Вважаємо вибори до Верховної Ради України фарсом. Вони абсолютно не вирішують проблеми України. Замість того, щоб на період війни один лідер взяв на себе відповідальність за стан справ в країні, нам пропонують колективну безвідповідальність. Ми не бачимо достатньої кількості нових людей, які являлися б моральними авторитетами, кому громада могла б довіряти. Такі люди однозначно є, але вони ще не встигли завоювати авторитет громади, бо невеликий термін пройшов від часів Майдану.
Здається, що зараз громада не довіряє нікому, особливо політикам. А як можна довіряти, якщо навіть політики з партій «майданівської сцени» нам обіцяли золоті гори: що вони покарають минулу владу, яка привела країну до розрухи, зроблять швидкі та революційні зміни в законодавстві, стануть чесними і справедливими, – а не зробили нічого. Їх навіть не цікавить війна на рідній землі. Вони її використовують у власних політичних цілях. Не розуміємо позицію комбатів і людей, які беруть участь у війні. Вони напевно справжні герої, але як могли повестися на політиканство, на штучні політичні проекти, на людей старої системи, які завжди були близькі до влади, та ще й представляти їхні кандидатури до Верховної Ради. Вас обманули, нічого ці люди не змінять. А політики так званих опозиційних сил (по риториці виявляється, що до України і до всього українського) взагалі стверджують, що визвольна війна українського народу – це злочин. Ці люди – зрадники України, які не мають права бути при владі, а повинні понести суворе покарання за зраду нашого народу і нашої батьківщини.
Ми повинні зрозуміти, що не система створює людей, а люди систему, яка пізніше і впливає на них. Тому, якщо в існуючій системі не замінити більше 50% людей, система не зміниться. А тих декілька відсотків нових людей, які зайдуть в систему, вона поглине. Більше того, існуюча система зробила політиків і можновладців рабами і слугами. Позбавила совісті і честі. Вони стали повністю залежними від грошей. Вони самі не розуміють або не хочуть розуміти, що гроші тут не головне, що тут набагато вища гра інших держав, а наші політики виступають в ролі прислуги. Але зрештою вони такі і є. Де б вони не були, які б пости і посади не займали, завжди будуть прислугою комусь, бо це їхня сутність.
Наша країна перетворилася на буферну зону між Заходом і Сходом. Всім вигідно, щоб на нашій території не було сильної держави, а просто слабке державне утворення без народу, без нації, заселене «населенням» і «насілєнієм». Приклад дуже простий: українцям на заході України навіюють, що без допомоги західних держав ми не здатні прожити і збудувати сильну країну, а на сході України навіюють, що це неможливо зробити без Росії. Там пішли ще дальше, пропагуючи російську мову як рідну, нібито це мова їхнього роду (тобто російського). Вони ніби і українці, але розмовляють мовою запозиченою в іншої нації, в іншого народу. Отже, нам вкладають в голову, що ми народ меншовартісний і нічого путнього зробити не можемо, що наша нація навіть не здатна згуртуватися навколо своєї національної ідеї.
Все воно було б так, якби не повстання в грудні-лютому. Це повстання стало колодою в оці всім, і в так званому Західному світі, і в т.зв. «русском мірє», і в т.зв. українському політикумі, який і під час Майдану не знав, що робити, так і дотепер не знає. Влада не спромоглася ввести ні воєнний, ні надзвичайний стан в країні, де 1/3 населення проживає в зоні бойових дій. Мовляв, це зашкодить отриманню західної грошової допомоги. Якщо це правда, то на Заході також великі лицеміри, бо під час миру і стабільності нам допомога не потрібна, вона потрібна коли війна і розруха. Але ми вже переконалися , що Захід без зиску нічого не робить. Та ще й до того держава і народ, який клявся нам, що ми «брати навіки» – скористався післяреволюційним безвладдям та ослабленістю країни, без оголошення війни підло напав на нас з метою захоплення земель. Допомоги нам немає звідки чекати. Повинні надіятися тільки на себе, як у відомій пісні про УПА «Одна біда пішла на захід, інша прийшла зі сходу… у нас одна надія на повстанців».
І ще одне цікаве спостереження. Влада в Україні чомусь дуже боїться називати речі своїми іменами. Війну на сході називає АТО, а не війною, народ, який вимагає змін – провокаторами. Те, що до Верховної Ради йдуть комуністична партія і переформатована партія регіонів, які були і є прибічниками сепаратистів та називають патріотів України фашистами – це виявляється не провокація. А українські націоналісти – провокатори. Хоча здається, що найбільший провокатор це – влада, яка за півроку не спромоглася провести змін і цим провокує людей до невдоволення, що діє на руку іншій державі. Вони просто замінили «папєрєдніков» і сіли на їхні місця та схеми. І то ці заміни сталися на самому верху, а внизу залишили тих самих, бо це віддані слуги будь-якому режиму. Як так сталося, що ні одного справжнього зрадника України не заарештували? Може вони всі заодно, а по іншу сторону барикад народ? Якщо все так буде продовжуватися і надалі, можливо, відкриється, за їхніми словами, «другий фронт», а в народі це називається «Третій Майдан». Ми віримо, що «все так не буде».
«Майдан-Трускавець» – громадська організація без політиків, без депутатів і без представників влади. В наступних виборах до місцевої влади участі не приймаємо, про це кожен член дав моральну присягу. Виходимо з позиції, що маємо створити сильну організацію, яка і наступну владу буде контролювати. До Верховної Ради не підтримуємо жодного кандидата. Але якщо вже вибори невідворотні, тоді до кандидата, який стане депутатом ставимо (з ініціативи людей) вимогу. Через три місяці після прийняття присяги депутат повинен перед громадою на центральній площі в місті Трускавці дати звіт про свою роботу у Верховній Раді. І не знати як цей звіт для нього закінчиться. Якщо він не приїде, тоді поїдемо за ним. Ми повинні не допустити, щоб депутат п’ять років протирав штани, добре їв, файно спав і нічого не робив для громади, коли в країні така розруха.
ГО «Майдан-Трускавець», тел. 097 504 24 01, е-майл maidan_tr@ukr.net
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень