Дні «Дня» в Дрогобичі тривають. Відвідувачі Фотовиставки «Тернова осінь» – місцеві інтелектуали, художники, письменники, професура, журналісти та багато молоді. Після відкриття експозиції, яка супроводжувалась усмішками та аплодисментами, розмова Лариси Івшиної з дрогобичанами з Палацу мистецтв Музею «Дрогобиччина» перемістилась в актову залу Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.
У вщерть заповненій залі головний редактор «Дня» та аудиторія шукали відповіді на надважливе запитання сьогодення: «Як нам перемогти?».
«Сьогодні у кожного своя боротьба, що триває на різних фронтах», – військовому, політичному, соціальному, культурному, – розпочала модератор зустрічі Ольга Козар, яка навчається на V курсі Інституту іноземних мов Дрогобицького педагогічного університету. На її думку, за таких умов вкрай важлива правдива та якісна інформаційна політика, а ціну такої роботи знає редакція «Дня», яка від свого початку перетворилася на холдинг інтелектуальних ініціатив.
«Мені завжди здавалося, що в Україні не вистачало газети в образі дерева, яке могло б рости з національного ґрунту, своєю кроною тягнулося до світових звершень і дорогою виробляло свої цікаві плоди, як і належить живому дереву, – бере слово головний редактор «Дня» Лариса Івшина. – Ця думка зусиллями наших співробітників стала цілком очевидним образом «Дня». Адже тепер кожен може відкрити сторінку й подивитися всі інтелектуальні плоди».
На запитання, чому «День» відвідав саме Дрогобич, Лариса Олексіївна відповіла, що на цій батьківщині низки видатних світових облич є читачі «Дня». «Є інколи міста, від яких ми приймаємо запрошення, адже там є цікава громада, яка хоче піднімати планку, але читачів майже немає. Індекс читання розумної та якісної преси в країні дуже низький. А в Дрогобичі в нас є автори, читачі та однодумці, що саме по собі є запрошенням для нас», – продовжила редактор.
Активність дискусії не могла не приносити задоволення її учасникам. Багато гостей – а це як професори, так і студенти – не просто ставили вельми актуальні запитання, що стосуються духовних орієнтирів, розвитку громадянського суспільства в локальних куточках країни, а й долучались до дискусії аналітичними репліками та ґрунтовними рефлексіями.
На одну з таких реплік Лариса Олексіївна зазначила: «Євроінтеграція з самого початку потребувала внутрішньоукраїнської інтеграції, а така інтеграція повинна мати високу точку збирання. Не можна поставити один регіон проти іншого й сказати, мовляв, домовляйтесь. Треба поставити зверху цю точку збирання, яка є тільки на основі перероблених знань про своє, дороге та вистраждане».
Містяни також активно цікавились питаннями виховання молоді, пошуку спільної ціннісної платформи для діалогу між містами, місця журналістики в процесах державотворення тощо.
Після дискусії й загалом першого дня «Дня» в Дрогобичі член трьох національних спілок – письменницької, журналістської та краєзнавчої – Роман ПАСТУХ зізнався, що такої цікавої події, як сьогодні, в Дрогобичі він ще не бачив. «Я тут живу вже 40 років, було багато різних презентацій та творчих зустрічей, але подій такого високого інтелектуального і патріотичного рівня в нас ще не було», – додає він.
До слова, найактивніших учасників після дискусії було винагороджено книжками з Бібліотеки газети. Лариса Олексіївна також представила й цьогорічну новинку «Україна Incognita. ТОП-25», видану українською, російською та англійською мовами, яка стала продовженням серії «Бібліотека газети «День». Вона та інші книжки вже від вчора знаходиться на домашніх полицях чималої кількості жителів міста Дрогобич.
Нагадаємо, що Фотовиставка «День»-2014 триває у Палаці мистецтв Музею «Дрогобиччина» (вул. Шевченка, 38) з 10 до 18.00.
Враження
Михайло Шалата, член національної спілки письменників, почесний громадянин Дрогобича, автор та друг «Дня»:
– «День» – це цікава та достойна газета, яка має широку читацьку аудиторію. Без сумніву, сьогодні була не тільки культурна подія, на яку люди йшли щиро й без особливого запрошення. Вони хотіли душею побачити те, що не завжди відбувається зазвичай у обласних центрах. Ця важка «днівська» праця в кожного викликала щиру вдячність. Здійснювати такі поїздки дуже важливо, тому що сам від себе не «засвітишся». Коли приїжджають люди, які справді творять історію, то є можливість і поспілкуватися, і обміркувати деякі питання. Ця газета порушує дуже багато важливих тем, а надто – з історії, яка є циклічною. От нещодавно було століття Січових стрільців, і ми дали до друку в «День» найкращу працю про них. Це історія найкращого січового публіциста Осипа Думіна з Дрогобиччини, зараз вона перевидається, її відправлять в зону АТО для піднесення патріотичного духу. Треба нагадувати історію, бо її події мають здатність повторюватися, і це те, що робить газета «День».
Коли 1918 року на Україну йшла бандитська армія Муравйова, ми мали дипломатичні розмови з Москвою. Запитували: що робить російське регулярне військо на території України без оголошення війни? А Москва тоді брехала, мовляв, ніякого війська немає. Це повторюється і тепер. Під час дискусії думав зачитати цитату, яку собі виписав, адже сьогодні стоїть питання, як нам перемогти? Генерал Січових стрільців говорив 1919 року: «Ніхто нас не переможе, якщо станемо одним твердим муром, всі до одного, весь народ. Зважте, що нас близько 50 млн. І то не є сила? Тільки єдності, тільки впертості, охоти й завзяття. Не партій, не сварні і програм. Тепер одна програма – Україна і її ворог».
Ось те, як нам перемогти. «День» порушує дуже проблемні теми, які треба вивчати. Вона відкриває душу і до молитви, і до світлого патріотичного пориву. Після цієї зустрічі я більше й активніше пропагуватиму це видання.
Роман Пастух, член національних спілок письменників, журналістів, краєзнавців:
– Що виграв Дрогобич від того, що приїхала така потужна команда «Дня»? Він зміг піднятися сьогодні трохи вгору і подивитися на нинішню Україну з висоти. З тієї інтелектуальної висоти, на яку усіх нас піднімає, веде і кличе «День». Я вважаю, що це, можливо, одне з головних досягнень сьогоднішньої зустрічі. Друге, що мене вразило – той величезний діапазон творення газети і творення цих проектів, а їх аж 19! І на все знаходиться, по-перше, – бажання, по-друге, – ініціатива, а по-третє, – виконання. Я б додав, що такі творчі зустрічі, які влаштовує газета «День» і вже зробила в Дрогобичі, організовувати дуже складно. Важливо їздити не тільки в обласні центри, а й поза їхні межі, що ви й робите.
Цей результат, який принесла нинішня зустріч, залишиться й буде давати подальші плоди – зерна проростуть. В цьому велика заслуга газети. Нині ваше завдання – підіймати Україну. І дай Боже вам всім сил!
Наталія Котоус, студентка ІІ курсу філологічного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету:
– Щойно переступила поріг виставки, одразу відчула якусь невидиму ауру культури, пам’яті, гордості. Від перегляду перших фотографій пішли мурашки по шкірі. Не треба було ходити залами й шукати потрібну мені фотографію, тому що всі вони наповнені змістом нашої української ідеї. І кожна фотографія – заворожує, проте можна і сльозу пустити, бо це є водночас і важко. Нам це потрібно не тільки знати, а чути й бачити. Це нам довели фотографії на виставці. Найбільше мені сподобалась світлина, де дівчина сидить у інвалідному візку, а хлопець її обіймає, наречені стоять біля лікарняних ліжок. Їх дуже важко сприймати, але водночас вони зачаровують і залишаються в пам’яті.
Юлія Романчук, студентка ІІ курсу філологічного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету:
– Від дискусії я дістала приємні враження та багато натхнення, адже було висловлено багато різних думок. Дякую пані Ларисі, яка відповіла на всі наші запитання, а сама зустріч відбулася із присмаком патріотизму та інтелектуального піднесення, адже за круглим столом зібралося досить багато думаючих, свідомих людей. Сподіваюся, в газети «День» буде щоразу більше читачів, і вона зможе пробудити в кожному громадянинові національну свідомість. Такі зустрічі об’єднують однодумців.
Ольга Козар, студентка V курсу Інституту іноземних мов Дрогобицького державного педагогічного університету:
– Перший день «Дня» пройшов дуже круто! Передусім інформація – це зброя. І її необхідно чистити, щоб вистрілити в потрібний момент. Такий лейтмотив я зрозуміла. Треба багато вчитись, працювати над собою і просто мудрішати. Такі зустрічі відкривають нову площину, дають змогу гуртуватися однодумцям і відкривати для себе нові обрії. А газета «День» дуже хороша платформа для цього. Площину, яку я відкрила для себе, – це щось інтелектуально-пізнавальне. Треба багато читати і працювати над собою. Зерна, кинуті сьогодні, проростуть. На жаль зустрічі такого формату не часто відбуваються в місті, тому сьогоднішня викликала велику цікавість, вона – для майбутнього, з перспективою, вона мотивує.
***
Візит команди «Дня» до Дрогобича був би неповним без екскурсії Франковими місцями. Її провів відомий краєзнавець, режисер, громадський діяч Іван Скибак. «Іван Франко дуже картографічно описав Дрогобич у своїх творах», – розповідає Іван Михайлович.
Пам’ятник Юрію Котермаку (Дрогобичу) «притягує» дітлахів.
Костел святого Варфоломія, побудований 1392 року, – пам’ятка архітектури національного значення. Під дзвіницю храму облаштувано давньоруську оборонну фортечну вежу дитинця XIII століття.
У Нагуєвичах перше місце огляду – меморіальний комплекс «Садиба-музей Івана Франка».
Державний заповідник Івана Франка в селі Нагуєвичі – місце його колиски. В основу відтворення садиби покладено етнографічний нарис-спогад Івана Франка «Моя вітцівська хата» (1913 р.), де письменник описав садибу батьків. Тут представлено не лише речі побуту, посуд, одяг часів Івана Франка, а й зберігаються цінні реліквії родини Франків: дитяча колиска, дзеркало в дерев’яній оправі, мисник тощо.
У меморіальному музеї, іншій частині заповідника, є багато унікальних речей. «Найперше – унікальне Євангеліє, яке купив батько Івана Франка після того, як одружився вдруге, – розповідає Іван Скибак. – Річ у тім, що коли він був одружений вперше, в нього народилася дівчинка і одразу померла. Потім дітей не було. Йому люди казали, мовляв, може, ти чимось прогнівав Бога, треба зробити якісь добрі справи. І він купив дуже гарне дороге Євангеліє у срібній оправі і викував (бо був дуже добрий коваль) хрести на церкву. Після того Господь подарував йому скарб – сина Івана, що став Каменярем».
Скульптура Каменяра перед меморіальним музеєм. «До речі, 1884 року Франко створив екскурсійну групу (між іншим, він був одним із перших екскурсоводів Галичини, а може, й України), – розповідає Іван Скибак. – В ній були кияни. Іван Якович написав спеціальну віршовану програму для цієї галицько-руської мандрівки. Вона починалася так: «Сонце по небу колує, мають і хмари свій шлях, вітер невпинно мандрує по України полях. Ми ж сонця ясного діти, вольного вітру брати, мали б сидіти-нидіти, мали б в дорогу не йти? Гей же в дорогу, в ясную путь, скинути з серця тривогу, вольним повітрям дихнуть!»
Художньо-меморіальний комплекс «Стежка Івана Франка» включає і лісову алею. Тут стоїть дуб, під яким, за різною інформацією, «Франко написав оповідання «Олівець» – автобіографічного плану, про дитячі шкільні роки, – розповідає Іван Михайлович. – Там є дуже гарне звернення до лісу, гаю. Франко – один із найбільших співців лісу, природи в літературі».
Дмитро Пальчиков, газета «День», фото Руслана Канюки, «День», Володимира Думича
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень