/Або про складові нашої європейськості/
Дрогобич – місто європейське. Не знаю сміливця, який поглянувши на карту Європи, зможе висловити протилежне. Більше того, незважаючи, що у самому місті поперемінно домінувало то польське населення, то єврейське, то українське чи коли влада належала далекій Австрії чи Росії – місто залишалося лежати на Сході центру Європи, і народжувало людей, що мали загальноєвропейський вплив у різні часи. Але сьогодні не про географічну особливість Дрогобича.
Перегляньмо тенденції розвитку Дрогобича, які творять його європейськість, як негативні, які не подобаються, але й позитивний, щоб бачити кроки нашого прогресу.
Економічний розвиток у Дрогобичі, треба визнати, припинився, вся промисловість міста зупинена, за останні роки більше тридцяти тисяч громадян у місті стали реально безробітними. Це критичний фактор, що суттєво стримує розвиток. Та з другої сторони, більшість вивільнених дрогобичан почали творити нові робочі місця та працювати за кордоном, приносячи до міста значні кошти. Це дало підстави виникненню в останній час десятків торгових закладів у місті, бо є попит.
Політичний розвиток набирає негативу. Місцеві депутати виглядають найбільш корумпованою спільнотою, оскільки мало того, що на сесіях не прозоро приймають рішення, які мають ознаки особистої зацікавленості, ще й силовими органами ізолюють себе від громади, йдучи до повної темноти у їхніх справах. Але з іншого боку, громадськості вдається освітити темні закутки міської ради. Ми чи не вперше отримали можливість бачити поіменне голосування за корупційні земельні питання, громадсь-кість ставить завдання про духовний розвиток міста і депутатська комісія реагує на це, громадськість вимагає розвитку ініціативи «Тюрма на Стрийській» і справа починає рухатися та інші ініціативи, що отримують відгук у конкретних владних діях.
Громадський розвиток, здається, зовсім пригас. Із майже двохсот організацій заледве десяток ще дають про себе знати. Громадська рада була вбита такими організаціями-фантомами і не змогла ні разу зібратися, оскільки організовані фантоми продовж наступних двох років вже не з’явилися. Але поглянувши на перелік громадських акцій в місті бачимо їхній невпинний ріст. Дрогобич не залишився байдужим до захисту мови, перебігу виборів, проблем освіти, комунальних питань. У місті відчувається енергія до активності у створенні Вуличного Університету, Фонду громади, Форуму громадських організацій, Громадської редакційної ради. Це творить наростаючу тенденцію росту громадської активності.
Молодіжний розвиток існуючих громадських організацій та рухів по суті не відбувається. Тому «поважні» громадські організації та політичні сили не демонструють наповнення своїх рядів молоддю, а, відповідно, відбувається втома і затухання їхньої активності. Протилежна тенденція – це виникнення нових молодіжних організацій, що перебирають на себе активність, ми не уявляємо наше місто без Великої гаївки, Вишиванки-фест, молодіжних маршів пам’яті Голодомору та Георгія Гонгадзе, вечорниць, колядок та багато іншого ініційованого молоддю та підтриманого іншими. Твориться нова культура, що позбавлена обмежень старших та наповнена діяльнісної енергією молодості.
Духовний розвиток важко виміряти, але виникнення «підгорецького» лиха з центром у Дрогобичі говорить про серйозні проблеми. Трудність знайти спільну мову церковного кліру з василіанами творить розгубленість мирян. З другого боку рівень довіри до церкви, як суспільної інституції дуже високий, що дозволяє говорити про великий потенціал такої довіри. Духовність пов’язана не тільки з вірою, її важливою складовою є також ціннісна наповненість нашого світобачення. Тут маємо ознаки значної деградації, оскільки громада починає миритися з втратою цінностей у поведінці влади у Дрогобичі, при чому багато хто прагне пристосуватися до цього стану речей і мати з цього користь. Це важким тягарем тисне на моральний стан Дрогобичан, забирає умови для творення соціальної поведінки без хабарів, коли особиста вигода не перекриває громадську користь. Одночасно, ширяться соціальні рухи допомоги сиротам та інвалідам, громадськість стала активною під час політичного вибору, розповідаючи громаді про політиків. Науковці з готовністю готові вийти на вулицю та організовувати там університет для пересічних громадян.
***
Творити картину нашого міста та громади можна і далі, входячи щораз в більше число деталей. Думаю це буде робитися, щоб бачити середовище в якому живемо у всьому його різноманітті. Важливим є бачити негатив, щоб зменшувати його вплив, але життєво важливим є бачити позитив, щоб сприяти його розвитку.
Тепер повернімося до нашого питання про європейськість нашого міста.
Ті, хто побували за кордоном, поверталися із відчуттям нерозуміння. Там люди такі ж як і тут – і за фаховими знаннями, і за способом життя, а умови життя набагато відрізняються від наших – і заробляють нівроку, і на вулицях є господар. Тобто іншими словами, існує зовнішня подібність Дрогобича з Європейським містом та дрогобичан з європейцями. Це вселяє надію, що ми не покинуті Богом і маємо шанс бути європейцями реально, але… не все так прямолінійно.
Нам бракує освіченості, щоб розуміти, а що ж варто робити вже зараз, щоб почувати себе європейцем. Європа це не заїжджий театр, а це стан нашого світобачення, пріоритетів та прагнень. Тому мотивація до нефахової самоосвіти, а знань про щоденне життя громади (комунальне господарство, адмінпослуги, і т.п.), про суспільні закономірності (громадське суспільство, активна молодь і т.п.) та про технології суспільного діалогу та трансформацій.
Нам бракує розуміння власної спроможності, бо посилання на брак закордонних грантів чи вказівок від вищестоячих органів політсили чи громадського руху, робить нас пасивними виконавцями, а, відповідно, й потуги наші гаснуть. Тому ініціатива і діяльність місцевих груп активності – це основа творення хвилі оновлення та змін.
Нам бракує матеріального забезпечення громадської діяльності, бо звикли по-клада¬тися на отримання коштів ззовні, а, відповідно, ті, хто давав і розповідав, що робити, а це рідко виявлялося потрібним саме нам. Тому творення місцевого фонду громади виявляється дуже на часі, що дасть змогу отримувати постійне надходження коштів від громади та спільно з громадою визначати пріоритети їх витрачання.
Нам бракує ціннісного погляду на життя, оскільки виявляється роздвоєність. Ми висловлюємо реальні цінності – верховенство права, відповідальність, справедливі соціальні та кар’єрні ліфти для лідерів громади, прозорість, а в дійсності укладаємо нормативно-правові документи без цих цінностей, що робить нас беззахисними перед хабарниками та корупціонерами. Тому треба у Дрогобицькій сесійній залі говорити про ці цінності, етичні кодекси враховувати у посадових інструкціях чиновників, тоді ми зможемо структурно змінювати так остогидлу нам радянську систем на європейську.
ЗРОБІМО ВИСНОВОК, що проблема європейськості криється не зовні – не в Києві, не у Львові і, навіть, не в коридорах Дрогобицької Ратуші. Європейськість несемо ми, кожен член громади, в собі. Зараз, як це не дивно, після смерті «Союзу» ми відтворюємо радянщину і її людиноігноруючу атмосферу, навіть обираємо її носіїв на вищі посади у місті. Це треба припинити шляхом набуття нами освіченості, рості вимог до сповідуваних нами цінностей, повірити, що місцева громада, ми, можемо здійснювати потужний і само відновлювальний рух, реально конструювати оєвропейський простір у нашому житті, у Дрогобичі. Я на це сподіваюся в найближчий час! А ви?
Святослав Сурма, «Небайдужі Дрогобичани», 21 травня 2013 р.
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень