/Інтерв’ю з єпископом Самбірсько-Дрогобицьким УГКЦ Ярославом Прирізом/
Молодь у нашому житті і життя поруч із молоддю вносить у його перебіг кольорові переливи часу радості, нестримного руху вперед… Вона є діяльною та творчою, цікавою та неординарною у своєму мисленні, не по віку досвідченою і, водночас, життєрадісною. Молодь творить майбутнє нашої Церкви та суспільного життя. Саме до таких осіб линуть слова єпископа-коад’ютора Самбірсько-Дрогобицької єпархії Ярослава Приріза.
– Преосвященніший владико! Вам доводилось безпосередньо спілкуватися з молоддю у своєму священичому і монашому служінні, в останні роки – єпископському. Поділіться, будь ласка, тим, що особливо Вас торкнуло чи запам’яталось із цих зустрічей?
– Справді, я досить часто мав і маю нагоду спілкуватися з молоддю. Мушу сказати, що сьогодні наша молодь живе у непрості часи. Криза віри, лицемірство, невідповідні моральні авторитети, корупція, хабарництво, моральна розгнузданість – ось неповний перелік тих небезпек, які чигають на сучасну людину. У цій ситуації молодь є особливо вразливою. Молода людина ризикує усвідомити, що ці негативні моменти є нормою, або, що ще гірше, – зразком для наслідування… Мене за таких умов вразило те, що наша молодь є досить стійкою до усього цього. Багато юнаків і дівчат не дозволяють спокусити себе такими фальшивими «принадами». Це вказує на їх високу внутрішню свідомість і зрілість, свідчить про вміння розпізнати зло, про здатність вибрати добро і відстояти свій вибір. Тут маю на увазі не лише тих молодих людей, котрі вирішують вступити у семінарію чи монастир, а й тих численних юнаків та юначок, котрі, незважаючи на всі труднощі, намагаються у середовищі, де Господь їх поставив, бути «сіллю землі і світлом для світу», тобто справжніми християнами.
Також хотілося б відзначити оптимізм наших молодих людей. Дуже важливим є позитивно дивитися в майбутнє. Це додає сили діяти і змінювати життя на краще. Інша важлива риса, яку я помітив – ентузіазм. Наша молодь у труднощах не опускає рук, а має запал і бажання творити добро. Про це висловлювалось багато молодих людей на Соборі нашої Церкви «Молодь у Церкві ІІІ тисячоліття». Усе це досить обнадійливі знаки того, що наша Церква і народ має майбутнє. Однак щоб стати достойним майбутнім, молодь має віднайти надійну опору у здобутках минулого та вміло й повноцінно використати всі позитивні можливості теперішнього…
– Владико, часто кажуть, що молодість – час любові, закоханості. Яким є християнське розуміння любові?
– У сучасному світі ми спрофанували, знецінили слово «любов»… Досить часто мова йде про любов, а насправді йдеться про насолоду, вигоду, користь… Це не коректне, я б навіть сказав викривлене розуміння. Справжня любов – щось незбагненно глибше.
Щоб зрозуміти, до якої любові ми покликані, варто роздумати над ІV розділом Соборного послання Івана Богослова. Там віднайдемо такі слова: «…Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому!» (І Йо. 4, 16). Іншими словами, почуття любові є настільки високим і важливим, що апостол ототожнює її з Богом. Задумаймось над цим! А ми насмілюємось девальвувати любов…
Нашим завданням є наслідувати Божу любов. Але якою є ця Божа любов? Тут знову апостол дає нам відповідь: «Любов Божа до нас з’явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили» (І Йо. 4, 9). Господь так полюбив нас, що віддав за нас своє життя. Тому правдива любов – це жертва. Вона не вимагає, а дарує. Вона не бере, а віддає.
Можна сказати: «Це тільки високий ідеал». Однак це не так. Багато людей у світі показали, що це можливо. Існує безліч прикладів такої любові. Погляньмо на святі і праведні сім’ї, погляньмо на монахів чи монахинь, котрі жертвують власним життям, вигодами, принадами світу задля Бога і ближніх… Якщо б кожен із нас хоча б намагався виконувати Христову заповідь любові Бога і ближнього – наскільки легшим було б наше життя, скількох непорозумінь і проблем у сім’ї та суспільстві нам вдалося б уникнути!
Тут хочу також пригадати, що Святіший отець Венедикт ХVI свою першу Енцикліку «DEUS CARITAS EST» присвятив християнській любові, висвітлюючи її з різних аспектів: філологічного, біблійного, богословського тощо. Думаю, що вартувало б цю енцикліку вивчати з молоддю та старшими. На сьогодні вона перекладена українською. Дораджую молоді читати та обговорювати її на молодіжних зустрічах …
– Ще одним питанням, яке цікавить молодь, є щастя. Кожен по-різному його шукає. У чому ж є щастя з християнської точки зору?
– Справді, багато молодих людей (та й не тільки молодих) шукають щастя. Хтось вважає, що може його знайти, досягнувши влади; хтось шукає гроші; дехто – розваги… Ще інші переконані, що правдиве щастя можливе лише за умови гармонійних сімейних стосунків…
На мою думку, досить гарно ілюструє, яким має бути християнське розуміння щастя, євангельська розповідь про зустріч Христа з молодим юнаком. Пригадаймо, як до Ісуса підійшов багатий молодий юнак і запитав, як йому осягнути спасіння. Христос спочатку дораджує йому виконувати Божі заповіді, а згодом, коли дізнається, що він це робить, пропонує роздати усе своє майно і піти за Ним. Це дуже повчальна розповідь і тут можна багато говорити. Хотів би лише наголосити на деяких її аспектах. Хоч той молодий хлопець і мав значні матеріальні статки, однак вони не тішили його, і він, мабуть, почувався нещасливим, так як звернувся до Ісуса з таким запитанням. Не в грошах щастя. У цьому контексті хочеться згадати слова Августина, котрий спочатку був, як він сам визнає, великим грішником, а потім став великим святим (до речі, раджу усім почитати його твір «Сповідь»). Він виявив глибину правди: «Неспокійна душа моя, поки не спочине у Бозі».
Христос радить нашому молодому юнакові дві речі. Спочатку – виконання заповідей: «Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй криво, поважай батька-матір і люби ближнього твого, як себе самого». Не хотів би моралізувати, але це справді дуже важливо! Інколи молода людина може вважати, що Божі чи церковні заповіді обмежують її, однак це не так. Заповіді – як дорожні знаки: вони ніби показують безпечний шлях, попереджають про небезпеку… Вони не дискримінують нас, а, навпаки, допомагають. Тому дотримання заповідей принципове у житті кожної людини.
Коли Христос дізнається про старанність цього молодого юнака у дотриманні заповідей, то радить йому роздати усе своє майно і піти за Ним. Це вищий ступінь досконалості.
Упродовж минулого року наша Церква молилася за священичі покликання. Цей рік присвячений покликанню до монашого стану. Монаше (чи, як ми його ще називаємо, богопосвячене) життя і є тим вищим ступенем досконалості, про який говорить Христос. У монашестві людина приймає на себе зобов’язання дотримуватися послуху, чистоти і убозтва. Звичайно, можливо, монаше чи священиче служіння багатьом може видатися важким (тому ми й говоримо, що це особливі покликання), але усіх Господь кличе до цього. Тому дозвольте мені сьогодні звернутися до Наших читачів із закликом наслідувати і перевершувати цього молодого юнака з євангельської розповіді – наслідувати у виконуванні заповідей, а перевершувати у готовності ставати священиками, монахами чи монахинями.
Християнство, яке існує вже дві тисячі років, довело, що воно єдине може справді зробити людину щасливою, незалежно від того, в яких обставинах ця особа проживає. Людина відчуває щастя не тому, що її життя стає зручним, а тому що в християнстві вона єднається з Богом, Котрий є справжнім джерелом добра, правди, краси…
Можна було б ще багато чого сказати на цю тему, але обмежусь цими короткими роздумами…
– Чого Ви хотіли б побажати молодій людині на дорозі її життя?
– Перед молоддю завжди стоїть багато виборів. Вона має вибирати свій стан (священичий, монаший чи життя мирянина); подруга життя (дружину чи чоловіка); професію… Тому бажаю усім дуже відповідальних підходів до цих «виборів», бо від цього залежить благополуччя не тільки окремої людини чи сім’ї, а й усієї нашої держави.
Як правильно здійснити цей вибір? Треба просто зрозуміти, що усе наше життя – покликання. Ми не самі прийшли у світ, а покликані до життя Богом. Наша професія, стан – це також покликання. Часто ми про це забуваємо, але слово «покликання» стосується не лише священиків чи монахів, а й усіх людей. Кожного з нас Господь кличе до якогось виду діяльності. І цей вид діяльності – спосіб реалізувати себе. Тому, обираючи, варто прислухатись до Господа у молитві. Якщо ми послухаємо Божого голосу і вчинимо так, як Він нам радить, то найкраще себе зреалізуємо, бо Він, як Серцевідець, добре знає, що нам потрібно.
Вибираючи своє майбутнє життя, керуймося не вигодою, не перспективами кар’єрного росту чи високої зарплатні, а Божою волею щодо нас, яка проявляється через наші уподобання, схильності, здібності, таланти… Тоді подальше наше життя буде не мукою, не важким і нудним «коротанням» днів і років, а радістю. Ми розвиватимемо, а не закопуватимемо Богом дані нам таланти…
Ще бажаю усім не соромитися бути християнином. Не боятися свідчити Христа у світі, і, перш за все, у світі своїх однолітків, у світі молоді у щоденному житті: на вулиці, на навчанні, на роботі.
Бажаю свідомо обирати своє майбутнє та бути відповідальними. Готуйте себе, дорога молоде, до зрілого життя! Це життя не буде легким, воно вимагатиме від вас великих жертв, змушуватиме приймати серйозні життєві рішення. Але якщо ви належно використовуватимете благословенний час своєї молодості, зберігатимете своє серце чистим, вільним від будь-яких грішних пристрастей, від зрадливих спокус, тоді станете справді зрілими, відповідальними людьми, гідними виконати своє покликання в Церкві і в суспільстві.
Благаю милостивого Господа, щоб благословив нашу молодь. Нехай Богородиця, Мати Христа і наша Небесна Мати буде для вас провідницею на дорогах вашого життя.
Розмовляла Іванна Рижан
Примітка. Інтерв’ю опубліковано в молодіжному християнському часописі «З любов’ю у світ»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень