Публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Саме таке визначення подає стаття 1 Закону, яким користуємося ми, журналісти, в нашій повсякденній діяльності.
Не зупиняючись на меті отримання інформації, засобах досягнення цієї мети, не вдаючись у те, яку ж інформацію здобути легше, а яку важче, яку натомість взагалі неможливо і які на це причини, зауважимо, що один і той самий Закон України «Про доступ до публічної інформації» дуже неоднаково трактується різними посадовими особами, по-різному виконується на тій чи іншій території. На прикладі території Дрогобиччини, де є три міста обласного підпорядкування, одне «місто в місті» (мова йде про Стебник), два курорти, кілька селищ, понад півсотні сіл та райдержадміністрація вертикального підпорядкування, можна наявно побачити, як діє цей закон.
Пункт другий статті 18 згадуваного вище закону гласить «Доступ до системи обліку, що містить інформацію про документ, що знаходиться у суб’єкта владних повноважень, забезпечується шляхом: 1) оприлюднення на офіційних веб-сайтах суб’єктів владних повноважень такої інформації, а в разі їх відсутності – в інший прийнятний спосіб; 2) надання доступу до системи за запитами». І вже тут бачимо, як легко отримати інформацію в одній міській раді, просто зайшовши у потрібну графу на офіційному веб-сайті, і як фактично неможливо знайти її в Інтернеті, коли такого сайту з потрібною інформацією просто немає.
Для прикладу, у Трускавці всі проекти рішень міської ради та міського виконавчого комітету вивішуються на сайті як мінімум за 20 робочих днів до їхнього розгляду. Про щось подібне у Бориславі чи Дрогобичі доводиться тільки мріяти, не кажучи вже про Стебник. Так само і з уже прийнятими рішеннями. Трускавець явно лідирує у виконанні закону про доступ до публічної інформації, що стосується відкритості та доступності такої інформації в Інтернеті.
Громадські організації міста-курорту та місцева преса постійно моніторять ситуацію, а тому слова міського голови Трускавця Руслана Козира, що «діяльність трускавецької влади є прозорою та відкритою», не позбавлені сенсу.
Натомість зовсім інакше справа виглядає із намаганням взяти коментар у посадових осіб чи отримати інформацію з перших вуст. Тут для автора цих рядків найлегше працювати з бориславською владою. Очевидно, що немалу роль тут відіграють «посередники» між місцевою владою та журналістами – керівники відділів внутрішньої політики чи інших адміністративних утворень з аналогічними функціями. У Трускавці інформацію від посадових осіб отримати звичайно ж можна, але ступінь доступу чомусь залежить як від особи посадовця, так і від особи журналіста. Хоча ситуацію із доступом до публічної інформації у Трускавці загалом можна оцінити як «добру». І доказом цьому є факт, що автор цих рядків ще жодного разу не скористався своїм конституційним правом на письмовий запит, а завжди отримував необхідні для підготовки новин, статей чи журналістських розслідувань матеріали після усних звернень.
А фактом, який не дозволяє оцінити ситуацію з доступом до публічної інформації у Трускавці як «відмінну», є постійне «забування» проанонсувати дату засідання виконкому чи проведення сесій, а також поділ щотижневих нарад при міському голові на «відкриту» та «закриту» для «неугодної» преси частини.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень