Переможцем Третього Трускавецького міжнародного кінофестивалю “Золота пектораль”, який тривав у місті-курорті з 16 до 20 травня, серед ігрових повнометражних фільмів стала стрічка “Гамер”.
У затишному кінозалі готелю “Женева”, який вміщає з сотню місць, зібралися запеклі кіномани. Нас чоловік тридцять. Може, якби знали, що цей фільм переможе, сюди б набилося більше людей. А так – молодий режисер, ще молодший виконавець головної ролі. Що вони можуть повідати світу й людям?
“Гамер” – фільм про хлопця, який захоплюється комп’ютерними іграми. Він прибрав собі прізвисько Кос. Здається, крім комп’ютера, його в цьому світі нічого не цікавить. Він має мрію: поїхати на чемпіонат світу і зайняти там перше місце. Мрія збувається, але не зовсім: вдалося посісти лише друге місце. Ні фанати, яким він роздає автографи, ні увага з боку дівчат, ні турбота матері про нього, – здається, ніщо не здатне пробити душу геймера (в “Жартівливому словнику комп’ютерника”, геймерів, які багато часу проводять за відеоіграми, називають гамерами, тобто людьми, які не мислять себе без іграшок, здатні грати зранку до ночі, ставлячи оточуючих у незручне становище; тут же жартівливо додається, що до тридцяти років гамер стає імпотентом).
Упродовж півтори години ми спостерігаємо ось це занурення в віртуальний світ. Сидимо з трускавецьким колегою й висуваємо версії: ось зараз головний герой покінчить з собою, або його наб’ють, або надмірне вживання алкоголю призведе до злочину, або якась гарна дівчина віднадить його від комп’ютера… Нічого подібного не стається – і в цьому, мабуть, трагедія! Весела музика вночі приводить головного героя до тями – і на цьому фільм закінчується.
Здавалося б, ні тобі закрученого сюжету, ні карколомної розв’язки, ні інтелектуальних розмов, але той, хто додивився фільм до кінця, все-таки збагатився. Бо якось раніше не дуже придивлявся до цих комп’ютерозалежних, а, виявляється, і в них є свій світ, у який вони нікого не пускають, і цей світ, який ти не сприймаєш, має право на існування.
За великим рахунком, ні режисерові Олегові Сєнцову, ні виконавцеві головної ролі Владиславові Жукову нічого не треба було особливо придумувати. Після перегляду стрічки Олег Сєнцов зізнався, що фільм фактично про нього. Вірніше, внутрішні відчуття головному героєві вдалося передати, а зовнішньо Владислав Жуков грав самого себе. Він також захоплювався комп’ютерними іграми, а відразу після кінофестивалю захищає дипломну роботу й після закінчення вишу працюватиме менеджером. На запитання, чи продовжить він зніматись у фільмах, юнак відповів, що навряд. Та й Олег Сєнцов заявив, що помучився з актором, бо він не дуже піддається настановам режисера. Але, може, це і є найвищою майстерністю: зіграти самого себе, а не видумувати казна що, коли зображаєш чужу тобі душу?
Бюджет фільму склав 20 тисяч доларів. Режисер зізнався, що сцени з Лос-Анджелесу, де проходив чемпіонат світу з комп’ютерних ігор, їм прислали, а вони вже “вмонтовували” героїв у кадри. У фільмі лише одна професійна акторка – Жанна Бірюк, яка зіграла роль мами Коса. І в наступних своїх фільмах Олег Сєнцов планує співпрацювати з непрофесійними акторами.
Третій Трускавецький міжнародний кінофестиваль “Золота пектораль” обрав цього року напрям ігрового та документального кіно, заснованого на реальних подіях. Журі очолив відомий документаліст Олександр Балагура, українець, який нині живе в Італії. До складу журі ввійшли відома російська кіноакторка Лідія Федосєєва-Шукшина та мистецтвознавець Василь Федоришин. А засновниками кінофестивалю виступили Костянтин Стогній, полковник міліції у відставці та відомий ведучий телеканалу ІСТV, а також чільний діяч “Нафтогазу України” Андрій Лопушанський, який став ще й головним меценатом.
“Золота Пектораль” присуджена за короткометражний фільм “Історія Леоніда” (режисер Райнер Людвігс). Це документальна анімація. Стрічка триває лише 19 хвилин. У ній розповідається про ліквідатора катастрофи, міліціонера із села Копачі, який живе в кількох кілометрах від реактора і раптово опиняється в епіцентрі трагедії. Разом з родиною він спершу виявляється безпомічною жертвою катастрофи, але його дружина знаходить у собі сили протистояти обставинам.
Найкращим документальним фільмом визнано стрічку “Чи є там театр?” режисера Нани Джанелідзе. Вона відома як автор сценарію знаменитого фільму “Покаяння”, який 1987 року отримав Гран-прі на Каннському кінофестивалі. У цій же документальній стрічці, яка триває майже годину, мова йде про одного з найвідоміших грузинських акторів Кахі Кавсадзе. Незважаючи на те, що його доля склалася трагічно, він став успішним актором, знаним не лише в Грузії, а й за її межами. Історія кохання Кахі також повна романтики і трагізму та відома у Грузії як легенда про кохання і терпимість
Гран-прі кінофестивалю отримала документальна стрічка Олесі Фокіної “Один”. Це розповідь про відомого режисера Юрія Норштейна. Його легендарний “Їжачок у тумані” майже сорок років тому підкорив увесь світ і був визнаний найкращим мультфільмом усіх часів. А тридцять років тому почалася болісна для великого режисера епопея, коли він почав роботу над фільмом за мотивами повісті Миколи Гоголя “Шинель”.
Прикметно, що за ініціативою журі грошовий еквівалент переможця (а це 5 тисяч доларів) було поділено між роботами “Один” та “Гамер”, з якого я й розпочав свою розповідь.
На Трускавецькому кінофестивалі “Золота пектораль” були продемонстровані й фільми, які пересічний глядач уже міг бачити на ІСTV. Це й не дивно, адже один із засновників фестивалю Костянтин Стогній веде на цьому телеканалі популярну передачу “Надзвичайні новини”. Насамперед мова йде про документальний фільм “Україна: точка відліку” режисерів Сергія Буковського та Світлани Залоги, присвячений двадцятій річниці Незалежності України. Епохальні події 1989-1991 років змінили світову геополітичну ситуацію. Глядач з перших вуст дізнається, що ж відбулося тоді в українських політичних ешелонах та як народилася наша незалежність.
Багато фурору свого часу наробив і фільм Костянтина Стогнія “Фальшива історія”. Журналіст і його команда спробували розкрити таємницю смерті Адольфа Гітлера. Існує версія, що той після війни переховувався десь у Південній Африці, а 75-літнім помер в Аргентині.
Свого часу на ІСTV демонстрували й детектив “Картина крейдою”, одна з історій якого відбувається в Трускавці. Стрічка заснована на реальних подіях, а частина зйомок була проведена саме в трускавецькому готелі “Женева”, де проходив кінофестиваль.
Як на мене, саме така камерність, прив’язаність до одного готелю, попри міжнародну складову, не дозволила “Золотій пекторалі” стати кінофестивалем всеукраїнського значення. Навіть мешканці Трускавця та відпочивальники мали обмежений доступ до фільмів. Авторові цих рядків самому довелося скористатися давніми знайомствами.
В Трускавці щорічно проходить ще один кінофестиваль – “Корона Карпат”. Він теж має статус міжнародного. Покази фільмів відбуваються в одному з найкращих кінотеатрів Трускавця, де вхід, звісно, доступний усім охочим. Але, мабуть, кожний має право на такий кінофестиваль, який вважає потрібним.
… Я себе зловив на думці, що всі ми в тій чи іншій мірі гамери. Живемо в своєму, часто віртуальному, світі й не помічаємо, що діється навколо…
Анатолій Власюк
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень