Людське життя – як одна мить. Сьогодні ти ще бавишся в пісочниці, а завтра вже одягаєш шкільну форму і слухаєш дзеленчання Першого Дзвоника. Випускний, первісток, а ось уже і випускний у твоєї дитини. Спочатку в садку, потім в школі. Потім онуки, атака різних болячок, і ось ти вже на краю життя.
Життя людини подібне на річний цикл – юна весна, гаряче літо, статечна осінь і холодна сива зима. Так переважно зображають людину на різних етапах її життя митці – поети, письменники, художники, скульптори, музиканти.
Але життя людини можна поділити не лише на пори року. Його можна орієнтовно розділити на дванадцять місяців, і цей поділ відображатиме нашу єдність з природою, з її циклом.
Найпростіший метод: кожні сім років – це один місяць.
Січень – від народження до семи років. Новий рік – народження нового життя. Час раннього дитинства – це безтурботний час, подібно як свята в січні. Цей місяць не переобтяжений працею, це суцільна фієста, радість, наївність. Чисто як в дитинстві. Будьте як діти!
Короткий період школи – як найкоротший місяць лютий. Від семи до чотирнадцяти років – шкільне життя з товаришами, бійками, зростанням, висновками, які січневу наївність спихають на маргінес. Підліток – ще не дорослий, але вже й не семирічна дитина. Тоді все здається таким важливим (оцінки, думка вчителів, думка друзів, бажання), а насправді пройде час – і зрозумієш, що це була така суєта.
Перший місяць весни – березень. Найкраща пора життя – юнь, 14-21 рік. В пісні співається: «Сімнадцять моїх літ, як скоро ви пройшли…». Це час завершення школи, час вступу в повноліття (і фізично через пубертат та менструацію, і юридично через досягнення 16-18-21-ліття як віку дорослої людини в різних культурах). Перше кохання, а для декого і час вступу в сімейне життя. Життя прекрасне, але життєва погода деколи «штормить» цілком по-березневому.
21-28 років. Квітень. Розквіт життя. Молодість та зрілість. Найвищий час створювати сім`ю і пускати у світ потомство. Природа в квітні така – цвітуть сади, сіється зерно, запилюються квіти. З землі вилізає всяка живність, після Благовіщення земля оживає. Кує зозуля. Птахи відкладають яйця в гнізда. Людина – не виняток, тож її квітень – це наче земний рай. Пристрасне кохання переростає в палку стійку любов, плоть вимагає розмноження, кожен шукає свою половинку. Більше таких митей насолоди як у квітні може й не бути.
Травень. Ніби ще весна, але вже фактично літо. 28-35 років. Фізичний ріст у висоту припиняється, але й жахливого росту в ширину ще немає. Для чоловіків цей період – чи не останній шанс одружитися. Для жінок, якщо вони не вийшли заміж, це вже майже не шанс, а величезна удача, одна мільйонна ймовірності. Тіло здорове, душа співає, сивини в голові ще немає. Словом, травень – і весна, і літо в одному місяці.
35-42 роки. Червень. За класифікацією ООН (теперішньою) це ще молодість. Але це вже явно не молодість. Це вже бальзаківський вік (він, до речі, розпочинається після 30-ти). Тарас Петриненко співає «Коли мужчині сорок років» немов у виправдання, що ще все гаразд. Але насправді процес старіння пішов. Він незворотній. Жінка в 40 – перезріла квітка. Чоловік в 40 – старий хрін. Так, сивина в голову – біс у ребро. Але, але … то вже не 18-ка. У природі червень – це перші плоди, це черешні, суниці, чорниці, інші ягоди, гриби. Це буяння трав і … початок сінокосу. Трава лягає під косами у вали-перекоси, вона своє віджила. Дехто з людей теж завершує земне життя у цей період, хоча ще заскоро… Але в давні часи мало хто жив довше від 40-45 років…
Липень. Спека. 42-49 років. Якщо прагнути дожити до ста років, як цього бажають на застіллях з нагоди дня народження, то це вже зеніт. Екватор. Після якого точно більше не буде, а менше бути може. Це період вирощування дітей, їхнього виховання, ведення за руку, щоб пустити у світ широкий. Вже не живеш для себе як у березні-квітні, живеш для дітей. Починаєш ходити до аптеки, лікуєш себе та свою половинку. І витираєш піт, якого внаслідок збільшення жиру в організмі виробляється щораз більше.
Серпень. 49-56. Ось і літо промайнуло, осінь на порозі. Ти лише думаєш як перечекати серпневу спеку, а ось вже й немає її. Бо на порозі «снова трєтьє сєнтября». І ти вже не молодий красивий парубок, а напівлисий чи й зовсім лисий дядько з пивним пузом. І ти вже не краля, за якою половина міста озирається, а статечна пані в окулярах передпенсійного віку, яка воліє все-таки їхати ліфтом, ніж підніматися на 4 поверх пішки. Під серпами лягає в снопи колосся жита, пшениці, ячменю, вівса, і поволі хилиться голова додолу, горбиться постава, ноги починають човгати. Ще не старість? Ні-ні, це просто серпень. Місяць, коли відлітають буськи.
57-63. Вересень. Пенсія. Оксамитовий сезон. Добре, якщо ви зберегли свою подругу і можете разом насолоджуватися осінню. Добре, якщо ви вчасно наробили собі дітей (або хоча б одне) і тепер можете не перейматися чи подасть вам хтось горнятко води, якщо вас спаралізує. Діти одружилися чи вийшли заміж, бавте онуків. І радійте вереснем. Радійте, що це ще не жовтень.
Часто після Покрови падає сніг. Хоча жовтень – це другий з трьох місяців осені, але це повне згортання життєдіяльності. Картопля викопана, буряки витягнуто, кукурудза зібрана. Яблука на зиму заносяться до пивниці. Отави давно покошені, царину зорано. Всі птахи, які мали відлетіти в теплі краї, вже відлетіли. Треба готуватися відлітати й вам. Бо це вже 63-70 роки життя. Не кожен буде довгожителем, бо бурхлива молодість, бо нерви, бо болячки, бо не шанував себе, бо пив, бо курив, бо не дбав про себе, перепрацьовував, не відпочивав. Якби молодість знала, якби старість могла. А старість вже не може. Клімакс був ще у вересні, якщо не швидше, імпотенція теж прийшла непомітно. Тільки думки молоді, як у березні-квітні, але ніхто не хоче слухати думки старого буркотуна…
Листопад. Опадає листя. Вірніше, давно опало. 70-77. Зморщене обличчя, висохлі руки, просів голос. Дрижать ноги, очі добре не бачать, вуха добре не чують. В останній главі Книги Екклезіаста дуже добре пише про цей місяць нашого життя, про старість (рекомендовано читати в перекладі Куліша з поясненнями). Часто з подружжя залишається хтось один, переважно жінка. Бо він пішов за межу…
77-84. Грудень. Чи готовий ти залишити тут все, що громадив ціле життя, і йти у Вічність? Що там тебе чекає? Чи впорядкував ти тут все, щоб твої спадкоємці не мали потім мороки? Заповіт написаний? Одяг на похорон приготований? Місце на цвинтарі підшукане? Посповідався, причастився? Перепросив тих, кого образив? Пробачив всіх? Не зволікай, це вже грудень, добре що ти до нього дожив. Бо твій рік-вік минув.
Поділ життя на дванадцять місяців (кожен по сім років) є умовним. Але факт залишається фактом – кожні сім років клітини нашого організму повністю оновлюються, і ми – інша людина, не та, яка була 7, 14, 21 чи 28 років тому. Хтось вступає в той чи інший етап життя (одруження, кар`єрний ріст, діти, онуки, пенсія, покаяння) швидше чи пізніше, хтось зовсім не доходить до нього. Але в загальному життя людське – як річний цикл, з весняним буянням і опалим листям осені, зі спекою серпня і холодригою грудня. І це життя, наше життя, моє життя потрібно сприймати таким як воно є, радіти кожній миті і наповнювати його суттю.
Ми не можемо додати собі жодного дня до визначеного вище, як не можемо додати волосин на голові чи сантиметрів кудись там (наприклад, на біцепси). Але ми можемо додати життя у наші дні і прожити його так, щоб дванадцять місяців, сидячи на галявині, ставили нас за приклад тій маленькій дівчинці, яка житиме після нас і прийде по підсніжники у січні…
Володимир Ключак
P.S. Вище викладено суб’єктивну авторську концепцію, базовану на спостереженнях. Автор вірить, що в майбутньому ця гіпотеза буде доведена і теорія «Дванадцять місяців» матиме наукове підкріплення. А це стане основою для подальших досліджень в галузі психології, генетики та геронтології, і впорядкованість життя, його планування на період 90-100 років стане нормою, а не винятком, як зараз.
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень