У червні 1992 року вийшов перший номер газети “Тустань”. На тлі державних газет це була одна з перших приватних не лише на наших теренах, а й в Україні. Часопис був задуманий як орган підприємців Дрогобиччини, але доволі швидко стало зрозуміло, що без висвітлення політичних проблем не обійтися.
Аби заробити на випуск власного видання, мені довелося працювати в інших газетах – львівській “Ратуші”, “Молодій Галичині”, “Експресі”, “Франковій криниці”, “Галицькій зорі”, дописувати в “Дзеркало тижня”, “День”, “Високий замок”, “Вільне слово”. Левова частка зарплати й гонорарів ішла на “Тустань”.
Я задумав “Тустань” як своєрідний острівець свободи слова на теренах Дрогобиччини. Звичайно, як кажуть, не можна збудувати комунізм в окремо взятому місті, але кожний робить те, що може. Крім того, визначальним критерієм стала опозиційність до влади. Це тим більше важко було робити, коли навкруги, здається, “свої”. Але часто-густо ці “свої” бувають гірші за окупантів, бо корупція настільки роз’їла владу, що інколи вже не віриш у її оздоровлення й одужання.
Я розумію, що мої статті не прийшлися до душі багатьом. Але я радий, що читачі “Тустані” морально всі ці роки підтримували газету, а коли інші видання відмовлялися друкувати їхні замітки, неодмінно йшли до мене.
Звичайно, я усвідомлюю, що сила газетного слова нині на дуже низькому рівні. Відсутні механізми впливу громади на владу, а правоохоронні органи зазвичай не захищають інтересів простих людей.
Кожний з нас має свою позицію в цьому житті. Я не збираюся когось засуджувати, просто роблю свою справу, а вже по плодах її пізнаєте, чи правильним шляхом я йшов.
Двадцять років “Тустані” для мене – це не просто ювілей. Це насамперед щоденна чорнова робота. Але я вдячний за розуміння своїй родині, друзям і знайомим, всім, хто читає нашу газету. А це справді наша газета.
З ювілеєм, “Тустане”!
Анатолій Власюк, часопис «Тустань»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень