Фактично в кожному номері бюлетеня Трускавецької міської ради «Голос ради» подаються явно тенденційні публікації, в котрих автори висловлюють суто суб’єктивну думку, котра далеко не відповідає дійсності. А газета – не така, як «Трускавецькурорт», «Джерела Трускавця» чи «Франкова криниця Підгір’я», тобто, її засновниками, власниками чи інвесторами не є якісь підприємства, як «ЗАТ «Трускавецькурорт», «Арко Інвестмент» чи «Карпати», а ГРОМАДА, яку представляє депутатський корпус. Та депутати жодного впливу на формування газети не мають, як, до речі, не мали і за попередньої влади.
Окремі публікації носять відверто наклепницький та провокативний характер, ображають честь і гідність не лише представників окремих політичних сил, а й окремих депутатів, підприємців, журналістів, а також мешканців міста. За прикладами далеко ходити не потрібно. Візьмімо хоча б кілька номерів цього видання за 2011 рік. До таких публікацій належать «У каламутній воді безгосподарності» (№ 1 (246) за березень 2011 року), «Молодильні яблука від «Нафтусі» і снігова каша від опозиції» в цьому ж номері, «Про відкати і моральні принципі» та «Піар у ручному режимі» (№ 2 (247) за березень 2011 року), «Аптеки проти хворих» (№ 4 (248) за квітень 2011 року), «Докермувалися…», «Депутатський запит унтер-офіцерської вдови» та «Стражі правопорядку, агов, де ви?» (№ 7 (251) за жовтень 2011 року).
Ситуація не покращилася, а навіть значно погіршилася в 2012 році. Як зазначив депутат Ігор Струбіцький (фракція «Свободи» в ТМР), його слова були перекручені і подані зовсім в іншому контексті, ніж було сказано ним. І це не перший депутат, якого образили в офіційному бюлетені міської ради (читай пасквіль на депутата Юрія Алієва в матеріалі «Депутатський запит унтер-офіцерської вдови» за жовтень 2011 року). Видавці видання дозволили собі «наїзд» на знаного в місті підприємця у статті «Круглий стіл як засіб порозуміння, або Технологія досягнення мети від … підприємця Розори». А стаття «Шукаємо безкоштовний сир, або Коли перемога стає поразкою» викликала шквал обурення трускавчан і … репресії проти них. Так, інвалід та ветеран Василь Веклич за те, що дозволив собі розкритикувати статтю в «Голосі зради», як він назвав цю газету, дописавши одну літеру всередині назви, був позбавлений слова під час обговорення Концепції гуманітарного розвитку. За що? За те, що ходив шукати справедливості у «Франкову криницю Підгір’я» та викрив брехню від пані Валентини Гук, автора цієї статі про «безкоштовний сир».
Та справжній цинізм проявився тепер – у виході бюлетеня № 14 (258) за серпень 2012 року. Є там на останній четвертій сторінці публікації «Технологія качки» та «Підприємець варить воду». Аж просяться, щоб їх почитати. Але найцікавіше всередині. Фактично внутрішні друга та третя сторінки присвячені подіям навколо акту вандалізму над Франком. Якщо таке писати у офіційному виданні міської ради і якщо депутати дозволяють собі робити вигляд, що нічого не відбувається, то можна тоді говорити виключно про свавілля міського голови і однієї особи, котра обслуговує його піар-інтереси – Валентини Гук. А щоб наші заяви не були голослівними, пропонуємо ознайомитися з повним текстом цього пасквілю, опубліковано в офіційній газеті і подумати: а що буде далі, чого ще чекати від «офіційного видання»? Це ж не особиста газета однієї людини, хоча пан Козир має і власну газету. То чому б цю гидоту не публікувати там? Окрім того, для ілюстрування статті використано дві фотографії авторства Володимира Ключака і про це – жодної згадки. Депутати та громада мовчки ковтають образи від ОФІЦІЙНОГО ДРУКОВАНОГО ОРГАНУ ТРУСКАВЕЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ. Ніхто – анічичирк. Хоча зрозуміло, що видання бюлетеня в ТАКОМУ форматі грубо порушує ряд норм чинного законодавства України, зокрема Цивільного кодексу.
Згідно ст. 302 ч. 3 Цивільного кодексу України, «інформація, яка подається посадовою, службовою особою при виконанні нею своїх службових повноважень, а також інформація, яка міститься в офіційних джерелах (звіти, стенограми, повідомлення засобів масової інформації, засновниками яких є відповідні державні органи або органи місцевого самоврядування), є достовірною». Пані Гук є посадовою особою – начальником інформаційно-аналітичного відділу Трускавецької міської ради. Бюлетень, в якому подано нижченаведену статтю – теж офіційний друкований орган. Робіть висновки, панове депутати, політики, підприємці. Чи може в нас немає толкових юристів? Хотілося б почути їхню думку стосовно публікації «Великий Каменяр у труні своїй перевернувся б, якби на його пам’ятник пішли гроші з рук, на яких кров нашої рідної мови!».
Володимир Ключак
До теми. Великий Каменяр у труні своїй перевернувся б, якби на його пам’ятник пішли гроші з рук, на яких кров нашої рідної мови!
Про падіння у Трускавці погруддя Івана Франка не чув лише глухий і не читав хіба що сліпий. А засоби масової інформації висвітлювали цей факт так докладно, як не висвітлювали святкові заходи та урочистості з нагоди найбільших річниць від дня народження Каменяра.
Візьмімо тезу однієї з пасквільних публікацій: «Франко стояв на перехресті приватних інтересів. Тому і упав». Цілком справедливо! Але чому б не зазвати речі своїми іменами: на перехресті яких інтересів і особливо, чиїх саме? Кому у Трускавці було вигідно звергнути національного генія з його п’єдесталу?
Ставити в вину це «падіння» ЗАТу «Трускавецькурорт», якому раптом, не сіло-не впало, заболіла доля погруддя, було б не мудро. Вони скоріш за все просто використали ситуацію, щоб хоч словесно помститися міській раді за те, що не дозволила «взути» громаду. Тим, хто не в темі, пояснюю: «Міротелю» треба було рекреаційної зони (бо він п’ятизірковий). Поруч, на майдані Кобзаря, біля музею Михайла Біласа, є шматок землі, який і планувалося перетворити на рекреаційну зону, тобто облаштувати сквер, у якому могли б відпочивати не лише постояльці готелю, а й пересічні трускавчани: і «Міротелю» добре, і громаді непогано. Отож, ЗАТ обіцяє встановити тут, у сквері, пам’ятник (не погруддя, а пам’ятник!) Івана Франка і благоустроїти сквер, за логікою, в українському стилі. У результаті та обіцянка стає цяцянкою. Бо готовий проект благоустрою являє собою симбіоз невідомо яких архітектурних напрямків з яскраво вираженими елементами антиукраїнського хай-теку, а замість пам’ятника десь на задвірку майдану Кобзаря, під парканом на каналізаційному колекторі, за проектом, мав би постати… бюст заввишки 60 см праці рук учня-двієчника мистецької школи. На засіданні містобудівної ради цей проект був підданий заслуженій критиці і відхилений. ЗАТ, звісно, роззлостився, адже альтернативні пропозиції містобудівної ради влітали йому в добру копієчку. Ну от тепер і мститься.
Взагалі-то, ЗАТу завжди було начхати на всі трускавецькі пам’ятники разом взяті. Вони ледь спромоглися полагодили підпірну стінку біля пам’ятника Шевченку, та й то по бартеру: ми вам підпірну стінку, а ви нам – дозвіл на автостоянку у пішохідній зоні. ЗАТ у Трускавці – це священна корова. Їм на мозоль наступити – собі ж на шкоду. Але ж і на поводу йти – громаду ганьбити. Втім, справа тут в іншому. Знайшлися спонсори, які виявили бажання подарувати Трускавцю величний бронзовий пам’ятник Івану Франку і благоустроїти сквер на майдані Кобзаря, а ЗАТ при цьому залишається не при ділах і без скверу. Саме цього ЗАТ і не зміг пережити, тому почав ставити палиці в колеса. Робимо висновок: перший вагомий приватний інтерес, на який наступив наш Каменяр, цілковито належить ЗАТу. Втім, звалити його за це з постаменту – ні, це для ЗАТу занадто.
Аналізуємо далі: кому ще вигідне «падіння» погруддя Івана Франка? Міська влада? Вона, як та невістка, завжди і до всього причетна і винна навіть якщо невинна. Отже, який такий власний інтерес могла переслідувати теперішня влада на чолі з міським головою і що могла б отримати від подібного акту вандалізму? Під погруддям разом з площею скверу менше двох соток(!). Хто там що заробить, якщо і надумають продати? Це вам не 137 га землі, від продажу яких можна дістати відкат у шість мільйонів. Все, що можна було вигідно продати, вже давним-давно продано – ще за колишнього голови. Якщо би у планах теперішніх і було перенести погруддя Франка в інше місце, то сам здоровий глузд підказує, що робити це треба цивілізовано, а не в такий дикунський спосіб, накликаючи на себе дзявкотіння усяких дармоїдів, які годуються від національного ідеалу. Зруйнував бюст Франка, безперечно той, хто і був зацікавлений в цьому дзявкотінні, більше того, шукав способу зчинити його, інакше кажучи, шукав інформаційного приводу для само-піару. Як бачимо, знайшов.
Тепер наступне. У притул до земельної ділянки, на якій стояло погруддя Франка, підходить приватна земля, яка була продана ще у 2003 році, тобто за колишнього міського голови. І тут – увага!: продана фірмі, за якою, як кажуть знаючі люди, через підставних осіб стояв сам колишній міський голова. Недавно ця земельна ділянка перепродана іншим власникам, і злі язики кажуть, що (знову через підставних осіб) до акту купівлі-продажу має безпосереднє відношення сам «колишній». А якщо згадати народну мудрість про те, що найголосніше «тримай злодія» кричить сам злодій, і врахувати звідки ми чуємо найбільше галасу щодо руйнування бюсту Великого Франка, то слід припустити, що ноги (чи то роги) ростуть саме звідти.
Ще одне. Йдуть вибори. Очевидно, що Партії регіонів на наших теренах мало що перепаде. На тлі прийняття закону про мови місцеві регіонали борсаються в політичному багні і так-сяк позитивно засвітитися могли би тільки завдяки якимсь піар-акціям та брудній пропаганді. Не треба бути визначним політтехнологом, щоб розуміти: зруйнувати пам’ятник історичній постаті, яка має для місцевого люду надзвичайну духовну цінність, – технологія перспективна. Голова місцевих регіоналів, він же колишній міський голова криком кричить про цінність Франка для трускавецької громади. Але, погодьтеся, наскільки неприродно чути такі речі з уст партійного лідера, партія котрого на державному рівні нищить безоглядно усі українські національні цінності.
Тут попутно виникає кілька питань: коли колишній міський голова лобіював серед депутатів продаж комусь(?), читай, собі самому, – земельної ділянки, що впритул приступала до зруйнованого погруддя Івана Франка, – він що, не думав про те, що на приватній території приватний власник може будувати що завгодно (а хоч би й громадський відходок – адже це його приватна територія)? Де тоді були очі «колишнього», його розум, національне сумління зрештою? А може, він на те й розраховував, що рано чи пізно там хтось щось почне будувати, і ця приватна споруда або налізе на саме погруддя Каменяра, або постане питання про його перенесення?
Часто цитується фраза, яка прозвучала на засіданні містобудівної ради: бюст не відповідає естетичним і містобудівним нормам. А хто заперечить? Стояв бідний Франко на околиці (думок і шляхів) з незапам’ятних часів (з 1955 року), при тому ще й виготовлений з дешевого матеріалу – у ті часи на бронзу могли претендувати тільки послідовники певної ідеології. Отже, стояв Франко у трускавецькому скверику понад пів століття – немитий, нечесаний, не ремонтований. Яким же нормам він може відповідати? Певне, що не відповідає, – і не лише естетичним та містобудівним, ще більше не відповідає морально-етичним нормам життя національно свідомого громадянина незалежної України, який шанує своїх героїв! І не відповідає вже давно – років, може, з 20! Але сказане про невідповідність нормам не означало, що треба його поламати і викинути. Сказане означало, що Великий Франко заслуговує на краще пошанування. І тільки. А про погруддя йшлося, що його треба відновити і передати, наприклад, одній із шкіл з присвоєнням школі імені Івана Франка. Що у цьому поганого? А в центрі, на майдані Кобзаря, саме там, де ЗАТу не вдалося «розвести» громаду на бюст замість пам’ятника, встановити Вічного революціонера у бронзі, на повен зріст – так, щоб на віки. Як належить нації шанувати велетів духу.
До речі, уперше за багато останніх років про солідний пам’ятник Івану Франку почали говорити серйозно саме з приходом нового міського голови. Хоча поставити новий пам’ятник – не бюст, а саме пам’ятник – належало б ще тоді, коли бюджет розвитку міста вираховувався десятками мільйонів. Замість того, щоб розробляти проекти, які є сьогодні морально застаріли і такими, які неможливо реалізувати. Такі, приміром, як пам’ятник «Свобода», – за розробку проекту якого було заплачено близько 200 тис. громадських грошей. Ще тоді кошторисна вартість пам’ятника становила понад 8 млн. грн., сьогодні, напевне, усі 12 млн. Де взяти таких грошей? Але, як бачимо, цей проект і розроблявся з такою метою, щоб ніколи не бути реалізованим. Адже тоді, у 2003 році, були інші пропозиції, значно дешевші і нічим не гірші. Як скажімо, проект скульптора Ропецького, затверджений ще 1996 року, – цей проект уже був би реалізований. Але колишній міський голова (без громадських обговорень, слухань та засідань містобудівних рад) віддав перевагу дорожезному проекту Скопа-Ярича, де архітектором був його добрий товариш, який у санаторії «Карпати» постійно має якусь роботу. Той самий, котрий, очевидно із вдячності своєму роботодавцю, тепер обливає брудом своїх колег-скульпторів, яким сам, як кажуть, і в підметки, не годиться. От вам – і часи, і норови.
Десь там у тих же пасквілях прослизнула думка, що власникам земельного наділу, що примикає до скверу, таке якби також вигідно звалити погруддя. Ну що тут скажеш… У принципі… у наші часи, та з такими норовами… Втім, однак не віриться. Якби ті власники направду хотіли таким чином пришвидшити вирішення свого земельного питання, то розтрощили б бюст, а не лише звалили, адже мусили б передбачити, що він повернеться на своє місце.
До речі! Бюст Івана Франка, який упав, як виявилося, ніде не перебуває на балансі. Тобто ніхто не знає його балансової вартості, ніхто не відповідає за його збереження. Нонсенс, але міська рада юридично навіть не має підстав звертатися у правоохоронні органи! І це стосується не тільки даного бюста, це стосується багатьох інших пам’ятників і пам’яток. Від минулої влади залишився цілковитий бардак в документації такого роду. І чомусь «колишньому» не приходило до голови навіть інвентаризувати пам’ятники, не те щоб подбати про їхнє збереження. Уже другий рік поспіль відділи та управління міської ради намагаються все це впорядкувати. Отаке відношення до пам’ятників було у тих, хто сьогодні так завзято їх обороняє… не інакше як від самих себе.
Але попід вибори ставлення до всього міняється. І до пам’ятників також. Пригадується, за дві попередні каденції було встановлено аж… один пам’ятник – Андрею Шептицькому. Та й той виявився лише бюстом, але й такому здобутку громада має завдячувати саме виборам.
Наразі пошкоджене погруддя Івана Франка зберігається в одному з технічних приміщень КП «Парк курортний». Ніхто не збирався, навіть на думці не мав його викидати. Навпаки, планується відновити і повернути поки що на старе місце.
…І отут має початися найцікавіше. Уже кілька абсолютно різновекторних політичних сил і незалежних кандидатів у депутати виявили бажання своїми власними коштами відновити погруддя і встановити його на постамент. Бач, як всі відразу стали патріотами! Дивна річ, як активізує патріотизм виборча вакханалія! Благо куштуватиме цей «патріотизм» якусь тисячу-півтори, це ж не бронза і не мармур – гроші невеликі – зате піару… на всю Україну. Уявляєте, в усіх можливих ЗМІ, на ЗІКу у першу чергу, великим шрифтом: така-то партія відновила у Трускавці сплюндрований пам’ятник Івану Франку… Але про те, що перед тим вона сама його і сплюндрувала – про це скромно промовчать.
Післямова. У заяві міських регіоналів за підписом їхнього голови читаємо: «Партія регіонів стає на захист інтересів громади…». Блюзніри! Саме ця партія нав’язала нам, українцям, закон про мови, який стає початком руйнування нашої держави, – і сліпий вже бачить ланцюгову реакцію, що пішла східними теренами – це що, в інтересах трускавецької громади? І тепер вони нам захищають Франка?! Захистять так само, як мову захистили?! Геть від Франка! Ви не маєте права навіть вголос вимовляти це святе для українців ім’я. Це все одно, що злочинцю-вбивці філософствувати про цінність життя або найбільшому у світі грішнику говорити про моральні чесноти.
Ладно, верещать усілякі лідери різних партійок – є привід, чому б і не попіаритися. Але голові міського осередку провладної партії, який саме у часи свого перебування при владі став одним з найбагатших людей у місті, який, маніпулюючи земельним ресурсом міста, жодної копійки не потратив на збереження погруддя Івана Франка і таким чином довів його до ганебного стану, захищати те, що сам зруйнував, – це наруга над громадою та її духовним генієм. Геть від Франка!
Більше того. Місцеві регіонали пропонують своїм коштом відновити погруддя, ба! навіть розробити новий проект пам’ятника… Це що, компенсація за нищення української мови і створення реальної загрози цілісності держави? Та Великий Каменяр, Вічний революціонер у труні своїй перевернеться, якщо ми, українці, візьмемо гроші на його пам’ятник з рук, на яких кров нашої мови!
Ще одна післямова. Отже, які і чиї саме інтереси стояли біля Франкового погруддя, – ясно, як день, – тут зійшлися і об’єдналися інтереси двох монстрів, які тривалий час годуються від добра трускавецької громади. Один з них – ЗАТ «Трускавецькурорт», який відвойовує собі шматок землі на майдані Кобзаря, аби не допустити сюди, в історичний центр міста, Івана Франка. Другий монстр – колишній очільник міста, місцевий олігарх, якому належить чи не третина Трускавця, який розбагатів за рахунок міста, а тепер вибілює перед громадою свої гріхи, замулюючи їй очі пропагандистськими заявами. Останній ще й посилає команди «фас» крикунам-писакам від журналістики та просто крикунам – лідерам, не визнаним громадою, політикам, що не відбулися, і новітнім політиканам. А ті, у свою чергу, як ті круки, кидаються на поживну у виборчій кампанії тему. Цілком можливо, вони й звалили погруддя Івана Франка.
Валентина Гук, офіційний бюлетень Трускавецької міської ради «Голос ради», № 14 (258) за серпень 2012 р.
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень