У німецькій мові його прізвище означає «людина-тигр». Це дуже точний опис його музичного характеру. Хоч важко повірити, але Каїр і Дрогобич об’єднала в музиці одна людина – дрогобичанин Ігнатій Тєгерман.
Сама історія його дитинства майже нагадувала біографію Моцарта, а критики його називали музичним генієм. До недавнього часу саме ім’я було б незнане світу, якби не американський та єгипетський історики Алан Еван та Самір Раафат. Вони від США і Австралії аж до Єгипту по крихтах збирали численну музичну спадщину та свідчення. Довідувалися багато епізодів від самого єгипетського принца (саме так, вам не почулося – «єгипетського принца»), учнів, які школу Тєгермана поширили в декілька країн.
Відтак, стало відомо, що він навчився гри на фортепіано в чотири роки, вже у 8 грав Баха, а у 10 був прийнятий на навчання до Відня. Далі чимала музична географія концертів: Німеччина, Польща, Іспанія, Скандинавія та Америка. В Нью-Йорку з ним навіть трапився цікавий випадок: в 1928 від значної кількості людей Ігнатій з жахом сховався в телефонну будку і вийшов з неї тоді, коли вщух час пік. Для людини, котра жила в малому місті Дрогобичі на теперішній вулиці Шевченка, це було потрясіння, що людей і машин може бути так багато. В той час ходили чутки, що його таланту боявся сам Володимир Горовіц – один з видатних піаністів XX ст.
Але ж при чому Африка? Його подальший творчий розвиток ускладнювала астма, а теплий клімат Єгипту став його одвічним порятунком та останньою домівкою. Не забуваймо, що свого часу до Єгипту на лікування їхала й Леся Українка. В новій країні його учнями стали копти, італійці, греки, вірмени, сирійці, ліванці, французи. Серед них кращими учнями стали Анрі Барда, Єдвард Саїд, Маріо Фенінгер і сам єгипетський принц Хасан Азіз Хасан. Принц називав його «чудом людської реалізації». «Після декількох уроків, якщо тобі пощастить бути прийнятим як його студент, ти потрапляєш в новий всесвіт, всесвіт музики» – про це сказав грек Стефан Папастефано. Відомий критик Волтер Неман в далекому 1913-му в Ляйпциху назвав його «фортепіанною надією останнього покоління». Донька прем’єр-міністра короля Фарука в Нью-Йорку свого часу розповіла, що дрогобичанин був неперевершеним музикантом з надприродною проникливістю.
Коли відбулося єгипетсько-ізраїльське протистояння, а проти всіх не-арабів велися бойові, то Іг-натія запитали: чому він не їде до Ізраїлю, як усі. На що він відповів: «Тут мене багато хто любить, а я люблю Каїр!». На схилку літ в 1968 році здоров’я піаніста похитнулося і в колі учнів та єгипетського принца Хасана, що до останнього годував немічного зі своїх рук, дрогобичанин помер. Опісля принц та учні намагалися від уряду добитися визнання дрогобицького генія, який навчив близько тисячі піаністів, заклав основу для музичної шкільної освіти в Єгипті. Принц згадує, як прийшов від влади низького рівня чиновник, мусульманин, який абсолютно нічого не знав про Тєгермана. Він прийшов в лікарняну палату, і, побачивши Ігнатія, відразу ж упав на коліна і, стоячи на колінах біля ліжка, поцілував його руку. В одну мить він зрозумів ким був Тєгерман.
Точне місце знаходження могили і документів піаніста залишаються на сьогодні загадкою, а його невідома присутність у свідомості теперішнього Дрогобича – вирваною сторінкою великої історії міста, яка подорожує світом у пам’яті людей з чотирьох континентів.
Олег Стецюк, тижневик «Каменярі»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень