Ігор Фецяк готує до друку фотоальбом пам’яті Олександра Барана – “Життя мов спалах”. Сашко Баран не дожив декілька днів до свого двадцятип’ятиліття. Вже замовляв “поляну” в “Мисливському раю” в Трускавці, запрошував гостей… Проте він устиг стати професіоналом своєї справи. Його фотографії друкували світові та вітчизняні інформаційні агенції, часописи, журнали. Для багатьох він став не просто сімейним фотографом, а справжнім другом.
Фотоальбом складається з двох частин: власне фотографії Сашка Барана і світлини, на яких він зображений, а також спогади людей, які знали талановитого чоловіка. Серед тих, з ким Сашко товаришував, – впадають в очі спогади Лева Грицака, Олександра Чебаненка, Євгена Майданюка, Богдана Волошина, Володимира Турмиса, Валерії Ягодської, Миколи Лагодича, Ореста Скірка, Петра Мацана, Василя Танчука та інших.
Осібно стоять спогади самого Ігоря Фецяка, для якого Сашко був не просто найталановитішим учнем, а й другом, і Оксани Новосад, хрещеної матері здібного фотографа.
Червоною ниткою крізь усі спогади проходить думка про те, що Сашко був неординарною особистістю. Він був напрочуд комунікабельним, умів знаходити спільну мову з будь-ким, незалежно від віку. Сашко Баран був тим, про кого говорили: “Він давав себе любити”. Завжди глибоко вникав у проблеми, які були йому незнайомі, й за доволі короткий термін часу міг дискутувати на професійному рівні.У дружбі він був щирим і ніколи нікого не зраджував. До опонентів, особливо тих, хто натякав на його єврейське походження, зовні ставився спокійно, хоча всередині все у нього клекотіло.
Сашко мав намір ще багато здійснити. Зокрема, останнім часом перед трагічною загибеллю він працював над фотоальбомом “Столиці країн світу”. Вже мав квиток до польоту у Великобританію, де домовився про зйомки з англійським фотографом українського походження. А перед цим були Японія і Франція, Сполучені Штати Америки, низка європейських країн. Йому катастрофічно бракувало часу. Одного дня міг бути у Львові й Івано-Франківську, Стрию і Моршині. Мабуть, тому й купив автомобіль і, не маючи навичок їзди, трагічно загинув.
Злий рок витав над родиною Баранів. За якихось два роки пішли з життя бабця, його батьки і сам незабутній Сашко…
Анатолій Власюк, часопис “Тустань”
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень