Та чи життя цих людей вже назавжди перекреслене? Чи вони і їхні рідні з ними ніколи не зможуть бути щасливими? Чи може бути щасливою дитина, яка народилася і на все життя залишиться інвалідом?
Коли в сім’ї народжується неповносправна дитина, проблеми якої сучасна медицина неспроможна розв’язати, головним завданням є допомогти такій особі та її сім’ї навчитися жити з цією неповносправністю, ба й більше того – попри усі труднощі та обмеження, віднайти у житті те, що робить його справді щасливим і радісним. Саме це завдання має перед собою “Віра і Світло” – міжнародний християнський рух спільнот для осіб розумово неповносправних, їхніх сімей та приятелів.
Про цей рух і його покликання для нашого видання розповість о. Василь Нестер, який є капеланом спільноти „Віра і Світло” у м. Трускавці.
– Отче Василю, розкажіть будь-ласка, нашим читачам про рух „Віра і світло”.
– Спільнота «Віра і Світло» заснована як відповідь на страждання людей з особливими потребами, які дуже часто трактуються як позбавлені людської гідності, зазнають 
приниження і відкинення. Тому у першу чергу всі спільноти «Віри і Світла» в Україні та світі є спільнотами дружби та взаємної підтримки. Вони хочуть донести кожній людині з особливими потребами вістку про те, що вона є люблена Богом такою, як вона є, що вона є бажана та потрібна у цьому світі, що її життя може бути джерелом радості і єднання для інших
Отже, ідея “Віри і Світла” ґрунтується на переконанні, що кожна людина, навіть найбільш хвора, є безцінною, а відтак заслуговує любові та поваги. Перебуваючи з людьми з особливими потребами та спілкуючись з ними, відкриваємо, що часто вони володіють особливою сердечністю, простотою і безпосередністю. І як би нам на перший погляд не видавалося це незрозумілим чи дивним, але саме вони можуть допомогти усім нам відкрити справжню глибину і красу людських стосунків, отримати радість від життя. Якраз такі люди, які є часто відкиненими, однак для нас, ніби то повносправних, можуть стати справжніми учителями у житті, показати нам, що є найважливішим у житті, як треба любити Бога, інших людей.
Отже, «Віра і світло» – це спільноти, які збирають в одну християнську родину осіб неповносправних, яких ми називаємо друзями, їхніх батьків, та молодь волонтерів, які у спільноті називаються приятелями, для того щоби разом зустрічатися, молитися, проводити гарно час дозвілля, на таборах, реколекціях тощо.
– Отче Василю, розкажіть, яка історія виникнення „Віри і світла”?
– Почалось все у Франції, у 1971 році. Жерар і Каміль мали двох неповносправних синів: Лоіка і Тадея. Хлопці не могли ні ходити, ні говорити.
Дізнавшись про парафіяльну прощу до Люрду, ця сім’я теж хотіла прийняти в ній участь. Але їм відмовили, сказавши, що Лоік і Тадей заважатимуть прочанам. Тоді вони поїхали до Люрду самі. Ця проща видалася нелегкою: у готелі їм не дозволили їсти у їдальні, усюди вони чули, що з такими дітьми треба залишатись удома. Отож повернулись з болем з прощі, на яку покладали великі надії.
Невдовзі з’явилась ідея організувати прощу саме для таких дітей, та їх батьків. А також запросити молодих приятелів, щоб сім’ї не почувались самотньо. Цю прощу готували Жан Ванє та Марі Елен Матьє.
В Страсну П’ятницю 1971 року велика група людей вирушила в дорогу. Три дні прощі минули в атмосфері радості та любові, і, повернувшись додому, люди продовжували зустрічатись у групах-спільнотах.
Таким чином виник рух спільнот Віра і Світло, у серці якого є особи розумово неповносправні, а також їхні батьки та приятелі.
Треба зазначити також, що «Віра і Світло» є екуменічним рухом і об’єднує людей різних християнських конфесій у більш ніж 1 тисячі 400 спільнотах у вісімдесяти країнах світу. В Україні на даний час існує близько 30 спільнот у різних містах: Києві, Львові, Тячеві, Хусті, Тернополі, Кам’янці-Подільському, Жовкві, Стрию, Житомирі, Трускавці, Самборі, Дрогобичі…
– Кожна сім’я з радістю очікує появу на світ своєї дитини. Однак, коли у сім’ї народжується неповносправна дитина, то це може бути справжнім випробовуванням для цілої родини. Що можна порадити таким родинам?
– Запитаєте мене: чому такі люди народжуються? Чому Бог це допускає? А я відповім, що у 
цій спільноті можна переконатися в протилежному, що Господь якраз щедро обдаровує їх своєю любов’ю, бо як каже апостол Павло, “Бог вибрав немудрих цього світу, щоб засоромити мудрих”. Хоча суспільство інколи хоче позбутися таких людей, вважаючи їх тягарем, хоч вони так часто зазнають приниження, то однак стаються для нас, здорових і повносправних, правдивими учителями життя, якщо, звичайно, ми не будемо їх уникати.
Завдяки спільнотам “Віра і Світло” багато батьків дітей з особливими потребами відкривають внутрішню красу і дар своєї дитини. Їхнє ставлення змінюється від несприйняття до любові, від нарікання і невдоволення – до вдячності. В цій спільноті вони відчувають підтримку одні від одних, взаємну згуртованість, діляться нелегким досвідом. Свідомість того, що ти не один, а Бог тебе не забуває, додає багато сили.
– Отче, ми знаємо, що спільнота «Віра і світло» у Трускавці цього року святкує вже п’яту річницю свого заснування, з чим ми Вас щиро вітаємо. Розкажіть, будь-ласка, про життя цієї спільноти у нашому місці.
– Дякую, нам дуже приємно, що така спільнота зародилася також і у нашому місці. За час свого такого становлення ми бачимо, що ми стали справжньою родиною, в якій ми хочемо бути, в якій добре усім. Батьки вчаться бачити у своїх дітях вже не тільки життєву трагедію, а відкривають у них багато цінного, а їхні «особливі » діти також немов би розквітають, бо знайшли середовище, в якому їх не бояться, не відкидають, а навпаки люблять, і дивляться на них, як на особливий дар. Для молоді досвід у нашій спільноті теж важливий. Це можу найкраще передати свідченням однієї молодої дівчини Надійки із спільноти «Віра і Світло»: «Неповносправні друзі несуть мені краще розуміння мого призначення у цьому світі, вони допомагають мені побачити яким прекрасним є квіти, дерева, люди, незважаючи на всі страждання і турботи нашого життя. Вони допомагають мені побачити ті безліч дарів, котрі я часто не помічаю, і бути вдячною за них. Чи цінила я колись той дар, що я можу ходити? Це, здається, щось таке саме звичайнісіньке… Мої дорогі друзі, котрі радієте і плачете, котрі страждаєте і тішитеся, я дякую Вам за те, що своїм поглядом і присутністю показуєте мені красу життя, що вперше відкрили мені таємницю Бога-Батька і Бога-Любові, який любить мене без жодних умов, я дякую Вам за те, що допомагаєте мені боротися з моєю гордістю, егоїзмом, бути відкритішою і любити себе, а разом з цим любити інших і Ісуса, за те , що любите мене такою як я є і мені не потрібно бути розумною, гарною щоб Ви мене полюбили».
Наша спільнота мусить живитися не тільки поодинокими акціями чи заходами, але насамперед постійними зустрічами. Тому ми регулярно збираємось щоб бути разом, разом щоб святкувати, молитися, роздумувати над якоюсь важливою темою, також ми запрошуємо всіх на Віросвітлянську Літургію. Крім того під час навчання студенти біологічного факультету запрошували наших друзів неповносправних на так-звані майстерні – щоби робити щось своїми руками, щось можливо незначне, але дуже цінне, бо зроблене з великим бажанням і в атмосфері спільної дружби та відповідальності. Кожного понеділка у монастирі сестер служебниць збирається спільнота на спільну вервичку у різних наміреннях.
На завершення хотілося б висловити великі слова вдячності Богові, котрий прагне перетворювати цей світ за допомогою спільноти «Віра і світло», зокрема і в нашому місці. Цього місяця ми пережили дві важливі і дуже радісні події: спільний табір у м. Яремче Івано-Франківської області та міжнародну прощу на Ясну Гору у с. Гошів з нагоди 40-ліття заснування цієї спільноти у світі та 20-ліття в Україні. Тому хотілося б щиро подякувати усім людям доброго серця, які допомогли нашій трускавецькі спільноті бути учасниками цих двох подій. Багато вражень, радісні очі наших неповносправних друзів, забуті щоденні клопоти батьків, нові друзі – все це ще довго житиме в наших серцях, як і щира молитва за усіх доброчинців і просто милосердних людей, яких дійсно не бракує у нашому місті. Мабуть годі перелічити усіх, хто відгукнувся у будь-який спосіб допомогти нам в організації цьогорічного табору, бо їх було дійсно багато, нехай Господь винагородить кожного. Нам приємно, що три греко-католицькі парафії Трускавця організували збір коштів, виявляючи тим самим правдиве покликання Церкви – бути знаком Божої любові і милосердя у світі, не була осторонь також наша Міська рада, яка допомогла нам у збірці продуктів та виділила автобус для поїздки на табір. Дякуємо також керівникам санаторіїв нашого міста за 
матеріальну допомогу, а зокрема: санаторію «Шахтар» (Юрій Остапчук), СГК «Дніпро-Бескид» (Олександр Чебаненко), Міжнародній клініці відновного лікування професора Володимира Козявкіна. Щира подяка депутату обласної ради Петру Іванишину, директору видавництва «Плеяда» Павлу Гурбі, директору автовокзалу п. Петру, депутату ТМР Михайлові Малащаку, п. Андрію Бочкало (маг. «Київстар», вул. Шевченка), п. Миколі (магазин «Юпітер»), п. Любі Кіселичник (Укрсиббанк)… Дякуємо за розуміння і підтримку, нехай Господь наповнює Ваші серця і Ваші родини Своєю благодаттю і любов’ю. Хочеться ще раз щиро сказати словами літургійного виголосу: «За всіх і за все, дякуємо Тобі Боже!».
Розмовляв Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень