Еротика від Васіле Дохотару

21 липня в музеї Михайла Біласа у Трускавці пролунали дві пісні. Одну з них румунською (чи молдавською, втім, це одна і та ж мова) виконала онучка митця Міхаіла Унгуряну – про кобзаря (на мелодію славнозвісної «Заграй ми, цигане старий»). Другу виконав вже сам кобзар – Василь Кирилич. І одна, і друга звучали для головного винуватця свята, яке проходило в цьому музеї, і для гостей цього свята. А головним винуватцем дійства, яке організувала та провела директор музею Біласа Олена Білас-Березова і на яке прийшли небайдужі до культури люди, був молдавський художник, народний артист Молдови та Румунії, лауреат премії імені Міхая Емінеску (аналог нашої Шевченківської) Васіле Дохотару.

Пан Васіле – митець, це видно з першого погляду. Пильно дивиться на тебе і наче бачить твою душу. Ховає свої руки за спиною, наче дещо соромлячись їх величини, бо ж працював лісорубом. Бере в руки перо, махне ним туди-сюди і ось вже на папері чи полотні постає, наче від помаху крил, оголена зваблива дівчина, котра ніби підіймає дух чи і щось зовсім тілесне. Пан Васіле має багато друзів, бо він людина щира. От і в Трускавці це вже не перша його виставка – першу облаштував при вході в місцевий костел пан Станіслав Чапля, адміністратор храму. Звісно ж, що з творів без оголених натур. Проте творчість Васіле Дохотару багатогранна – так зобразити пейзажі Трускавця як він, не може ніхто. Чому? Та тому, що пан Дохотару – особистість, а не повтор, він торує свій шлях в мистецтві, не наслідуючи когось. Навіть вчителеві своєму Васіле вдячний за те, що той нічого його не вчив, а дав можливість вчитися самому.

Відкриття виставки в музеї Біласа, яка триватиме від 21 липня три тижні – подія. Теплі слова про друга мовлять відомий трускавецький художник Юрій Копчак, відома трускавецька журналістка Тетяна Татомир (в іпостасі очільника відділу культури), відомий цінитель мистецтва, викладач медуніверситету з Донецька Олександр Клименко, відомий трускавецький поет Вячеслав Умнов, відома берегиня мистецтва в нашому місті Олена Білас-Березова, директор цього музею. Як швидко малює художник, так швидко оглядаємо картини – вони чудові. Та коли біля кожної стаєш і вдивляєшся ближче, глибше, то поволі помічаєш те, чого перед тим видно не було. Це як вітер – свище, пронизливо дме, а коли ти вслухаєшся, то чуєш чи то тужливу, чи то веселу мелодію і вже по-іншому сприймаєш це природне явище.

Давно не доводилося мені пити хороше вино – кілька років тому на Закарпатті. Не тому хороше, що дороге, а тому, що справжнє, натуральне, домашнє. Із запахом та смаком винограду, а не порошку, із духом природнім, а не штучним. Саме таким вином пригощав Васіле Дохотару присутніх на відкритті своєї виставки, вином із свого власного винограднику. Посміхався, приймав теплі слова та дарунки, відчував себе як удома, адже, за словами Васіле, тут добре, як вдома. Хоча і клімат, і зелений колір тут дещо інші, ніж у рідній Молдові.

Блукаючи лабіринтами душі Васіле Дохотару, поміж його картин, довелося чути різні відгуки. В тому числі і стосовно оголених дівчат чи жінок, що це якась порнографія. Подумалося – нещасні, не вміють відрізнити порнографію від еротики. А втім, чи й еротика це? Адже за кількома штрихами, які творять лінії жіночих грудей, сідниць та розкішниці, є ще й невидимі штрихи, які пробують вловити невловиме – таємну душу жінки.