Жодна професія не може зрівнятися за своєю важливістю з професією медика. Охорона здоров’я – особлива галузь, адже медики допомагають й опікуються людьми з моменту їхнього народження.
Євген Юник — лікар особливого покликання. Він людина, яка дбає про здоров’я пацієнта, добробут колективу та слухає своє серце…
Президент України Віктор Янукович присвоїв почесне звання «Заслужений лікар України» директору філії ЗАТ «Трускавецькурорт» «Медичний центр №1», головному лікарю-директору санаторію «Берізка» Юнику Євгену Володимировичу. Так, почесне звання пану Євгенові присвоєно Указом Президента України № 401/20 від 16 червня 2012 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня медичного працівника» за значний особистий внесок у розвиток вітчизняної системи охорони здоров’я, надання висококваліфікованої медичної допомоги та багаторічну сумлінну працю».
– Євгене Володимировичу, Ви людина ще доволі молода, але позаду уже солідний стаж роботи в санаторно-курортній системі. Яким був цей шлях?
– Пройшов усі сходинки кар’єрного зростання від лікаря-уролога в санаторії «Алмаз», завідуючого урологічним відділенням і до головного лікаря цієї оздоровниці. Тепер я головний лікар-директор санаторію «Берізка», директор медичного центру №1.
Спершу був близький моєму серцю «Алмаз», згодом стали «Берізка» і МЦ №1.
– У чому секрет Вашого успіху? Що нині вважаєте найбільшим досягненням у своєму житті?
– Мені видається, що попри всі мої професійні та організаційні досягнення найбільший здобуток – певна рівновага, де головне – це підтримка сім’ї’, яка й дає можливість розкритися вповні. Я знайшов людину, яка дала мені можливість реалізуватися, у мене така сім’я, яка на енергетичному та фізичному рівнях допомагає мені жити і бути щасливим. Якщо узагальнити, я досяг гармонії, яка є рушійною силою у моєму житті.
І звісно, моїм досягненням є те, що я зміг реалізуватися. Це все давалося непросто. Проте, коли все занадто просто та легко, тоді здобуте не цінується. Моє життя схоже на біг з перешкодами, де у відповідну мить вмикаються якісь підсвідомі резерви та прагнення перемогти. Секрету успіху немає, є прості істини: як би не було складно, які б труднощі не виникали на шляху, треба «народити» ідею, прокинутися вранці і працювати, реалізовуючи те, що придумав. Насправді це добре розуміють ті, хто таке пережив.
– Ви завжди мріяли стати лікарем?
– У моєму дитинстві хлопці мріяли стати льотчиками-пілотами, а дівчатка – вчителями чи лікарями. Це були наші ідеали. У нашій родині батьки – медики. З дитинства я захоплювався медициною, мені ця професія подобається. Потім вступив до Івано-Франківського медінституту на лікувальну справу. В процесі навчання зрозумів остаточно: це моє!
– Попри таку зайнятість, вдається знаходити час на сім’ю, відпочинок?
– Двоє моїх синів уже доволі самостійні. Ми завжди й скрізь були разом. Діти бачили нашу зайнятість, тому своїми вчинками, навчанням старалися допомагати нам, батькам, і я їм дуже вдячний за це. Відносини в нашій сім’ї будуються за принципом не батьки-діти, атшйближчі друзі.
З появою онуків, переживаємо нову піднесену хвилю почуттів та емоцій. Онуки – наші маленькі партнери, товариші, вони мають певний стереотип до наслідування. Адже щоб чогось досягти, потрібно важко працювати. І цей адреналін змушує рухатися вперед, це така внутрішня потреба себе реалізувати. Це ще можна порівняти хіба з відчуттями спортсмена, який отримує задоволення від важкого тренування.
Іноді сам дивуюся: якя відновлююся? Коли отримую позитив від спілкування з людьми, це, мабуть, додає якоїсь сили, замість відпочинку як такого. Я депутат Трускавецької міської ради чотирьох скликань, засновник благодійного фонду «Трускавчани». Звісно, багато віддаю, але натомість отримую величезне задоволення на професійному та естетичному рівнях.
– Як стали Заслуженим лікарем України?
– Мабуть, заслужив. За багаторічну роботу на курорті. Я тут вже більше тридцяти одного року.
Було зроблено подання колективом та керівництвом ЗАТ «Трускавецькурорт» на присвоєння звання «Заслужений лікар України» на ім’я Президента нашої держави. Тому вдячний усім за те, що оцінили мою багаторічну плідну працю. Як лікар хочу сказати, що цінувати здоров’я по-справжньому ми починаємо тільки тоді, коли з’являються серйозні проблеми. Лише тоді усвідомлюєш, що здоров’я – це неоціненний Божий дар. Тому бажаю всім міцного здоров’я, добра, злагоди і любові.
Розмову вів Віктор Сгецько, газета «Трускавецькурорт»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень