Єднаємося у скорботі…

Смерть єднає, смерть примирює, смерть розставляє крапки над «і» і пріоритети в житті та свідомості.

Смерть Героїв Небесної Сотні сколихнула всю Україну і три роки тому розпочався новий етап життя та розвитку держави. Цей етап ще не завершився, бо йде війна, Україна воює з окупантом зовнішнім і агентурою Москви всередині. Як воно буде далі – покаже час. Віримо, що Бог допоможе. А як воно було три роки назад – знаємо. Знаємо, пам’ятаємо, молимося, споминаємо…

Віче-реквієм пам`яті Героїв Небесної Сотні пройшло у Трускавці 20 лютого. Отці Петро Івасівка, Володимир Бондарчук, Ярослав Шафран та Василь Нестер відправляють панахиду. З болем та смутком про засилля московської мови в Україні та про зневагу олігархату до простого народу говорить отець Володимир. Бути готовим покласти душу за нашу свободу, як про це співається в гімні, каже міський голова Андрій Кульчинський. Про те, що одні злодії у владі відійшли, а на їх місце прийшли другі злодії, говорить майданівець та волонтер Ігор Кісак. Чи за таку Україну вмирали ці хлопці? – запитують в унісон священик, представник влади, майданівець та воїн АТО. Відповіді немає.

Горять лампадки. Гріє сонце. Стоять в зажурі люди. Над майданом Січових Стрільців у Трускавці лине сумна пісня «Плине кача по Тичині». Виходять на символічну сцену двоє героїв – безвусий герой Крут та бородатий Сергій Нігоян, один з перших вбитих на Майдані. Зустрічаються тут, тобто на небесах…

Вечір-реквієм підготував Народний дім Трускавця. Оптимально в часі, все продумано до деталей. Пісню «Я тебе ненавиджу, війна!» виконує Роман Білинський (Трускавецька дитяча школа мистецтв імені Романа Савицького, клас Мар`яни Кравчук). Свій вірш-посвяту Небесній Сотні декламує трускавецький поет Мар`ян Олексин. Поезія лине і з вуст директора Народного дому Людмили Лесишак. Учні шкіл тримають прапори. Учасники Майдану та воїни АТО діляться рефлексіями про те, що було, і про те, що є зараз.

В рядах тих, хто прийшов вшанувати Героїв Небесної Сотні, не забракло дітей, представників влади, опозиції, звичайних трускавчан, відпочивальників. Забракло лише п`ятої колони, яка керується вказівками Кремля і вносить деструктив, яка хоче третього Майдану, розшматування країни і бозна чого ще. Для кремлівських посіпак та доморощених холуїв, які «за шмат гнилої ковбаси і рідну матір продаси», нема часу вшановувати Героїв Майдану. В них інші герої, вони, напевно, моляться на Гіві та Моторолу. Бог їм суддя. Зрештою, колись за все приходить розплата.

Вечоріє. Отець Петро двічі зачитує імена всіх убієнних на Майдані. Небесна Сотня. Вони дивляться на нас з небес. А разом з ними – тисячі тих, хто загинув на Сході. Військових, добровольців, волонтерів, цивільних, дітей. Гімн України. «Душу, тіло ми положим за нашу свободу». Духовний гімн. «Боже великий, єдиний, нам Україну храни!». І після всього – індивідуальна молитва. За душі невинно убієнних, за мир в Україні та світі, за погибель ворогів.

Тремтячі пальці бабусі складаються в триперстя і вона поволі кладе на себе знак хреста. Молодий чоловік склав долоні і шепоче слова молитви. Здригаються вічка в дівчинки, котра ставить лампадку на застиглий, зльодоватілий сніг. Єднаємося в скорботі та молитві.

Вічна пам`ять загиблим Героям Небесної Сотні. І нехай будуть прокляті винні у їх смертях. Кара не омине московських зайд та їх прихвоснів. Смерть героїв не була надаремною, їх кров волає до неба о пімсту…

Володимир Ключак