“Вітаю усіх трускавчан, редакцію газети “Франкова криниця Підгір’я”, знайомі лиця, адже я виїхав з Трускавця лише 10 років тому. Це багато, і мало. Все ще в пам’яті. Надсилаю свої спогади після відвідин міста і Франкової стежки у 2009 році. Може б змогли розмістити якось на сторінках газети.
З повагою – Геннадій (Гнат) Стеценко”
«Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без офіціальних кордонів» (Іван Франко). Народився 27 серпня 1856 року в с. Нагуєвичах на Львівщині, недалеко від Борислава та Дрогобича. Помер -28 травня 1916 року у Львові.
Скільки кроків відміряв маленький Іванко, бігаючи по лісу неподалік біля своєї садиби, відомо одному Богу. Скільки кроків покладено на стежину, яку зробили нащадки Каменяра, також відомо одному Богу.
По стежці, яку протоптав у своєму житті Іван Франко, пішло багато земляків, але не всі. Чому? Може не сподобалися соціалістичні погляди на життя сина заможного коваля і пасинка сільського війта. Але хіба можна заперечувати словам, вкладеним поетом у вуста свого героя: « Що проживеш весь вік убого? Значить не вкрав ніщо ні в кого». ( Мій Ізмаргад. Україна мовить).
Не багато читачів звернули увагу на статтю Івана Франка «Про соціалізм». Газеті «Франкова криниця» варто було б опублікувати повністю статтю, хай то буде в кількох номерах, нехай будуть обговорення нашими сучасниками. А я наводжу лише початок статті.
«Що таке соціалізм? Соціалізм – це змагання усунути всяку суспільну нерівність, усякий визиск і всяке вбожество, запровадити справедливі ший, щасливіший від теперішнього лад…». Стаття написана в 1878 році, коли Ульянов-Ленін пішки під стіл ходив, а великий вождь усіх народів ще не з’явився на світ. Краще б він і не з’являвся, а то стільки горя набралися ми на цьому світі завдяки товаришу Сталіну.
Та повернемося до Франка, соціалізму і України. То про який лад мріяв Іван Франко «щоб теперішній продукційний капітал, себто грунти, фабрики, машини й інше знаряддя праці, а також усяка сировина, замість бути приватною власністю кількох людей, має перейти у власність загальну. Тим самим соціалізм противний усякому поділові, – він не хоче відбирати від одних, а давати іншим, уважаючи все, що тепер має людськість, за наслідок праці всієї людськості від довгих віків, – що, отже, несправедлива річ давати його у виключне володіння кільком людям, які можуть знищити те, що напрацювали інші, або вживати його навіть на шкоду трудящих».
Переважна більшість старшого покоління українців, хоч і не всі відчули на собі, що таке спотворений соціалізм, з нелюдським обличчям. А як мріяв Іван Франко, виписуючи у своїй статті переваги соціалістичного ладу. Не українці реалізували теоретичний соціалізм, а ті варяги, які в давнину прийшли на наші терени, ніби по запрошенню правити нами. Так тепер у них (шведів, фінів, норвежців та інших) такий лад, про який мріяли українці від Франка, Грушевського, Драгоманова, про який мріють і сьогодні, але ніяк не впораємося з побудовою нормального суспільства. Не навчили нас варяги, чи ми не вчилися як треба?
Я торкнувся лише одного напрямку в багатогранному житті Івана Франка – титана думки, думки українського народу. Рідко, хто уболівав за долю України, як наш Каменяр.
Україна мовить
Мій синку, ти би менш балакав,
Сам над собою менше плакав,
На долю менше нарікав!
На шлях тернистий сам подався
І цупко на тернах подрався,-
Чого ж ти іншого чекав?
Сам знав, що гола я і вбога,
І до мойого ти порога
Прийшов, захтів служить мені.
Ну в мене слугам плати скупо,
А нарікать на мене глупо…
Просила я тебе, чи ні?
І що тобі за кривда сталась?
Що підняли на тебе глас:
«Не любить Русі він ні раз!»
Наплюй!Я, синку, ліпше знаю
Всю ту патріотичну зграю
Й ціну її любовних фраз.
Що проживеш весь вік убого?
Значить, не вкрав ніщо ні в кого,
А чесно працював на хліб.
Та й не подумай ще, будь-ласка:
Твойого я найкраща частка
З тобою враз не ляже в гріб.
З поеми « Мій ізмарагд»
Стежина в лісі, де колись бігали дитячі ніжки майбутнього Каменяра і де тепер ходять його нащадки, читаючи його думки, котрі лишилися закодованими на цих деревах прикарпатського лісу… Ті дерев’яні скульптури, які виготовили студенти Львівських вузів, – пам’ять про свого Каменяра та його земляків, втілених у художнє слово. То символічна творча стежка письменника Івана Франка.
Переступаю поріг садиби, а потім і хати, яка на жаль, не справжня, бо всі попередні горіли. Навіть блискавка попала в садибу. Чому? Чому треба було статися, щоб не стало хати, де народився галичанський геній.
Так склалася доля, що маленькому Іванку доводилося майже щодня сидіти у кузні свого батька і слухати розповіді селян про свою долю, долю своїх предків, про життя у світі, бо і такі чутки долітали до кузні. А доля нащадків роїлася у голові маленького хлопчика.
У ці часи в Європі наставали значні зміни у суспільному житті. Одна за другою поставали революції. Саме у ці часи, посередині 19 століття і з’явився на світ майбутній велетень думки Іван Франко.
Ще відбував свою солдатчину на Аралі Тарас Шевченко, а його “Кобзарь” уже перетнув кордони і з’явився на Галичині. Хоч і мало, але уже гомоніли про велику Україну. І уже тоді, замість Малоросії, завдяки Шевченкові – з’являється УКРАЇНА. Так, це Шевченко у своїй поезії розповів людству і землякам, що є у світі Україна. А Гоголь записав у книзі відвідувачів Карсбадського готелю. ” Микола Гоголь – українець із Москви”.
Слова, які ловив у кузні маленький Іванко, назавжди запам’яталися у дитячій голівці. Слова, які він читав у світовій літературі, надовго лишилися у його геніальній голові, перевтілені у думки, які потім лягли на папір. Як не згадати Шевченка:” Думи мої, думи, лихо мені з вами, нащо стали на папері, сумними рядами”. Якби не поклав на папір своїх думок Тарас, то не опинився б на Аралі москалем царської армії.
Неймовірно багато думок поклав на папір галицький велетень Іван Франко. Хіба могли думати мама і тато, що з їхнього Іванка виросте титан української думки і слова. А він виріс. Доклав неймовірних зусиль, долав неймовірні труднощі, але ішов вибраними стежками до своєї мети. Хіба це не свіча, яка світить не лише галичанам, але й усій Україні, усьому світові!
Але як часто ми користуємося тою свічкою, як часто звертаємося ми до Франка у наші дні, за його порадами. Адже сьогодні, як ніколи, нам треба велетня, його думки, як налагодити своє суспільство, своє суспільне життя в Україні. Чи знайдемо відповіді у його величезній спадщині? Хто шукає – той знайде! Хай не згасає Франкова свічка пошуку життєвої бутності.
Відвідуючи музейний комплекс у Нагуєвичах, розумієш, що не згасла свічка, запалена Франком, вона жевріє, а хотілося, щоб палала яскравим полум’ям. Недооцінювали ми Франка у всі часи, хоч імперські режими добре оцінили, хто перед ними, тому й тримали поета і суспільного діяча, як то кажуть, на прив’язі. Не багато опублікував Франко за життя , але написав так багато, що навіть уявити важко. І хочеться сказати самому собі, усім галичанам, усій Україні, усьому світові – Франко – то перлина Прикарпаття, про яку повинен знати увесь світ, а пишатися – УКРАЇНА. Підіймемо його на належну висоту.
Хотілося, щоб зробив це Трускавець, куди з’їжджаються люди з усіх куточків України, з усього світу. Ось і газета «Франкова криниця». Кому, як не їй, на сторінках цієї газети у кожному номері розміщувати Франкове надбання. Це і поезія, уривки з прози, соціальні та філософські роботи, літературна критика тогочасних письменників і поетів. Особливо варто, щоб читач газети зміг ознайомитися з дуже привабливими творами Каменяра. Це в значній мірі стосується творчості Шевченка, Лесі Українки, Драгоманова. Можливо б народилася і дискусія на сторінках газети з урахуванням сучасності.
Добре було б створити в Трускавці «Клуб шанувальників Івана Франка», запрошуючи відпочивальників, які приїздять до Трускавця з усіх куточків світу.
Можна було б проводити конкурси, залучаючи не лише літераторів, але й усіх, хто шанує творчість такого поважного письменника.
Трускавець може стати культурним центром шанувальників українського Каменяра – Івана Франка.
Треба щоденно розповідати і надавати можливість знайомитися з геніальними творами галицького Каменяра Івана Франка, нащадка нашого славетного Кобзаря – Тараса Шевченка. Ідіть, українці, стежками Івана Франка. Франкового духу вам, українці, для побудови нової УКРАЇНИ.
Гнат Стеценко, член національної культурної автономії українців Новосибірська,
серпень 2010 року, мейл henrys11@)i.ua
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень