Преамбула
З першої хвилі перебудови і розпаду СРСР та перших ознак різкого зростання активності патріотичних настроїв в українському суспільстві, відповідно Москвою генерувались протизусилля на довшу перспективу. Там складались плани недопущення від`єднання України від імперії СРСР, утримання, і, водночас, готувались механізми повернення у сферу інтересів Москви.
Належить визнати, що московським окупантам ця афера вдалася досить таки успішно.
Вони підступним чином, нібито включились в демократичний процес виборів і, в такий спосіб, успішно підсунули молодій демократії групу комуністичних депутатів до Верховної Ради України – «групи 239» в основному зі Сходу – найбільш знищеного терену червоною мітлою, застосовуючи терор, голодомор, депортації в Сибір.
Постійно маніпулюючи «більшістю», хитро йшли на незначні поступки «Народній Раді» (з метою приспати пильність), планомірно і крок за кроком наближались до завершального етапу «запланованої повзучої реваншистської контрреволюції», яка готувалась завершити руками президента В. Януковича на чолі з регіонал-комуністами.
Диверсійний феномен «група 239» як процес, ретельно контролювався фаховими ляльководами 23 роки і стабільно наповнявся демагогічною маячнею, начиненою софістикою, різними вивертами сфабрикованими регіонал-комуністами і їхнім адмінресурсом, котрі керовані президентом В. Януковичем. Тут проявились ознаки запланованого далекосяжного способу окупації України та поневолення українців агентами із «Лобного мєста бєлокаменной сасєдкі».
Не треба надто широко пояснювати і перераховувати кривди, завдані Україні і українцям впродовж майже чотирьох століть, бо вони добре відомі в історії. Досить останніх майже сто років кривд кривавих, жорстоких, імперкомуноокупаційних, цинічних і ницобрехливих диверсій шайки бандитів, заквашених на брехні і безбожництві переданих нинішнім, з ознаками протиправності, правителям в Україні.
Одним словом – влада в Україні з 1990-91 рр. до 2014 р. збудована окупантами на брехні і терорі!
А тому належить розглянути державницько-політичну риторику президента В.Януковича та регіонал-комуністів, які в сторону опозиції на увесь голос волають: «Екстремізм, радикалізм, разжіганіє палітічєской барьби», «Барьба за власть», «Апазіція рвйотся к власті», «Апазиція гатовіт пєрєварот», «А ето нізя дєлать, потому, что ми законная власть».
Ось тепер належить розкрити і наголосити на справжній суті «законності» цієї їхньої «власті», щоб засвітити її нікчемність та окупаційну диверсійність і реваншистську далекосяжність.
Для початку дещо про історичні етапи української держави.
Загальновідомо, що Україна у 1948 р. була однією із засновників ООН і в даний час є її членом.
Отож, усі базові документи, видані ООН, і, зокрема «Загальна декларація прав людини» та «Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам» (Док. ООН А/ RES/(ХУ), та ряд інших, визнаються Україною.
Відтак, розвал у 1990р. московського окупаційного в Україні імперкомунофашизму СРСР – «Імперії зла» та початок впровадження механізмів демократизації «Перебудови…» законним правом надав українському народові шанс скористатися цією «Декларацією …». Для кращого зрозуміння і засвоєння та розшифровки механізму дії згаданої «Декларації …» друкуємо її в повному обсязі.
Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам
Генеральна Асамблея,
пам’ятаючи про рішимість, проголошену народами світу в Статуті Організації Об’єднаних Націй, знову утвердити віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи, в рівноправність чоловіків та жінок і в рівність прав великих та малих націй, і сприяти соціальному прогресу та поліпшенню умов життя при більшій свободі,
усвідомлюючи необхідність створення умов і добробуту та мирних і дружніх відносин на основі поважання принципів рівноправності та самовизначення всіх народів і загальної поваги та додержання прав людини і основних свобод для всіх, без відмінностей раси, статі, мови та релігії,
визнаючи гаряче прагнення всіх залежних народів до свободи і вирішальну роль цих народів у досягненні своєї незалежності,
знаючи про посилення конфліктів, які викликаються відмовленням у свободі або створенням перешкод на шляху до свободи таких народів, що являє собою серйозну загрозу загальному миру,
беручи до уваги важливу роль ООН в сприянні руху за незалежність у підопічних і несамоврядних територіях,
визнаючи, що народи всього світу гаряче бажають покінчити з колоніалізмом в усіх його проявах,
будучи переконана в тому, що дальше існування колоніалізму перешкоджає розвитку міжнародного економічного співробітництва, затримує соціальний, культурний і економічний розвиток залежних народів і підриває ідеал ООН, який полягає у загальному мирі,
підтверджуючи, що народи у своїх власних інтересах можуть вільно розпоряджатися своїми природними багатствами і ресурсами без шкоди для будь-яких зобов’язань, що випливають із заснованого на принципі взаємної вигоди міжнародного економічного співробітництва і норм міжнародного права,
вважаючи, що процес звільнення не можна ні зупинити, ні повернули назад і що для уникнення серйозних криз повинно бути покінчено з колоніалізмом і зв’язаною з ним будь-якою практикою сегрегації та дискримінації,
вітаючи одержання протягом останніх років великою кількістю залежних територій свободи і незалежності та визнаючи існування все більш і більш могутніх тенденцій до свободи в тих територіях, які ще не дістали незалежності,
будучи переконана в тому, що всі народи мають невід’ємне право на повну свободу, здійснення свого суверенітету і територіальну цілісність їх національної території,
урочисто проголошує необхідність негайно і без застережень покінчити з колоніалізмом у всіх його формах і проявах, з цією метою заявляє, що
1. Підкорення народів іноземному ярму і пануванню та їх експлуатація є запереченням основних прав людини, суперечить Статуту ООН і перешкоджає розвитку співробітництва та встановленню миру в усьому світі;
2. Всі народи мають право на самовизначення; за цим правом вони вільно встановлюють свій політичний статус і здійснюють свій економічний, соціальний і культурний розвиток;
3. Недостатня політична, економічна і соціальна підготовленість або недостатня підготовленість у галузі освіти ніколи не повинна бути використана як привід для затримки в наданні незалежності.
4. Будь-які збройні дії або репресивні заходи якого б то не було характеру, спрямовані проти залежних народів, мають бути припинені з тим, щоб надати їм можливість здійснити в умовах миру і свободи своє право на повну незалежність, а територіальна цілісність їх національних територій повинна поважатися;
5. У підопічних і несамоврядних територіях, а також у всіх інших територіях, які ще не дістали незалежності, мають бути негайно вжиті заходи для передачі всієї влади народам цих територій відповідно до вільно вираженої волі і бажання, без будь-яких умов або застережень і незалежно від раси, релігії чи кольору шкіри з тим, щоб надати їм можливість користуватися повною незалежністю і свободою;
6. Будь-яка спроба, спрямована на те, щоб частково або повністю підірвати національну єдність і територіальну цілісність країни, несумісна з цілями і принципами Статуту ООН;
7. Усі держави повинні суворо і неухильно додержуватися положень Статуту ООН, Загальної декларації прав людини та цієї Декларації на основі рівності, невтручання у внутрішні справи всіх держав, поважання суверенних прав усіх народів і територіальної цілісності держав. Док. ООН А/RES/1514 (XV).
***
Як випливає з усіх семи пунктів «Декларації…», склад депутатів у демократично створеній українській державі 1990-1991 рр. повинен бути пропорційним до складу автохтонного населення, що дорівнює 78% і українці повинні були отримати 350 мандатів унітарної держави України, (решту 100 мандатів мали б належати іншим націям відповідно до їх процентного складу в державі), а … « всякі утиски, збройні дії або репресивні заходи, якого б то не було характеру припинені, … мають бути негайно вжиті заходи для передачі всієї влади народам цих територій, … щоб надати їм можливість користуватися повною незалежністю і свободою».
Все інше від червоного лукавого ката і державного злодія. Чи передали владу українському народові віковічні гнобителі, останньо криваві кати комуноокупанти і тирани з московської есересерії після її розпаду так, як це задокументовано у «Декларації…». Ні, не передали. Чому?!!
Тому, що ретельно спланована комуноокупантами, глибоко ешелонована в усі прошарки суспільства повзуча з московською ознакою контрреволюція, перешкодила «… вільно встановити свій державний і політичний статус та здійснити свій економічний, соціальний і культурний розвиток (п.2, «Декларації…»).
Спецінститути колишнього окупанта чітко розробили план повзучої реванш-контрреволюції і успішно впровадили в Україні диверсійний авангард – депутатську «групу комуністів 239», яка на виборах у 1990-91 рр. узурпувала контрольний (вирішальний!) пакет голосів у парламенті.
Ця депутатська «група 239» комуністів в повній мірі була чужорідним тілом в українському електораті, бо української самостійної компартії взагалі на момент вибору комуністичної депутатської «групи 239» не було. І тому компартійці чужої держави не могли бути суб’єктом виборчого права в Україні.
Довідково. Комуністичну партію Західної України (КПЗУ) і компартію Скрипника, Хвильового та ін. імперкомуноокупанти давно винищили в пень.
Отож «група 239» виявилась підрозділом московських комуністів в іпостасі «смотрящіх» від «Старшого брата». «Смотрящіє» – «група 239», а це тодішні компартійні функціонери СРСР в Україні, негайно зарибнили кагебнею-диверсантами усі визначальні адміністративні і силові структури України. Фактом є таке явище, яке конкретно засвідчує, що ця диверсійна, московського штибу, «група 239» «смотрящих» досягла височезного успіху в захоплені влади окупантами, безкарно застосовуючи механізми повзучої контрреволюції і адмінресурсу, особливо в південно-східних областях.
Жодного разу впродовж шести каденцій з 1990 р. до 2010 р. червона повзуча контрреволюція – (започаткована «групою 239») не допустила українців до парламенту не тільки законно належну квоту 350 мандатів, але жодного разу узурпатори не допустили навіть 226 депутатів-українців у свій парламент.
Зрозуміла річ, що на такий висновок влада виставить заперечуючі аргументи устами професіоналів-демагогів левченків, олійників, чечетових, бондаренків та ін., котрі будуть мотивувати тим, що на сході інший електорат. Можна погодитись. Та слід розшифрувати, що електорат став іншим після того, як кати комуноокупанти на Сході і Півдні голодомором безкарно вклали в сиру землю 10 млн. українських селян – виборців, а замість 10 млн. мертвих «законная власть» привезла (читай колонізувала!) і заселила у вимерлі села і хати, свій окупантський електорат, котрий тепер голосує «правільно» та масово сприяє фальсифікаціям.
Як випливає з вище викладеного та діючого законодавства і документів ООН депутатська «група 239», всі послідовники і всі сьогоднішні регіонал-комуністи, їхні запрошені чорносотенні загони смерті зімкнені з силовиками, а вся ця братія замішана на дебілізованих тітушках були і залишаються причиною нашого сьогоднішнього закабалення і поневолення.
Згодом комуноокупанти вилучили з паспорта графу національність, щоб прирівняти в правах претендентів на державну владу (згідно «Декларації про надання незалежності…»), в нашому випадку українців, з комуноокупантами, які прагнуть відновити Російську імперії.
А опісля, брутально і кримінально порушили Конституцію України, надавши президенту Януковичу необмежену диктаторську владу.
Такою «хитрістю» (диверсією!) окупанти – імперіалісти, заздалегідь вщент зарибнивши Україну кагебнею та доморощеними яничарами, грубо зігнорувавши «Загальну декларацію прав людини» та «Декларацію про надання незалежності колоніальним країнам і народам» зуміли протиправно захопити владу в Україні у 1990 – 91 рр. Успіх у цій диверсійній афері окупаційна «група 239» забезпечила собі (маючи фальшивообрану більшість) ще й тим, що не дозволила автохтонам-українцям здійснити люстрацію і виявити у всіх прошарках суспільства регіонал-комуністичних реваншистів – диверсантів, щоб не дозволити допустити їх до влади.
Залишається невідомим, чому ООН не помітила порушень з боку колишніх есесерівських окупантів усіх пунктів у «Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам» і не прореагувала, і не покарала їх за те, що вони потоптали згадану «Декларацію …», чим перешкодили українцям реалізувати право на самовизначення, вільно встановити свій політичний статус і здійснити свій економічний, соціальний і культурний розвиток. Водночас, трудно повірити, щоб перший президент Л.Кравчук не знав про цю махінацію.
Таким чином, за умов нововиявлених обставин відкривається наскрізь фальшива сутність захоплення повзучою контрреволюцією і тривалого протиправного утримання з 1990 року до сьогодення усіх важелів влади в Україні, усунувши від влади автохтонів-українців, а враховуючи скажений ординський шабаш проти Майдану, розгорнуто в Україні справжній кривавий терор та ознаки повалення державності.
Водночас треба підкреслити, що очільники червоного повзучого комунореваншизму в українському парламенті брутально, нагло, безкарно, з ознаками хамства ганебно саботують Конституцію України, ображають націю з найвищої трибуни України, не поважають і топчуть державну мову.
Ось тут і треба такого депутата, комуноокупантського, невихованого, брутального типа, притягнути за вухо, як шкідливого кота, і ткнути носом в лайно, щоб більше не шкодив, так само ткнути носом такого депутата в історичний вираз написаний їхнім К. Марксом, який гласить: «В державі недержавною мовою можуть говорити тільки: гість, полонений, окупант». А за третім визначенням – саботажники державної мови є в Україні окупантами.
Чи мають право окупанти бути громадянами України і займати найвищі керівні пости в окупованій державі, прикрившись фіговим листком лжедемократії? Ні!
Наші предки в таких випадках застосовували цікаву приказку, яка звучить: «Сама свиня мішок рве і сама квичить» або стосовно злодія, який щойно вкрав золотий годинник і на всі заставки гукає «Ловіть злодія». Точнісінько так діють регіонал-комуністи, які є спадкоємцями фальшиво та протиправно у 1990-91 рр. створеної «групи 239» більшості, і, які до дна пограбувавши український народ, тут же складають вину на «папєрєдніков». Причому, успішність у тотальному обмані суспільства ці наперсточники досягли тому, що постійно і виключно оперують демагогічною риторикою начиненою софізмами, а їхні конкретні діла ведуть Україну до провалля.
(Спочатку про демагогію. Це спосіб обману людей розмаїтими брехливими обіцянками. А відтак про софістику. Софізм – судження, придумане розумно, хитро – один із видів логічних, заздалегідь запланованих помилок. Умовивід, що формально здається правильним, а на справді ґрунтується на навмисне неправильному доборі вихідних даних. (Див. Словник інш. слів).
Ще 7 серпня 2002 року, послуговуючись дедуктивним способом мислення, після Скнилівської катастрофи, в. о. голови Української Християнсько-Демократичної Партії М.Бучацький, скерував і вручив у Львові Секретарю Ради Національної безпеки і Оборони України п. Є. Марчуку «Меморандум», в якому, вже тоді розкрив глибоко диверсійні ознаки, по суті окупаційної влади, текст якого подається нижче.
Секретарю Ради Національної безпеки і Оборони України п. Є. Марчуку
МЕМОРАНДУМ
м. Львів, 07.08.2002 р.
Нечувана за своїми розмірами штучно витворена авіакатастрофа з величезними людськими жертвами потрясла світову громадськість. В найжорстокіший спосіб у мирний час на Скнилівському летовищі загинули невинні люди, в тому числі діти.
Українська Християнсько-Демократична партія разом з усім народом України скорблять по убієнних і понівечених з важкими травмами людях внаслідок показово трагічної катастрофи.
УХДП разом з усім українським народом висловлює глибоке християнське співчуття родинам загиблих на Скнилівському летовищі у Львові, а також на шахті в Донбасі, їх родичам, друзям, усім травмованим, покаліченим, сиротам і тим, які знаходяться на лікуванні. Молимось за душі померлих, щоб Господь Бог прийняв їх у Царство Небесне.
Молимось і за тих, що в лікарнях за скоре і повне видужання.
УХДП вважає, що події, які відбуваються в Україні впродовж 11 років незалежності, в більшості мають ознаки неприхованої контрреволюції, вчиненої перелицьованими комуноокупантами п’ятої колони разом з доморощеними яничарами.
Це вони майстерно провалили державні плани роздержавлення і приватизації через саботаж законодавства, а відтак пограбували кожного українця на суму 52 тис. 600 доларів США, закладену у вартість майнового сертифіката.
Це вони збагатилися за чужий рахунок, кинули людей у злидні.
Це вони цілеспрямовано, проти нашого законодавства не повернули УГКЦ в Галичині у власність 2000 храмів, перетворили їх у яблуко розбрату, чим поділили галичан і цілу Україну на ворожі табори і ослабили суспільно-національну силу й дух до рівня паралітика.
Це вони штучно розвалили діючі підприємства, різко зменшили виробничу сферу, а робітників затероризували, звільнили з роботи, чим позбавили засобів до існування. Робоча сила та інтелект подались за кордон. Час від часу звідтіля повертаються пограбовані або у цинкових домовинах.
Це вони, бандити з п’ятої колони за допомогою місцевих манкуртів невпинно нарощують русифікацію України, чим сприяють множенню окупантів-убивць, які не приховано і демонстративно винищують у нашому домі цвіт нації.
Це вони влаштовують диверсії у повітрі, на морі, на суші, вибухи під землею, приурочують їх до державних свят України, або до пам’ятних дат комуно-фашистської есесерії.
Це вони влаштували масакру у Львові на летовищі. Бо навіть аси водії зупиняються на “зебрі”, не дозволяють собі їхати, щоб не травмувати людей, тоді як президентський ас вчинив навпаки, скерувавши 30 тонн заліза і пального, яке спалахнуло і вздовж вишикуваних літаків на летовищі понесло смерть туди, де було найбільше дітей і дорослих. Обидва президентські аси катапультувалися, а невинні люди пішли зі світу.
Це вони на згадку про окуповану Україну влаштували святкування чужої річниці неіснуючої держави і авіакорпусу окупанта з вираженими «бойовими досягненнями» на летовищі у Скнилові.
Це вони в адміністраціях чинять сваволю, саботують закони, знущаються над народом, особливо над репресованими, так що покривджений громадянин ніде не може знайти захисту. А за таку “добру” роботу тих червоних, оскаженілих на власний народ псів гарантовано переміщають в обласні центри на підвищення, вручають ордени “За заслуги”.
Це вони в прокурорських мундирах підім’яли закони під себе, вислужуються перед мафією, чинять неприховане самоправство, отримуючи зарплатню з наших податків, але нас не захищають.
Це ті в суддівських мантіях, які ламають присягу судді, виконують замовлення бандитських структур чи суми доларів, фактично вчиняють самосуд лукаво прикрившись мантією.
Це ті, що успадкували найхарактерніші риси від большевицької міліції, неприховані цербери-стражі завуальованої окупаційно-диверсійної ворожої системи в Україні ніяк не можуть дотямити кому повинні служити насправді. Вони надійно захищені державним мундиром і гербом, тримають затероризований народ у постійному страсі.
Це та окупантом вихована гнила інтелігенція, котра з самого початку революційних змін інертно спостерігала за подіями і займала позицію фактично з глибини окопів комуно-окупаційного режиму. Це вони перетворили вищу школу в Україні на дім квітучого хабарництва, чим занесли сокиру над українською освітою.
Це ті, що іменують себе спадкоємцями “залізного Фелікса”, з олімпійським спокоєм спостерігають за вакханалією: усе бачать, усе знають, та через відсутність вказівок мовчать. Виходить, що і за такий “спокій” нині можна отримати необхідні земні блага, ба навіть державні нагороди і підвищення по службі. Теперішня їхня діяльність майже не має нічого спільного з їхнім службовим обов’язком.
Усе це разом має ознаки обвального саботажу Конституції і законів України, знущання над народом, який доручив їм владу. Це прозорі ознаки самоправства і самосуду чиновників над українським народом. Це пряма узурпація влади організованими кримінальними елементами.
Згадані (далеко не всі!) порушення носять ознаки відвертого провокування українського народу до кровопролиття, до громадянської війни, на якій комуно-окупанти запланували нагріти руки і позбавити українців права бути господарями на своїй землі.
Слід нагадати їм, що приниженого і обкраденого народу значно більше, тому горе буде адміністративно-силовим церберам, коли в народу увірветься терпець, і тоді він влаштує своїм кривдникам праведний самосуд.
Хто сьогодні повинен піти у відставку за допущення таких кримінальних порушень в Українській державі догадатись не важко. Це, очевидно, найвища посадова особа держави – гарант Конституції і Законів України, який склав присягу перед народом України, але не дотримав її.
Мирон Бучацький, депутат і член президії Львівської обласної ради першого демократичного скликання, голова Трускавецького товариства «Меморіал» ім. В. Стуса, почесний громадянин м. Трускавця, винахідник, кандидат медичних наук
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень