Вже чотири роки минуло, відколи колишня викладачка кафедри світової літератури Дрогобицького педагогічного університету імені І. Франка Галина Варнацька живе та працює в одному з навчальних закладів для дітей у китайському місті Фошань (провінція Гуандон), де своїх підопічних навчає азам англійської мови. Китайською ще не володіє, але про особливості життя тамтешніх жителів вже знає немало. Сьогодні вона – наш онлайновий гість. Одна з головних тем розмови – це боротьба з коронавірусом, який, як відомо, «народився» в Китаї. Що потрібно знати, до чого маємо бути готові ми, про що вчить китайський досвід?
Тут дуже шанобливе ставлення до вчителя
– Далеко не кожен з нас наважиться змінити українську дійсність на Китай. Ви це зробили. Що змусило Галину Варнацьку знайти роботу та дім у такому далекому від української сторони світі як Далекий Схід?
– Як Вам сказати? Світ із кожним днем міняється. Те, що вчора здавалося далеким та недосяжним, сьогодні завдяки інформаційним технологіям та сучасним змінам у авіасполученні між країнами стало близьким та бажаним. Китай не настільки віддалений від нас, як це здається людям, які ніколи не виїжджали з України, не бували у далеких краях.
Моя історія проста. Головна причина, через яку опинилась тут, – це отримати новий досвід, набути знань, спробувати себе у новому середовищі. Саме тут, в Азії, я пробігла кілька марафонів, вивчила йогу і стала вчителем йоги, брала участь у медитаційних ретритах, кулінарних класах, відвідала чи не усі сусідні країни.
До дому тягне, скучаю за Дрогобичем, хоча кожен день спілкуюсь з близькими та рідними, постійно тримаю зв’язок з друзями. Живу тут із 2016 року. І можу вже сказати, що до нової дійсності адаптувалась. Маю радість від спілкування зі своїми підопічними-учнями, приятелями-вчителями і батьками дітей.
У Китаї дуже шанобливе ставлення до вчителя. Це мене надихає, мотивує до креативності та пошуку нових методів у навчанні дітей. Від своєї праці отримую задоволення та радість. Тому скучати не маю часу. День розписаний не погодинно, а похвилинно.
Чи в крові «сидить», чи наслідок виховання. Але вони такі!
– А чим, на Ваш погляд, китайські батьки відрізняються від українських? Що у цій відмінності підкуповує і, можливо, заслуговує на запозичення?
– Річ у тому, що особливим ставленням до людини, яка вчить їхніх дітей, не лише китайські батьки відрізняються. Так само поштиво та шанобливо до людини, яка дає їм знання, звертаються їхні діти. Я для них не Галина Олександрівна, якою була в Дрогобичі, а Учитель. Багато людей в місті пізнає мене (іноземців тут можна порахувати на пальцях рук). Особливо приємно, коли навіть незнайомі люди кажуть «доброго ранку, Учителю!» Це свідчить про культ китайців до знань. Китайські діти дуже працьовиті. Не знаю, чи це у них в крові «сидить», чи наслідок виховання, але вони такі!
Так склалося, що на початку карантину у боротьбі з коронавірусною інфекцією, який у Китаї оголосили на початку січня, мене не було в країні. Коли повернулась, а було це 17 січня, довідалась неприємну для себе новину – що в аптеках немає медичних масок. Нікому про це не сказала. Кому поскаржишся? І що Ви думаєте? Буквально на другий день телефонує мама одного з учнів і ставить до відома, що передала 100 медичних масок для моїх потреб. Для порівняння, українське консульство щедро виділило мені 10 масок і попросило оплатити їх доставку до мого помешкання.
Медична маска коштує близько 12 грн
– Сьогодні в Україні, і Ви, мабуть, про це знаєте, банально не вистачає медичних масок, захисних окулярів та комбінезонів для медичних працівників. Кожного дня на цю дефіцитну продукцію ростуть ціни. Як не прикро визнавати, але, в принципі, даний дефіцит та ріст цін як на медичну продукцію, так і на продуктові товари доволі очікувана, прогнозована для нас річ. Цим українців розгнівали, але не здивували. Але, щоб у Китаї, країні, яка цілий світ донедавна забезпечувала медичними масками, у критичні для нього дні раптом їх не стало? Важко в це повірити. Скільки коштує сьогодні захисна маска в Китаї?
– Медична маска у Фошані коштує близько 12 грн. Дефіциту вже немає. Як, зрештою, і на інші препарати та обладнання. Як я вже казала, початок карантину «пропустила», бо мала туристичну поїздку до Нової Зеландії. Там застудилась. Відразу ж, прибувши до цієї країни, пройшла перевірку на коронавірус. Тест підтвердив, що здорова. Тому вирішила не міняти своїх планів, не переривала подорож.
У Китаї на початку оголошення карантину не було ані ажіотажу, ані панічних настроїв. Всі переконані, що держава про них подбає, події контролюються, тому кожен старається ревно дотримуватись карантинних правил. Думаю, можна вважати, що найгірше залишилось позаду. Спочатку коронавірус сповільнив оберти, а тепер намітилась нова позитивна тенденція. За даними статистики уперше після початку епідемії випадків смертей від небезпечної інфекції не зафіксовано.
Зате інше почало даватись взнаки. Оскільки почастішали випадки ввезення вірусу з-за кордону, місцеві люди без зайвої приязні ставляться до іноземців, які сприймаються як потенційні носії небезпечного захворювання. Косі погляди і на собі відчуваю. Навіть перестала бігати зранку. Якщо виходжу в місто – стараюсь ніде не затримуватись. Зробила необхідні покупки – і додому.
Скрізь вимірюють температуру, використовують безконтактні прилади
– У чому полягає специфіка китайського карантину? Що б і нам, українцям, вартувало б, на Ваш погляд, взяти на «озброєння» з китайського досвіду боротьби з невидимим ворогом?
– Достеменно про «плюси» китайського карантину судити не берусь. Але про правила, яких дотримуються жителі Фошані, можу розповісти. Якщо говорити про своє помешкання, то тут все просто: живу у квартирі, яку мені надав навчальний заклад, в окремому будинку-гуртожитку, де, окрім мене, проживають ще три колеги, вчителі з інших країн. У кожного своє помешкання, свій вхід та вихід, наші шляхи ніде не перетинаються. І між собою, як це передбачено карантином, очі в очі не спілкуємось. Для цього є телефон.
Інша річ жителі багатоповерхівок. Живуть вони у таких собі житлових зонах, які складаються з 4-5 будинків. Територія огороджена. Спільний вхід перебуває під охороною. Щоб пройти до себе, слід набрати код або ж зісканувати пропускну картку. Під час цієї процедури самі підлягаєте «скануванню». Даний обов’язок покладений на охоронця. Свої повноваження він реалізовує за допомогою безконтактного інфрачервоного термометра. Йдеться про сучасний прилад, який у разі піднесення до руки чи голови за кілька секунд вимірює температуру тіла. Такі ж самі сканери використовуються і в супермаркетах та на ринках. Скрізь ви мусите бути в масці. Людей, які б під час карантину прогулювались чи просто вештались містом, гадаю, взагалі не було. Якщо хтось на таке й наважився, то його швиденько повертали до тями правоохоронці. Найменше покарання – примусове повернення додому.
Як не заразитись в магазині чи аптеці?
– Українці, як це не дивно відзначати, приємно дивують. Абсолютна більшість людей ревно дотримується правил карантину. Мало хто виходить з помешкань. Вулиці та площі багатьох міст спорожнілі. Звісно, що ми боїмося, бо знаємо, яку медицину маємо. Боронь Боже, щоб кількість інфікованих в Україні дійшла до того, що сьогодні спостерігається в Італії, Іспанії, Німеччині чи в США, де медицина порівняно з можливостями вітчизняної сфери охорони здоров’я перебуває на «космічному» рівні. Але цілими днями в хаті не сидітимеш. Зону безпеки бодай раз на день, але доводиться покидати: продукти й ліки потрібні всім. Як не заразитись в магазині чи в аптеці? Китайці знайшли на це запитання відповідь?
– Поєдинок з коронавірусом Китай, як всі це сьогодні визнають, виграв завдяки жорстким карантинним заходам і постійному моніторингу стану здоров’я потенційно хворих людей. Як у Фошані люди до «склепу» ходять? Для забезпечення належного контролю за дотриманням протиепідеміологічних правил у місті чинним залишили лише один супермаркет. Всі за продуктами ходять сюди. Перед входом вимірюють температуру. Якщо у вас більше 37,3 градуса – відразу ж ізолюють. Такий же самий метод використовується на продуктовому ринку, який відкрився згодом. І там у вигляді пропуску до продуктових рядів на вас чекає сканер. Пройдете температурний контроль – пропустять до продуктів. Не пройдете – завернуть назад, ізолюють.
Що ще цікаво? Аби люди щодня не відвідували магазин, а робили це лише тоді, коли запас продуктів справді вичерпується, кожному жителю міста видають по 2 талони на тиждень. Без цього талону до супермаркету не потикнешся. Такий підхід зняв питання черг та нівелював деякі інші ризики, які мають стосунок до забезпечення якомога надійнішого захисту від небезпечної інфекції.
Ціни на продукти не піднімають, на біді не наживаються
– Ви собі уявляєте, що в нас діятиметься, якщо, наприклад, у такому місті, як Дрогобич, працюватиме лише один продуктовий супермаркет? Власник чи не щогодини підніматиме ціни, і ми це вже, можна вважати, проходимо. В Україні все подорожчало – і морква, і цибуля, і картопля, не кажучи вже про «екзотику». Кілограм лимонів по 100 гривень продають. Як із цим дають собі раду в Китаї? Скільки разів з початку епідемії зростали ціни на продукти?
– Справді, є такий закон, в якому стверджується, що попит визначає пропозицію. Але є й інші закони і правила, які покликані регулювати ціни на товари, продукти та інші речі у критичні часи, тоді, коли приходить біда. Є й неписані закони, яке людство, принаймні, його краща частина, завжди дотримується. Гадаю, що всі ці речі не є секретом для тих ділків, які сьогодні наживаються. Якщо вони роблять вигляд, що нічого не сталося, то комусь слід їм нагадати, що все ж таки сталося. Є багато способів, які дозволяють ставити на місце нерозбірливих та безсоромних у бажанні розбагатіти людей.
Якщо ж говорити про Китай, то з часу, відколи я сюди приїхала, а минуло вже 4 роки, ціни на продуктові товари ніхто не міняв. І під час карантину також обійшлося без подорожчань. Більше того, влада закликала усіх власників квартир не брати оренду за місяці карантину, або ж зробити знижку на 50% або на 20%, хто скільки зможе. Знаю, багато китайців так і зробило.
Не опускати рук, без діла не сидіти
– Більше сорока днів прожили ви в карантинних умовах. Що порадите тим, для кого перебування під «домашнім арештом» стає непосильним випробуванням?
– Набратись терпіння і гідно пройти цей шлях до кінця. Старайтесь бути прикладом для найближчих, підтримуйте їх у всьому. Не опускайте рук. Знайдіть собі в обмеженому просторі власної квартири заняття. Про себе скажу. Я не сиджу без діла. Вже з вечора планую собі наступний день. Він у мене розписаний, все намагаюсь продумати заздалегідь. Щодня вчу щось нове, читаю, займаюся спортом, медитую. Часу нудьгувати не маю зовсім. Навчання дітей здійснюється в онлайн режимі. Намагаюся, щоб мої матеріали були якісними і цікавими, адже тепер мої відео уроки щодня переглядають не лише діти, а й їх батьки, які теж хочуть вивчати мову! Ніколи не скаржилася на свої умови, хоча вони дуже специфічні. Знаходжу позитив у всьому. Життя продовжується.
Олексій Дорофтей, газета «Високий Замок»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень