Є часи, коли чітко та однозначно стає зрозуміло хто є хто, часи, коли людина проявляє свою істинну суть. Мова йде про неспокійні часи – такі як війна. «Патрийоти», котрі горланили про свою любов до неньки-України і хизувалися вишиванками, продовжують горлати про свою любов і хизуватися національним одягом. А ті, які люблять рідний край в глибині власної душі, про свою любов не кричать на кожному кроці. Вони доводять цю глибоку любов до Вітчизни своїми вчинками.
Трускавчанин Сенюта Іван Орестович належить саме до таких людей. Про нього не пишуть в газетах, про нього не знімають відеосюжети. А якщо сказати правду, то більшість у Трускавці навіть і не знає, що цей мужній чоловік зараз лежить у шпиталі з важкими травмами, що пройшло вже кілька складних операцій і що лише батько їздить до нього, щоб підтримати сина у важкі часи випробувань.
Іван народився 1 січня 1985 р. у Трускавці. Тут виростав, навчався, тут з відзнакою закінчив середню школу № 2. Далі здобував освіту у Івано-Франківському Національному технічному університеті нафти і газу. Свої студії продовжив у Польщі, де талановитим хлопцем зацікавилися в провідній нафтовидобувній компанії. Здавалося б – є все, чого можна побажати молодій людині: вища освіта, диплом європейського зразка, блискуча кар`єра, прекрасне матеріальне забезпечення, всі можливості для подальшого зростання та процвітання.
Коли почалася українсько-російська війна, котру в нас і далі чомусь скромно іменують дивним терміном «АТО», Іван Сенюта залишив роботу, покинув Польщу і пішов воювати. Добровольцем. Без повісток та бюрократії, без пафосу чи скигління. Він знав, що хтось має йти і боронити рідний край.
Про те, що Іван на передовій, не знали ні тато Орест, ні мама Надія (обидвоє – пенсіонери), не знали родичі та друзі. Всі думали – Іван у Польщі, Іван і далі працює у провідній нафтовій компанії, будує кар`єру, заробляє гроші. А Іван у степах Донбасу своїми грудьми захищав Вітчизну, не пропускав сепарів, розділяв із побратимами злигодні фронтового життя.
Зараз Іван Орестович Сенюта – у шпиталі. Отримав важке поранення в кінці жовтня 2015 р. Спочатку прооперували в Маріуполі, потім гелікоптером доставили у Дніпропетровський військовий шпиталь. Кілька операцій вже позаду, а ще невідомо скільки їх попереду.
В польській нафтовій компанії кажуть, що з радістю чекають, коли Іван повернеться на роботу – двері компанії для нього завжди відкриті. Батько мотається з Трускавця на Схід і зі Сходу в Трускавець. Мама молиться. А Іван у шпиталі думає про своїх бойових побратимів – живих, поранених, вбитих…
У Трускавці мало хто знає про історію Івана Орестовича Сенюти. Дріб`язкові новини містечкового життя, вибори та «гадання на кавовій гущі» про майбутнє переформатування влади витіснили те, що дійсно вартує розголосу. Абсолютна більшість трускавчан не знає про ратні подвиги свого земляка Івана Сенюти. Тому наша мета – прославити Героя-трускавчанина, котрий не словом, а ділом довів свою відданість Україні, щедро оросив рідну землю власною кров`ю, захищаючи її від зазіхань окупанта-чужинця.
Історію Героя-трускавчанина Івана Сенюти розповів п. Василь Кіндракевич. Він впевнений – за посередництвом «Трускавецького вісника» про подвиг цього мужнього чоловіка дізнається весь Трускавець.
Тож побажаймо Іванові Орестовичу Сенюті швидкого одужання та подякуймо йому за його подвиг. Поки є такі люди як він, до того часу Україна не вмре, не загине. Як писав Тарас Шевченко – «ось де, люди наша слава, слава України!». Слава України тримається на таких постатях як наш земляк із Трускавця Іван Сенюта.
Підготував Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень