Ось і закінчився тривалий цикл зимових свят, в яких тісно поєдналися християнська духовність та прадавні українські традиції, забути яких не маємо права. Як писав наш Великий Кобзар, «бо хто матір забуває, того Бог карає, чужі люди цураються, в хату не пускають». Тому Свята Мати-Церква здійснила інкультурацію дохристиянських символів, на які так багаті наші свята. Церковні празники в українців – не просто духовні, а ще й народні, адже в них – і таїна Рождества Христа, Його Божественної науки, і незнищенна душа народу, пам’ять про предків, які дали нам життя.
Трускавець, як і вся Галичина та й Західна Україна в цілому – оберіг цих традицій, сторож пам’яті нації. І хоча за чужинецьким звичаєм нашу центральну площу прикрашає зелене деревце із прикрасами, та багато трускавчан сідає до Святої Вечері, поклавши на покуть Дідуха. Землеробська культура праукраїнців виховувала шанобливе ставлення до праці, хліба, до іншої людини як свого роду, так і сусідніх племен. Тому миролюбний народ, який, до речі, відзначався високими духовністю та ступенем цивілізаційного розвитку, змалечку вчив на центральне місце ставити плід власної праці – перший сніп, якого дочекалися від Бога, символ і подяки Всевишньому за врожай, і надії на заможне життя в майбутньому, якщо на це буде воля Божа. Дідух, який з роками та віками удосконалювався та ставав справжнім мистецьким витвором, був для неохрещеного ще слов’янського праукраїнського люду одночасно молитвою і подячною, і благальною. Тому всі спекуляції навколо того, що це якийсь чужий для нас, християн, символ, є просто неприпустимими.
Ми вже подавали інформацію, що у готельно-курортному комплексі «Карпати» цілі Різдвяно-Новорічні свята знаходиться Дідух-Рай. Лев Грицак, колишній мер Трускавця, а тепер генеральний директор оздоровниці, не вперше дарує національно свідомим трускавчанам те, проти чого виступають войовничі атеїсти – символи Добра та Любові.
Кожен, хто йде помолитися до нашої центральної святині – церкви святого отця Миколая – має можливість помилуватися вертепом, так званою «шопкою», яка є не чим іншим як Євангелією для очей. Цю шопку для парафії подарувала сім’я Грицаків. У давнину, коли багато було неписьменних, саме візуальні зображення (ікони, фігури тощо) мали на меті навернути людей до Господа, заставити їх замислитися над суєтністю цього життя, а вірних укріпитися у своїй вірі. І хоча тепер неписьменних немає, але чи кожен з нас щодня чи навіть щонеділі бере до рук Святе Письмо? Чи кожен регулярно відвідує Святу Літургію, слухаючи проповідь священика? А така, здавалося б, дрібниця, як Різдвяна шопка, наочно нагадує нам, що «Спаситель десь народився, возрадуємося ж у Господі, брати та сестри»!
Не лише майстерно вирізьбленими фігурками, але й живими образами у театральних народних постановках славив український народ новонароджене Дитятко. На території ландшафтного парку «Підгір’я» біля «Карпат» є скульптурна композиція «Вертеп», повз яку від моменту її встановлення пройшли вже десятки, а то й сотні тисяч гостей нашого курорту. А якщо вони не просто пройшли, а ще й зупинилися, прочитали написаний текст та довідалися про трагедію з розстрілом учасників цього народного театру войовничими атеїстами-енкаведистами, то хіба можна придумати кращий спосіб національного та духовного виховання, ніж задума? Задума над історією, над справедливістю, над минулим, сьогоденням та майбутнім. А така задума обов’язково приведе до віри в Бога – Начала всього сущого.
Не маємо на меті перераховувати всі заслуги Лева Грицака у тому, що духовних та національних символів у Трускавці є так багато. Фігура Матері Божої в курортному парку наче символ опіки Пресвятої Діви Марії над Трускавцем; погруддя митрополита Андрея Шептицького, мужа, чиї заслуги на духовній та національній ниві ще не до кінця усвідомлюємо; мозаїка на старій дзвіниці біля церкви св. Миколая; перекритий дах церкви Покрови Богородиці; вклад Лева Грицака у повернення парафії УГКЦ духовного центру на вулиці Стебницькій, 3 та немалі кошти, витрачені як благодійний внесок для ремонту цієї споруди; підтримка християнських парафій різних конфесій – греко-католиків, католиків, православних, протестантів. Все вищесказане – не для реклами, а як доповнення до факту, що встановлення найбільшого Дідуха у Трускавці для Лева Грицака є лише однією з багатьох тих справ, які він робить для популяризації наших народних символів, для відродження духовності, для того, щоб кожен трускавчанин відчував себе і повноцінним українцем з прекрасною давньою історією, і християнином з глибокою вірою. Якщо ж хтось вбачає у наших національних символах язичництво, то подібний той до фарисеїв, які шукають скалку в очах інших, не помічаючи колоди у власних очах.
А насамкінець для поглиблення знань про давньоукраїнські дохристиянські культуру та вірування наших предків пропонуємо ознайомитися із термінологією, яку використовують науковці при вивченні цієї загадкової сторінки нашої історії. Після цього вам, можливо, стане зрозуміло, чому християнську релігію з радістю сприйняли наші предки у Х столітті – тому що їхні «язичницькі» вірування були в основі своїй близькими до науки Христа про любов до Бога та ближнього, про благословення, про духовний шлях кожної людини, сотвореної на образ та подобу Божу.
Дідух-Рай – символізує народження Світ Зорі Сонця-Ладо у родині Сварога (12 сузір’їв Зодіаку), а також Рай (Ирій, Вирій), де живуть праведні душі предків.
Покуть – святий кут, священне місце для Дідуха.
Покутній – містичний охоронець покуті, який оберігає святий кут.
Мокоша – велика богиня милосердя, жіночої працелюбності та майстерності, родючості та животворної жіночої сили, покровителька пологів і заступниця породіль.
Лада (Жива) – Мати Сонця, світова гармонія, краса та любов, Велика Мати всього сущого, подателька благ і добробуту, появилася до людей з Немовлям на голові і пшеничним колосом та квітами, у руці тримає яблуко та виноградну ягоду – початок усього сущого.
Леля – донька Лади, що живе в Раю, покровителька краси, кохання любощів, веселощів та подружньої вірності.
Духи пращурів – живуть у Дідусі-Раю, чотири рази на рік перебувають серед нас і допомагають нам.
Чисті Птахи (ластівки) – провісники весни, приплоду, добра, здоров’я, щастя і радості.
Павук – символ Сонця з променями життя та водночас символ Великої Матері-Прялі – Місячної богині, яка пряде павутину часу, а для людини її долю. Це очищувач енергії світу.
Кульки – небесні світила, зорі, душі великих і славетних світочів, героїв людства.
Дзвіночки – обереги від злих сил, символ гармонії людини з небом і пам’яті про рідних предків.
Ясен-Місяць – предок роду, пан господар, все розпочате в день народження місяця завершиться щасливо.
Калита – Красне Сонце, мати людської долі, що бореться зі злими темними силами.
Кропильце – квіточка, сплетена з трьох колосків пшениці – символ неба, землі і води. Воно призначене для освячення господарем дому, обійстя, «проганяння зими» на Щедрий вечір.
Кубельце з сіна і квітів під горщик з кутею – символ пробудження Світу для нового буття.
Горщик з кутею – стравою Велеса і Спаса, символ багатства та врожаю (найдобірніша пшениця, зварена на непочатій воді, мед, мак, горіхи, родзинки) стоїть на покуті впродовж свят Коляди-Дажбога.
Чаша з Святою водою – найвеличніший дар неба Матері-Землі, символ творчості і сили.
Підготував Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень