусу міської ради металеві, як у тюрмі, в якому вирізають здорові туї з метою … озеленення бульвару Юрія Дрогобича, в якому відпочинкова зона у самому серці курорту перетворена зусиллями місцевої влади у базар з галасливими корчмами, звідки російськомовний шансон лунає навіть у Страсну П’ятницю і в день вшанування пам’яті жертв Голодомор.
Вулиці Трускавця у такому ж стані, як і міська господарка. Переслідуючи незрозумілі громаді цілі, не питаючи в громади, вулицю Шевченка роблять пішохідною, курорт хочуть позбавити привабливого елементу кінних екіпажів, центр міста перетворюють на казна-що. Зарплата в Трускавці залишається однією з найнижчих в Україні, колись процвітаюче місто-курорт має бюджет розвитку менше 5 мільйонів, та й то ще невідомо, чи будуть ці гроші в міській казні.
Коні не винні, як писав Михайло Коцюбинський. Цей вислів давно став крилатим і означає лицемірне небажання бачити дійсних винуватців чогось. Щоб побачити винуватців стану речей у Трускавці, Руслан Козиру та його команді не варто дивитися в далеке чи недалеке майбутнє, не варто кивати на нерозуміння області чи держави, не варто нарікати на уряд чи «папєрєдніків». Варто лише глянути у дзеркало та задуматися, чи голова на своєму місці. І варто пригадати біг-борди зразка 2010 року про «погані дороги» та про те, що «Трускавець потребує змін на краще».
Колись громадський діяч Трускавця Іван Шило видав бюлетень «Бумеранг виборця». Назва дуже влучна, адже до трускавецького виборця його вибір 2010 року дійсно повернувся бумерангом. Та так вдарив, що досі громада не може отямитися від «шокової» діяльності мера та його команди. Пріоритети розставлені – за кошти громади будуються платні туалети, ремонтуються корпуси мерії, виплачується різноманітна надбавка чиновникам, купуються нові авто. Чи може здійснювати розтринькування громадських коштів людина, яка має голову на плечах? Чим думає така/такий голова? Це вже запитання, над якими мав би поміркувати кожен виборець. Щоб і дороги були в нормальному стані, і місто було чистим та зеленим, і щоб вину не звалювали на «папєрєдніків» та коней. Бо коні не винні…
А може, в стані трускавецьких доріг винні автомобілісти? Чи, може, весь Трускавець варто перетворити у пішохідну зону? Нікому не відомо, які думки у голові голови і які ще експерименти над трускавчанами збираються ставити представники обраної влади…
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень