Вже минуло достатньо часу, аби зрозуміти, на що здатна нова влада на Дрогобиччині й якими можуть бути сумні наслідки так званого її господарювання.
Нові можновладці розв’язують проблеми, які не були подолані старою владою, через свій непрофесіоналізм породжують нові й далі свого носа не бачать. Глобальні проблеми, від яких залежить здоров’я і навіть життя мешканців Дрогобиччини, їх, здається не цікавлять.
Ні, я не думаю, щоб вони були самогубцями чи вже аж так відверто нехтували нагальними інтересами десятків тисяч людей. Але через свою захланність і недалекоглядність навіть не приступають до розв’язання цих украй важливих проблем, без чого важко собі уявити подальший розвиток і навіть саме існування Дрогобиччини.
За великим рахунком, можливо, й не усвідомлюючи цього, вони стають заручниками геополітичної гри, кінцевим результатом якої має стати знищення української нації як такої. Дрогобиччині в планах антиукраїнців відведена значна роль. Саме земля Івана Франка на мапі України є визначальним ризиком для наших ворогів, бо так склалось історично, що власне на цій благословенній землі народжуються державотворчі ідеї, які згодом охоплюють всю націю. І тому саме на Дрогобиччині селекціонують у значній кількості перекінчиків, манкуртів, хрунів, щоб дискредитувати не лише ідеї нашого геніального Світоча Івана Франка, людини воістину планетарного масштабу, а й звести нанівець працю тисяч і тисяч патріотів і націоналістів Дрогобиччини, які через недолугу політику місцевих можновладців змушені заробляти на кусник хліба, а не “бавитись” в утвердження справжньої незалежності України.
Саме неусвідомлення своєї високої місії на священній землі Дрогобиччини й призводить до того, що ми сьогодні фактично маємо. І насамперед це стосується екологічних проблем, а в широкому значенні цього слова – виживання землі, на якій ми існуємо.
Найбільш жорстко і заглиблено екологічні проблеми виражені в Бориславі й Стебнику, у цих забутих Богом містах, які потихеньку конають у важких муках, і нікому до цього нема діла. Не менш запущеною є розв’язання проблеми в Дрогобицькому районі, де земля в буквальному розумінні цього слова вмирає, бо не використовується за призначенням. Недалеко втекли і Дрогобич з Трускавцем, і не слід спокушатися їхнім відносним благополуччям. Більше того, вони напряму залежать від сусідніх територій, але дрогобицькі й трускавецькі можновладці ніяк не можуть зрозуміти, що не розв’яжуть власних, в тім числі й екологічних, проблем, якщо ці проблеми не будуть подолані в тих же Бориславі й Стебнику. Саме Дрогобич і Трускавець повинні очолити розв’язання екологічних проблем в нашому регіоні, це має стати визначальним напрямком їхніх дій, їм необхідно бути не лише ідейними поводирями, а й практичними організаторами цієї важкої роботи, бо пасивність і навіть нехтування проблемами сусідніх територій може призвести до сумних наслідків для самих дрогобичан і трускавчан. Насамкінець, говорячи про глобальні проблеми екології на Дрогобиччині, не слід забувати і Східницю, яка чомусь завжди випадає зі стратегічних планів будь-яких можновладців, а розглядається лише як ласий шматок землі.
Сказати, що влада Дрогобиччини не знає про екологічні проблеми, значить нічого не сказати. Але це знання нагадує мені знання учня, який не вивчив уроку, і щось там лепече собі, а суворий вчитель сумно посміхається і ставить трієчку (чи то пак уже тепер шестірочку), аби й собі не псувати настрою, й нерадивого школяра не дуже засмучувати. І якщо з незнанням конкретної теми будь-якого предмету ще можна змиритися, бо важко спрогнозувати, як це відгукнеться цьому школярикові в майбутньому, то трієчка-шестірочка з екологічної проблематики вилазить боком тисячам і тисячам мешканців Дрогобиччини.
Щоправда, інколи влада імітує бурхливу діяльність на ниві екології, особливо коли на розв’язання цих проблем виділяють енну суму грошей, але це нагадує вже студента, якому мало навчального року, аби засвоїти матеріал, а тому доводиться зубрити в ніч перед екзаменом і писати шпаргалки, аби наступного дня після іспиту забути про все на світі й залити алкоголем чергову оцінку в заліковій книжці. Ось так і наша влада пише шпаргалки в останню ніч, пропонуючи, що і як можна зробити на екологічній стезі, не забуваючи про відкати можновладцям з верхніх ешелонів і про себе, коханих. Потім це все закріплюється гучними застіллями, а екологічні проблеми й далі чекають кращих часів для свого розв’язання. Воістину влада рубає гілку, на якій сидить. Мені не шкода такої недолугої й захланної влади, нехай гепається об землю скільки їй завгодно. Але ж мова йде про людей, які страждають і гинуть від цієї недолугості й захланності.
Найбільш гостро екологічна проблема виражена в Бориславі. Це єдине місто на планеті Земля, яке знаходиться на нафтовому родовищі. Тисячі шурфів і копанок, які залишилися за минулі сто п’ятдесят років, рано чи пізно можуть призвести до глобальної катастрофи, коли за ефектом доміно місто провалиться і загинуть десятки тисяч людей. Як минула влада не усвідомлювала важливість життя бориславців, можливість самого існування Борислава, так і нинішня йде цим шляхом. Ніби розв’язуються поточні проблеми, але ж основна – життя в Бориславі – схоже, навіть не піднімається.
Замість того, аби кардинально розв’язати проблеми з копанками і шурфами, знайти інженерне вирішення і, найголовніше, великі гроші, попередні влади “лікували” наслідки “хвороби”. Так, за влади Івана Удовенка вдалося добитися скерування коштів з державного бюджету на ліквідацію наслідків загазованості. Здавалося б, добра справа, але попри це абсолютна кількість грошей пішла на будівництво, а не на власне розв’язання цієї архіважливої проблеми. Наслідки цієї політики ми бачимо й досі. Стоїть недобудованою школа в мікрорайоні Коваліва, лікарня на Бані, а проблема загазованості залишилась. Якби не специфічна роза вітрів, яка панує над Бориславом, місто вже би давно вибухнуло, як порохова діжка. Бог попереджає нас, дає нам шанс вижити, а можновладці рахують грубі гроші у своїх кишенях, тоді як бориславці обирають саме таких керівників. Влада від Бога? То Борислав і бориславці просто приречені на зникнення з лиця землі? Не хочеться вірити в такий фаталізм…
Друга бориславська проблема – озокеритова шахта. Бомба сповільненої дії в самому центрі міста. Вона вже давно не працює, й ніхто достеменно вам не скаже, в якому стані знаходиться колись єдина на теренах Європи ця гордість українців. Ні попередня влада, ні нинішня не збирається докопуватись, чому за влади Миколи Тустановського це перспективне підприємство було вщент знищене.
Взагалі що не бориславська влада, то не поступ уперед, а солідний відкат назад. За покійного Олега Іваницького чимало коштів пішло на ліквідацію наслідків повені 2008 року, які можна було використати на розв’язання багатьох екологічних проблем. Розікрали безбожно, і ніхто не поніс за це покарання!
Дивлюсь я на нинішню бориславську владу, й інтуїція підказує мені, що знову нами керують спекулянти. То не діло: мати гуртівню – тут купив, там дорожче перепродав (типова спекуляція). Тут треба мислити, як заробити без спекуляції, в тому числі й на святих для бориславців речах. А якщо новоявлені нувориші накидають оком, скажімо, на приміщення школи, колишнього військового комісаріату чи відділу культури, які можна в нинішніх умовах й за сприяння влади (бо самі – влада!) за безцінь придбати, то скажіть мені, будь ласка, чи думатимуть вони про розв’язання екологічних проблем. Навіть інстинкт самозбереження в них не спрацьовує! Адже живуть тут з родинами, їхні фірми й фірмочки розташовані в Бориславі, а не деінде…
Аналогічне мислення й у стебницької влади. Замість того аби задіяти всі внутрішні й зовнішні ресурси щодо приватизації “Полімінералу”, завдяки якому (тоді це ще був калійний завод) місто існувало, длубаються у проблемах вивезення сміття, латання доріг, ремонту ліфтів. Як бориславські можновладці, так і вони, не задіюють потужний ресурс всеукраїнських мас-медіа, аби довести до відома громадськості критичну ситуацію, не спілкуються з потужним депутатським лобі, яке здатне на законодавчому рівні бодай поставити цю проблему в сесійній залі Верховної Ради України. Обзавівшись цілим гроном заступників, міські голови практично не вилазять з Борислава і Стебника, хоча мали би днювати й ночувати в Києві та Львові. Проте тому ж Києву вигідніше капнути декілька мільйонів буцімто на розв’язання екологічних проблем, як це було, коли стався зсув дороги на Трускавець і під землю пішов чималий шмат землі, бо можна сподіватися на відкати, ніж глобально розв’язувати цю проблему. А місцеві можновладці підігрують в цій нечесній грі, артистично закочуючи очі до неба (що ми можемо зробити, якщо Київ не розв’язує цю проблему?) й справно рахуючи грошенята від тих же відкатів.
Темою окремої статті в нашій газеті стане нераціональне, м’яко кажучи, використання земель у Дрогобицькому районі, а фактично – свідоме нищення гумусу, позбавлення землі родючості. Також говоритимемо про ймовірну екологічну катастрофу в Східниці, яка й досі якось існує без єдиної системи каналізації, а це рано чи пізно може призвести до зникнення цілющих джерел Нафтусі. Писатимемо й про екологічні проблеми Дрогобича й Трускавця. Екологічна тема стає головною…
Анатолій Власюк, часопис “Тустань”
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень