У четвер, 19 вересня, в Дрогобичі відбулося чергове, XLIII засідання Дискусійного клубу, в якому взяли участь журналісти Анатолій Власюк, Василь Кирилич, Марія Кульчицька, Ігор Білик, Олена Суслова, Ігор Чиж, Володимир Ключак, депутат Дрогобицької міської ради Михайло Ваврин, голова ДМО партії «ВО «Батьківщина» Роман Москаль, громадські діячі Юрій Мацюрак, Хосе Турчик, Володимир Садовий, Святослав Грабовський, Ярослав Янишин, Олег Дукас, Уляна Кец, директор ринку «Чагарі» Ігор Кушнір.
«Тринадцять років без Георгія Ґонґадзе» – так окреслив тему ведучий ДК Анатолій Власюк і надав слово Юрієві Мацюраку, який особисто був знайомий із засновником «Української правди». Пан Юрій розповів про те, що Георгій Ґонґадзе разом із ним та рядом інших наших краян (Святослав Сурма, Микола Походжай, Мирон Бучацький) брав участь у роботі штабу Віктора Мусіяки на виборах, перемогу в яких тоді від нашого округу здобув знаний і нині Олександр Лавринович. Ґонґадзе хоча і грузин по національності (пройшов першу грузинсько-абхазьку війну, до речі), був свідомим українським націоналістом, причому націоналістом радикальним. Його безкомпромісність у принципових питаннях поєднувалася з веселою вдачею, Георгій завжди знаходив час для друзів. Звістка про його загибель приголомшила всіх, хто знав цю прекрасну людину. Дрогобич перший вшанував Ґонґадзе меморіальною таблицею, зазначив пан Юрій Мацюрак, але багато дрогобичан і зараз не знає про дрогобицький епізод життя Ґонґадзе, як не знає і про саму таблицю на будівлі «Просвіти», де тоді знаходився штаб, в якому працював Гія.
Три роки поспіль «Український молодіжний прорив» та громадянський рух «Відсіч» організовують у Дрогобичі вечори пам`яті Георгія Ґонґадзе, розповів представник цих молодіжних організацій, відомий у Дрогобичі молодіжний громадський активіст Олег Дукас. Незважаючи на те, що організатори повідомляють про вечори пам`яті і школи, і студентську молодь, освітянське керівництво, втім як і керівництво міста, такі заходи попросту ігнорує.
Після цього розмова перейшла в русло критики органів влади, зокрема місцевої, дрогобицької. Як лише не називали тих, хто зараз урядує в місті Котермака – і нащадками окупантів-«визволителів», і креолами. Дісталося і місцевим, в яких «генетично закладений страх перед окупантом». Власне, Ґонґадзе і боровся, аби цей страх видушити, вичавити з людських душ, аби люди не боялися сказати правду. Кого більше цікавить ця тема, рекомендуємо прочитати Євгена Шварца «Вбити Дракона», оскільки тема дійсно непроста…
Марія Кульчицька вправно поєднала тему влади та свободи слова. «На кухні багато хто вміє критикувати – і медики, і педагогічні працівники, але сказати вголос люди бояться, як і бояться вийти на вулиці. Ми ж, журналіси, ходимо по лезу ножа», – зазначила редактор «Вільного слова» та «МедіаДрогобиччини». Про те, що у тому, що зараз діється зі свободою слова, частково винні і самі журналісти, говорив засновник та директор проекту «Трускавецьке Інтернет-телебачення» Василь Кирилич. «Журналісти перетворюються на слуг партійних босів, олігархів і деколи сумно читати те, що вони пишуть, сумно дивитися на роботу деяких ЗМІ». Також Василь Кирилич порушив тему журналістської солідарності, якої нема.
«Нема і бути не може» – гірко констатував ведучий ДК, редактор часопису «Тустань» Анатолій Власюк. Пан Анатолій дотримується думки, що свободи слова у Дрогобичі немає і тільки зміна влади в місті може призвести до позитивних змін у цьому плані. Практично кожне засідання Дискусійного клубу розпочинається зі знаменитого «Карфаген має бути знищений», тільки замість «Карфаген» звучить «влада».
«Влада – це ми, народ», поправив присутніх Святослав Грабовський, а відносно тих, кого маємо на увазі, потрібно вживати термін «органи влади». Пан Святослав озвучив ряд ідей, з якими виступає Римма Білоцерківська, суть їх полягає в тому, що нами керують, а отже певним чином здійснюють насилля, нелегітимні структури. Так чи інакше, а органи влади не надто полюбляють журналістів, тому думка Анатолія Власюка, що журналісти повинні завжди бути в опозиції до влади знайшла підтримку в значної частини дискусантів. Автор цих рядків натомість висловив тезу, що саме плюралізм думок, можливість вибору – ось принципи, які сповідував Георгій Ґонґадзе, а не бездумна жорстка опозиція. Так, для прикладу, на «Трускавецькому віснику» поруч розміщуємо матеріали від «Батьківщини», Партії регіонів, «Свободи» та «Удару», а розумний читач сам розбереться і зробить висновки, хто йому ближчий і за що – за те, що у вишиванці десь відвідав храмове свято чи за реально зроблену роботу.
Не зміг особисто побувати на Дискусійному клубі громадський діяч Святослав Сурма, але шляхом Інтернету він долучився до дискусії – модератор зустрічі зачитав повідомлення-спогад про Ґонґадзе як про воїна-героя. Особливо зворушливо і актуально звучать слова Гії: «Я, грузин, волаю до вас, українці: не дрімайте! Боріться за Україну». В цьому контексті як же блідо виглядають журналісти-конформісти, в тому числі і з TVi, і окремі дрогобицькі «цеховики», які за гроші невідомого чи відомого походження намагаються впливати на громадську думку, заперечувати Голодомор чи нав`язувати нам за взірець чужинецьких «героїв».
Окрім спогадів про Георгія Ґонґадзе та теми свободи слова присутні зачіпали і інші теми: пам`ятників дрогобицькому Лицарю, папі Івану Павлу ІІ та Грюнвальдській битві, байдужості до історії, зокрема місцевої, відсутність почуття власності, байдужість до того, як розкрадаються громадські кошти та громадські багатства. Для прикладу, ми волаємо, як нам циганча витягне з кишені десять гривень, але кілометри вкрадених доріг чи гектари вкрадених земель не помічаємо. Годуємо дармоїдів, які вчать нас жити і господарювати, їдуть на гаслах («Створюйте ОСББ! Це ваші проблеми! Прийде управляюча компанія – будете платити не гривню сорок, а п`ять гривень! Чесна влада – заможна громада!»), і забуваємо, що влада – це ми, а вони мали б бути не нашими кровопивцями та ремонтувати собі кабінети за наші гроші. Слугами мали б бути ті, хто зараз гнобить народ, громаду. Але сталося: «з грязі в князі»….
Як жити, яку позицію займати, як зберегти честь та гідність, ходячи по лезу ножа? Нелегке це завдання для журналіста як представника авангарду суспільства. Відповідь спробувала дати п. Уляна Кец: «Неважливо, скільки днів у твоєму житті, а важливо, скільки життя у твоїх днях». Бути щирим, активним, справедливим і сміливим нелегко. Легше наче матюки на паркані писати злючі коментарі, ховаючись під псевдо чи чужим іменем. Але недоноски ніколи не стануть такими як Ґонґадзе, плазун – пожива для орла, а не його товариш…
Засідання Дискусійного клубу завершилося вшануванням пам`яті Георгія Ґонґадзе хвилиною мовчання.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень