Нещодавнє проведення гей-параду в Києві збурило українську спільноту. Особливо запеклі баталії велися в соціальних мережах.
З’ясувалося, що в нас є чимало людей, які не належать до сексуальних меншин, однак підтримують їхню боротьбу за права. Було би поспішно вважати, що вони мають європейське мислення, однак права людини для них не є порожнім звуком.
Українські націоналісти опублікували список “ворогів народу” – тих, хто підтримує сексуальні меншини чи взяв участь у гей-параді. Найбільш відомі серед них, скажімо, народний депутат України Сергій Лещенко і редактор “Історичної правди” Вахтанг Кіпіані.
У багатьох виникло питання: чому гей-парад провели саме зараз, коли Росія розв’язала війну проти України? Чи не стало це провокацією, аби збурити людей? Мабуть, не треба шукати чорну кішку в темній кімнаті, особливо, коли її там нема, однак в Україні є чимало політичних сил, зацікавлених у розколі українського суспільства, та ще й на тлі війни.
Той, хто говорить про європейські цінності, забуває, що вони не вичерпуються правами людини. Якби ми подолали корупцію, люди жили заможно, у нас були би справедливі суди, а в органах державної влади працювали професіонали, – можливо, громадськість більш лояльно поставилася би до проведення гей-параду в Києві. Принаймні не було би спротиву з боку тих, хто вважає себе націоналістами і християнами.
Хто би що не казав, але Україна все-таки в більшості своїй – консервативна. Тут шанують народні традиції, а християнство є основою життя багатьох людей. Я не маю на увазі можновладців з їхніми показовими моліннями і хрестіннями під час релігійних свят, коли гору бере обряд, а не віра. Для багатьох справжніх християн проведення гей-параду стало якщо не шоком, то зухвалим викликом. Знаємо, що в Біблії сказано про Содом і Гоморру, хоча цей епізод кожний інтерпретує по-своєму і не переносить виключно на геїв та інші секс-меншини. Але результат очевидний: Бог знищив цих грішників. Сучасне суспільство більш терпляче до них, хоча й маємо факти насильства під маркою християнської етики.
З іншого боку, міфом є те, буцімто геї та інші секс-меншини є менш агресивними, ніж ті, хто виступає проти них. Ті, хто стоїть за проведенням гей-параду в Києві, не просто захищають права подібних до себе, вони агресивно нав’язують суспільству свою ідеологію, яка, за задумом, має руйнувати традиційні, консервативні уявлення людей про сім’ю, віру, виховання дітей і таке інше. Якби не було такої агресивності й агресивності у відповідь з боку протилежної сторони, ми би не мали збурення українського суспільства.
Як би там не було, але під маркою європейських цінностей нам нав’язливо пропонують змінити сталий спосіб життя. Ви ж хочете до Європи, то дотримуйтесь європейських правил. Приблизно таким є цей посил.
Ми ще не закінчили війни з Росією, не навели лад у власному домі, а тут стоїмо перед новими викликами. Геїзації України, нав’язуванню буцімто європейських цінностей ми повинні протиставити християнізацію Європи. Завжди було протиріччя між ліберально-космополітичним і націоналістичним таборами, між правами людини і правами нації. Внутрішні “ліберасти”, як їх називають, часто виступають більшими європейцями, ніж самі європейці. Проте в Україні мало ходити у вишиванках і до церкви, показуючи свій патріотизм, потрібно захищати наші цінності, пам’ятати про предків, які за це віддали своє життя.
Коли ми кажемо, що Україна – це Європа, то це не просто слова. І справа навіть не в географічному положенні. Зараз на Україну дивляться як на мале пиво: мовляв, ми вам допомагаємо, ви прагнете вступити до європейської спільноти – то, будь ласка, виконуйте все, що ми вам скажемо. Ось і цей гей-парад був проведений як тест на буцімто європейськість України. Але ж, повторюю, не лише ставленням до секс-меншин вимірюється справжня європейськість українців.
Місія України полягає саме в християнізації Європи. І не треба казати, що це нам не під силу. Зараз – так. Але мова йде про процес, причому про процес довготривалий. Християнізація Європи належить чи не до найважливіших містичних завдань України. Без цього Європу поглине азійський молох, а у цьому вогні неодмінно загине й Україна. Ставлячи перед собою завдання християнізувати Європу, ми насамперед захищаємо свою націю від знищення.
Коли я кажу про християнізацію Європи, то не маю на увазі її насильницьке повернення до Бога. Часи хрестових походів за допомогою вогню та меча давно пройшли. Існують сучасні технології, як безболісно добитися потрібного для України результату. Це не повинно бути маніпулювання громадською думкою і відверта брехня, як у випадку з російськими засобами масової інформації, які на догоду Путіну зазомбували власний народ. Правда, підкріплена потужним інформаційним впливом, завжди проб’є собі дорогу.
На тлі радикального не сприйняття сучасного життя, пов’язаного з війною і підвищенням тарифів у житлово-комунальній сфері, ми не повинні стати жертвами ворогів України. Невдоволення людей вони використовують у власних цілях. Маємо приклад з так званим третім Майданом, організованим прибічником ДНР і ЛНР. Ще багато фарисеїв в овечих шкурах розпалюватимуть вогонь всередині України. Але ми повинні усвідомлювати місію України й не звертати з означеного шляху.
Анатолій Власюк, Тустань
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень