Вищі навчальні заклади переживають сьогодні нелегкі часи. На державному рівні всі виші вважаються провінційними – крім тих, які знаходяться в Києві, Львові, Харкові та Одесі. Постійне реформування освіти завдає більше шкоди, ніж користі, а розумні люди намагаються віддати своїх дітей на навчання за кордон. Цьому сприяє і політика залучення перспективної молоді нашими сусідами, зокрема вишами в Польщі. Якщо нічого не зміниться, то ситуація буде критичною і плачевною. Ніхто не знає, чи перейшли ми вже точку неповернення, чи тільки «входимо» в неї.
На тлі безрадісного та похмурного майбутнього вищої освіти в Україні не можуть бути веселими та впевненими у своєму майбутньому українські науковці. Дрогобич, в якому педуніверситет вважається одним з головних бюджетонаповнюючих «підприємств», не може втратити свій вищий навчальний заклад з довготривалою і цікавою історією. Але скорочення кількості студентів вже стало фактом, а дивитися далеко вперед нікому нема охоти. Бо може бути направду страшно.
Проте студентський гімн закликає забути про всі болі та печалі. «Gaudeamus igitur, iuvenes dum sumus!» «Радіймо ж, поки ми молоді!». Ці слова лунали і 24 жовтня, на святкуванні 25-літнього ювілею історичного факультету ДДПУ ім. І. Франка. Захід проходив у приміщенні Центру душпастирства молоді СДЄ УГКЦ і зібрав не лише викладачів та студентів істфаку, а й випускників, які знайшли можливість прибути на свято.
У далекому 1992 році, на зорі незалежності України в Дрогобицькому педінституті виникла ідея відновити історичний факультет, який діяв в місті Котермака певний період в радянські часи. Першим деканом історичного відділення, яке через рік трансформувалося в факультет, став Михайло Семенович Савчин. Заняття проходили в будівлі теперішнього ліцею, з якого студентів-істориків через неповний рік переселили у будинок колишнього єврейського сиротинця на вулиці Лесі Українки. Там він знаходиться і тепер, випустивши вже 20 гуртів талановитої, впевненої в собі і перспективної молоді. Зараз факультет очолює професор Леонід Володимирович Тимошенко.
Я мав честь навчатися на цьому факультеті і бути в складі першого випуску оновленого істфаку. Тільки з трьох десятків студентів моєї групи та аналогічної кількості випускників паралельної групи істориків-народознавців світ збагатився на істориків-науковців та працьовитих вчителів у сільських та міських школах, ліцеях, коледжах, на журналістів та політиків, на підприємців та філософів, на спортсменів та кінорежисерів, на порядних людей, які несуть добро та сіють розумне й вічне не лише в Україні, але і в Польщі, Італії, Іспанії, Аргентині. А унікальним був кожен випуск істфаку, тому без сумніву можна заявити, що історичний факультет – це гордість не лише Дрогобицького педуніверситету чи Дрогобича загалом, а гордість всієї України.
На урочистій церемонії святкування 25-літнього ювілею від імені ректора Надії Скотної привітав викладачів, студентів та випускників проректор Юрій Вовк, який, до речі, закінчував факультет менеджменту та маркетингу ДДПУ, що був розміщений в одному корпусі з істфаком. Юрій Вовк вручив подяки та грамоти завідувачам кафедр, а декан істфаку отримав від ректорату символічний подарунок у вигляді глобуса – щоб не було такого місця на Землі, де б не ступала нога випускника істфаку.
Вітали присутніх зі святом декан Леонід Тимошенко та його заступники. Світлана Біла зокрема зазначила, що факультет гордиться своїми випускниками і теперішніми студентами, серед яких є багато талантів не лише в історичній науці, але і в інших сферах. Від імені випускників виступили директор Бориславської СШ №3 Володимир Драган та директор Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» Богдан Лазорак. Обидва вони згадали про веселі студентські роки і про подальший вплив навчання в універі на їхню долю.
Присутні переглянули кілька фільмів, знятих в різні часи студентами-істориками про рідний факультет. Зворушливо було дивитися на старі фотографії та порівнювати дитячі фото викладачів з теперішніми сивочолими солідними дядьками. І не шкодували присутні долонь для оплесків юним талантам, які співали, танцювали, смішили та змушували до задуми.
25 років тому в спекотний день 1 вересня стартувало навчання на оновленому істфаці. Здавалося, це було вчора – ті зачіски, той одяг, відсутність належних підручників та інших книг з історії, переповнені бібліотеки, світ без мобільних телефонів, комп’ютерів та Інтернету. Тоді в Україні всі були сповнені надії та впевненості в тому, що ми – найбагатша держава у світі за кількістю корисних копалин, за потенціалом, що наша історія виведе нас на вершини світу і заставить кожного гордитися, що ми – українці. Та сталося щось інакше. Хоча 25 років в історичному процесі – це такий направду мізерний відтинок часу…
Як швидко промайнуло 25 років, так пролинуть і наступні 25. Дуже хочеться вірити, що на золотий ювілей рідного історичного факультету теж запросять, і що на ньому не забракне рідних, дорогих людей, які здружилися за 5 років навчання чи в подальші роки плідної співпраці. Що не буде інтриг та обмовлянь, що не буде загроз ліквідації вишу чи факультету, не буде убожества викладачів і студентів, що факультет процвітатиме. А він може процвітати тільки тоді, коли процвітатиме університет, Дрогобич і вся Україна, коли наше життя буде повним процвітання та успіху. Мріяти направду не шкідливо, мріяти можна і треба. Адже реальність – це найчастіше матеріалізована мрія.
З Днем народження, рідний історичний! З ювілеєм! На многая і благая літа, друзі-історики!
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень