/До Міжнародного Дня рідної мови/
Із самого малечку в словах рідної мови людина відкриває для себе великий і чарівний світ життя. Мова – безцінний скарб народу. В ній відбито його характер, психічний склад, історію, звичаї, побут. Як найдорожча спадщина, як заповіт поколінь передається нащадкам любові до свого народу рідної мови.
Калиновою, солов’їною назвали прекрасну українську мову поети. Це неповторна мова Шевченка і Франка, Лесі Українки і Коцюбинського, Тичини і Сосюри, Рильського і Малишка сучасних представників красного письменства.
Українська мова – одна з найрозвиненіших у світі. Вона має величезний лексичний фонд, багату синоніміку. Ось узяти б слово лелека. Це не єдина назва птаха. Він і чорногуз, і бусол, і бузько, і гайстер. А яка різноманітність граматичних засобів, скільки зменшено – пестливих форм: вітер – вітерець, вітрець, вітрик, вітронько; збільшені – вітрище, вітровище, вітрюга, вітрюган, вітрисько; сильний вітер – вітровій.
Окраса української мови – її милозвучність, яка створюється і чергуванням у – в, і – й на межі слів, і уникненням збігу більш ніж двох приголосних: радість, але радісний; щастя – щасливий, Запоріжжя – запорізький!
У чудових народних піснях, сповнених задушевності, ліричності, на кожному кроці зустрічаємо слова з пестливими, зменшувальними суфіксами, що створює атмосферу доброзичливості, інтимності. Це перед усім особові імена: Марусенька, Романочко, Іванко та інші.
А скільки тепла, чистоти в словах козака, який прощається з коханою дівчиною:
Сказав: “Прощай, дівчинонько,
Прощай, миленька, чорнобривенька,
Їду в чужую сторононьку”.
Українську мову шанують в світі. Твори українських письменників перекладено в багатьох країнах; водночас тисячі томів світової літератури видано українською мовою.
У плідному спілкуванні з іншими мовами українська вбирає з них крилаті слова, найвлучніші вирази, вживаючи їх як власні, і ми не завжди замислюємося над тим, звідки вони потрапили до нас. Такі запозичення входять у фонд загальнолюдської культури, вони притаманні кожній розвиненій мові. Пропагуючи свою мову в світі, ми пропагуємо власну культуру, її надбання, збагачуючи світову культуру.
Згадаймо, які справили враження на Європу гастролі українського хору Кошиця перед першою світовою війною, відкривши світові цілий материк оригінальної і багатющої культури, а з нею – і наш народ. Так за допомогою мови відбувається “переливання” духовних цінностей, транспонування їх іншими мовами, завдяки чому наша духовність стає органічною частиною духовності інших народів, а існування нашого народу з маловідомого у світі факту стає невід’ємним фактором світової цивілізації.
Нашому поколінню випало складне і відповідальне завдання – відродження української мови, державності, нації. За нас цього ніхто не зробить. Це наш історичний обов’язок, виправдання нашого перебування на цьому світі. Не перекладаймо цього тягаря на плечі своїх нащадків, бо може бути запізно.
Діймо. В ім’я нашого народу, в ім’я найвищих ідеалів людства – свободи і справедливості.
Підготувала бібліотекар абонементу Трускавецької ЦБ Віра Заяць
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень