Завжди, коли беруся до роботи, чиню на собі знак хреста. «Господи, благослови!». І працюється мені легко – чи то кошу траву у рідній Ямельниці, чи копаю грядку, чи пишу статтю, чи збираю матеріал з історії, етнографії, або ж інших галузей науки. Я люблю роботу, бо завжди себе віддаю у Божу опіку і прошу Господа провадити мене. Як співається у Te Deum, знаменитому гімні святого Амвросія Медіоланського, «іn Тe, Domine, speravi: non confundar in aeternum» («Тобі, Господи, я довірився, тож повік не буду засоромлений».
Тому з великим жалем та болем беруся за це спростування, яке фактично мав би написати автор статті «Коли виростають крильцята вседозволеності» в Інтернет-версії газети «Джерела Трускавця», одночасно і в.о. редактора цієї газети Любомир Поливко/Поливка. Не хочу, щоб мене звинувачували у зумисному перекручуванні прізвища цієї людини, яка в радянський час була чомусь «Поливко», а за незалежної України стала «Поливка», тому змушений буду використовувати цей подвійний запис.
Отже, найперше уривок зі статті, взятий із сайту цієї газети. «Як твердила геббельсівська пропаганда, чим неймовірнішою є брехня, тим швидше люди вірять у її правдивість. Приблизно такими методами й діють графомани прогрицаківських ЗМІ. Чим безсоромнішою є брехня, тим більша впевненість, що трускавчани прочитають їхні газети та сайтики, а якщо вже повірять – результату буде досягнуто. Хоч у такий спосіб можна відчути себе вершителями людських доль…
Але такого роду брехня – не той продукт, на який можна купитися. Пригадується, депутат минулого скликання Олег Ковальчин (однофамілець нинішнього керуючого справами міськвиконкому) просто на сесії за брехню мало не побив Володимира Ключака. Той буквально від страху заліз під стіл. Але, на жаль, не сталось. З тих пір пройшло чимало часу. На наклепників просто часто-густо не реагували. А даремно. У них росли крильця безкарності і вседозволеності. То ж дозволяли собі все, що хотіли. Правда, з відверто провокаційною інформацією проти Романа Ілика, тоді ще не нардепа, не вийшло. Той подав у суд. Та справу не довів до кінця. Звісно, хіба годиться депутату Верховної Ради сперечатися з провокаторами? А ті вже мало не йдуть по трупах. Істерично кричать і бризкають слиною. Навіть на своїх явних прибічників, тих, хто хоч на мить засумнівався у їх «кришталевій чесності». Втім, чи завжди вони були такими? Чи з невдоволення життям і власної ущербності всіх оббріхують і топчуть ногами? Виходить всі негожі, лише вони з Грицаком хороші і чесні?
У передвиборчий час, на конференції у санаторії «Женева» Володимир Ключак цілував руку Козиру, тоді ще не меру Трускавця, і дякував за наїдки та напитки після вдало проведеної політичної акції. А ще пізніше автору цих слів заявляв, що не може без сміху читати те, що пише про свого патрона Грицака».
Гадаю, що пан Поливко/Поливка не стане заперечувати, що підпис «Павло Гай» є його псевдонімом. Раніше він використовував ще псевдо «П. Любомирчук», особливо у статтях, які возвеличували Комуністичну партію Радянського Союзу та таврували «уніатську церкву» і «так зване» (цитата з газети) «грушівське чудо». Але не маю на меті скомпрометувати чимось пана Поливка/Поливку, бо він це давно зробив своєю діяльністю, а зупинюся найперше на закидах, які цей пан публікує.
Перше. Сесія Трускавецької міської ради, яка проходила 2 лютого 2010 року, дійсно ознаменувалася конфліктом, коли депутат від УНП Олег Ковальчин (адвокат) досить емоційно відреагував на публікацію на «Трускавецькому віснику», в якій стверджувалося, що нібито на президентських виборах УНП підтримує Юлію Тимошенко. Ця подія детально описана у «Трускавецькому віснику» № 12 (135) від 8 лютого 2010 року. Знаємо, що ряд правих політичних сил тоді вирішили краще не підтримувати нікого і в результаті Президентом України став Віктор Янукович. Пан Ковальчин назвав мене, Володимира Ключака, «паскудою та провокатором», після чого я почав вимагати слова. Депутат Володимир Лаврінок нагадав міському голові Леву Грицаку, що згідно регламенту він не може дати слово під час сесії інакше, ніж за згодою депутатів. Питання було поставлене на голосування, але не підтримане, тож виступити на сесії я не зміг. Слава Богу, живі ще більшість тодішніх депутатів, у тому числі і Олег Ковальчин та Володимир Лаврінок, живі і присутні журналісти і багато інших свідків цієї події, так що за цей наклеп можливо прийдеться подавати на пана Поливка/Поливку до суду. Адже до питання своєї честі я ставлюся дуже уважно і видно не мав за що зачепитися пан Поливко/Поливка, що аж таким чином спробував мене зробити боягузом, який заліз під стіл.
Сподіваюся, що автор матиме мужність той же текст, що є в Інтернет-версії газети, без будь-яких скорочень, змін, виправлень чи доповнень і за тим же підписом (а краще все-таки за власним підписом) подати в друкованій версії газети. Хотілося б, щоб показав пан Поливко/Поливка той стіл в кутку зали засідань, за яким буцімто я переховувався від Олега Ковальчина. Втім, тут пан Поливко/Поливка підтверджує свої ж слова «як твердила геббельсівська пропаганда, чим неймовірнішою є брехня, тим швидше люди вірять у її правдивість». Видно, уважно читав він Ґеббельса…
Друге. Відносно «провокаційної інформації» проти кандидата Романа Ілика, то пан Поливко/Поливка прекрасно знає суть справи, тим більше, що особисто був присутній на прес-конференції Миколи Лагодича, яку описали всі місцеві ЗМІ, у тому числі і його газета. Пан Ілик подав у суд за слова, які не я сказав і тому мені було прекрасно відомо, що я обов’язково переможу, адже жодної неправди про пана Ілика мною сказано не було – подано тільки слова, за які людина готова була відповідати в суді і відповідала. Але наклепник – він тому й наклепник, що перекручує факти, зводить наклеп на невинну людину, щоб таким чином приховати власну гнилизну та «ущербність», про яку теж згадує пан Поливко/Поливка. Мені дивно, що він цього разу не заплакав, як це було одного разу, хто ж буде годувати трьох моїх дітей, як я сяду в тюрму. Але не бажай другому те, що тобі немиле! Ще невідомо, чи у в’язниці не опиниться колись сам наклепник Поливко/Поливка.
Третє. «Чи з невдоволення життям і власної ущербності всіх оббріхують і топчуть ногами?» – запитує «борець за справедливість». Те ж саме питання могли б поставити пану Поливкові/Поливці і журналісти з «Галицької зорі», яким він налив гарячого сала за шкіру і покійний Ігор Павлович Сусюк, перший редактор «Франкової криниці», який називаючи цього пана «самбірським безробітним» («ФК» № 52 за 1998 рік), не боявся розповісти людям правду – що ж являє собою ця особа.
Я задоволений своїм життям і дякую Богу за всі Його дари та Його опіку. А чи задоволений життям пан Поливко/Поливка і чи він ущербний чи не ущербний – мене мало цікавить, бо я, на відміну від нього, ніколи не втручаюся у чиєсь приватне, особливо сімейне життя. Брехні у моїх публікаціях немає, чого не скажеш про пана Поливка/Поливку.
Четверте. Пан Поливка згадує, що я «дякував за наїдки та напитки» Руслану Козиру. Очевидно, перелякався тоді цей бідака, щоб я не зайняв його місце, коли в багатьох коментарях до різних статей в Інтернеті він це згадує і тут не стримався, щоб відкрито не написати про таку «подію». Не бійтеся, пане Поливко/Поливка, я на відміну від декого ніколи не переступаю через людей і не йду по трупах. А служити пану Козиру – це ваша доля, не моя. Я ж працюю в Лева Грицака, а ви служіть.
Дві речі, за які варто було «подякувати» тоді пану Козиру – перша, що київський піарщик Денис Богуш привселюдно розкритикував «Трускавецький вісник», вибірково зачитуючи цитати зі статті про «онаніста Сєню і гнилозубу Інночку», яку на «ТВ» було перепубліковано із всеукраїнського сайту www.durdom.in.ua, а друга – намагання мене отруїти під час застілля після цієї передвиборчої політичної акції.
Якщо хтось мені закине, що я аж ніяк не зможу довести спробу отруїти мене Русланом Козиром, то відповім так: «А яким чином пан Поливко/Поливка збирається доводити, нібито я сказав слова, «що не можу без сміху читати те, що пишу про свого патрона Грицака». Лева Ярославовича я не маю звички називати своїм патроном, а з паном Поливком/Поливкою ми ніколи не були в хороших стосунках, щоб балакати про Лева Грицака чи Руслана Козира. Пригадую, що одного разу, коли Лев Грицак подав на «Джерела Трускавця» до суду, я зробив закид пану Поливкові/Поливці, що те, що вони пишуть, інколи смішно читати, бо ж в одній зі статей порівняли імена «Левко та «Бровко». Вловлюєте різницю між закидом пана в.о. редактора і справжнім станом речей?
Хоча мені дивно, як же ж треба було натиснути на цю людину, щоб вона всілякі побрехеньки та вигадки вмістила у своїй статті. Прикметно, що в першопочатковій версії статті пана Поливка/Поливки була назва мого імені як «Володінька» – саме так один із тролів постійно намагався мене принизити. Згодом «Володінька» переправили на щось інше, більш пристойне з їхнього погляду. Тепер стає зрозуміло, хто стоїть за брудними коментарями на «ТВ», які принижують честь та гідність не лише мою, а й багатьох депутатів (при потребі прізвища депутатів та коментарі проти них у суді будуть додані).
Пасквіль «Коли виростають крильцята вседозволеності» є показником інтелектуального та морального рівня пана Поливка/Поливки. Недаремно на початку своєї статті попри всю мою скромність я згадав про працелюбність – саме ця риса мого характеру так бісить пана в.о. редактора. Не вміючи написати ні швидше, ні тим більше краще, йому залишається хіба що звинувачувати мене у «непрофесіоналізмі», «графоманстві» та плодити наклепи. Причому найчастіше ці наклепи базуються виключно, що хтось десь щось йому сказав, як у випадку з нібито «моїми» словами.
Свідомо уникаю в цьому спростуванні будь-якої образи пана Поливка/Поливки. Знаючи, що у суді він відмовиться від власних слів, які я також не зможу підтвердити, не подаю тут навіть згадки про його можливу шпигунську діяльність на користь іноземної держави, про його слова стосовно Валентини Гук і Валентини Бодак, як і те, що в церкву дехто ходить заради того, аби поставити окремим живим людям свічки за упокій душі. Погрози у мою адресу, що коли я критикуватиму Козира, то мені обов’язково переламають хребет, сказані у свій час дружиною пана Поливка/Поливки, я вже одного разу використав у своїй статті. І що ви думаєте – ця пані одразу написала у прокуратуру, буцімто я погрожую і їй, і її дітям, яких навіть не знаю скільки їх, які вони і де живуть. А те, що ці люди злобні та мстиві, відчули на своїй шкурі В’ячеслав Умнов та Олег Блажівський, які позбулися роботи в міській раді власне через дріб’язкову помсту наших «борців за справедливість».
Наостанок мушу сказати ще кілька слів заочно пану Поливкові/Поливці, адже раніше він уникав мого прямого погляду та відводив свої очі постійно вбік, а зараз після такої публікації я йому і руки не подам.
Пане Поливко/Поливка! Чиє б пищало, а чиє б мовчало! Невже варто на світ Божий мені витягати Ваші статті радянської доби, чи, можливо, нагадати всій чесній трускавецькій громаді, що про вашу особу писали Петро Мацан, Анатолій Власюк, Ігор Сусюк, Ярослав Кіт? Образно кажучи, ви цілували ноги Леву Грицаку за те, що взяв вас редактором у телестудію «Карпати». Звинувачуючи мене, що редагую газету, котру розповсюджуємо безкоштовно (а саме так і є, 1800 примірників газети розповсюджується безкоштовно серед мешканців Трускавця), згадайте, як про вас писав світлої пам’яті Ігор Павлович – про редактора газети-однодневки (малася на увазі «Перспектива»), котру поширювали виключно безкоштовно. Без мене ви знаєте, скільки номерів вашої газети передплачують і скільки купують в кіосках – якщо не знаєте, то я при потребі вам скажу – це я відносно слів пана Козира «хто ви такі і хто вас там читає?».
Коли я при одній розмові із заступницею міського голови Валентини Бодак, котра відбулася нещодавно, сказав, що ніколи я перший не нападаю на журналістів, але не збираюся терпіти образи, то вона пообіцяла передати мої слова і Олегові Дьорці, і Валентині Гук, але не вам з огляду на не дуже хороші відносини з вами.
Тож, пане Поливко/Поливка! Виконуйте якісно свою роботу і якщо маєте за що критикувати, то критикуйте, а не зводьте наклепи і не вигадуйте нісенітниці, що хтось заліз під стіл, щоб звідтам дотягатися, аби поцілувати вашу руку та звіритися вам у сокровенному. Бо не та ви людина, що вселяєте довір’я. Я прощаю вам і нехай Бог вам простить. Наступного разу перш ніж подібне писати, подумайте про загрози для свого психічного здоров’я – це вам кажу як дипломований психолог. Не будьте наклепником – це не личить нікому.
Якщо образив вас – вибачайте, не мав такого наміру. А ви, судячи з усього, вашими «крильцятами вседозволеності», мали за мету саме образити мене. Але, як пише святий Амвросій, «Тобі, Господи, я довірився, тож повік не буду засоромлений». А псалмопівець Давид каже: «Хоча б ходив я долиною смертної темряви, зла не убоюся, бо Ти є зі мною». Всяке випробовування робить мене сильнішим. А ви з цим ніяк не можете змиритися, мій бідний брате во Христі Любомире Львовичу…
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень