Як в межах одного міста створити громадянське суспільство? Це можливо, реально, чи це утопія? Чи може Трускавець в цьому плані втерти носа іншим та стати прикладом для всієї України?
Навряд чи ці питання приходять в голову абсолютній більшості мешканців нашого міста-курорту, та все ж інколи варто подумати над тим, що ж таке громадянське суспільство і наскільки воно нам потрібне. Суспільство, де громада є згуртованою, де громадські організації співпрацюють між собою, а не поборюють одне одного, де влада підзвітна людям і дійсно їм служить, а не вивищується над ними. Чинне законодавство України далеко не ідеальне, проте якби виконувалося стопроцентово навіть те, що є, то наскільки б наша держава була демократичнішою. А що з містом? Чи Трускавець може втілити в життя модель громадянського суспільства в його мікроваріанті і що для цього потрібно?
Депутатами Трускавецької міської ради стали представники 17 різних політичних сил. Від відомих «Батьківщини», «Свободи», «Фронту змін» та Партії регіонів до майже незнаних «Жінки за майбутнє», «Рідна Вітчизна», «Права воля України». В депутатському корпусі поряд з відомими кожному трускавчанину політиками Пільком, Алієвим, Пономаренко, Юником, Стародубом, Гарванком та іншими опинилися зовсім до цього часу незнані як, для прикладу, Саліженко, Ярема, Данилюк, Павлик, Калічак та інші. І це не різношерста молодь, як депутатів було названо на інавгурації нового мера міста, це просто люди з різним баченням своєї ролі в міській раді та шляхів розвитку міста-курорту.
Те, що в раді таке широке представництво, є, з однієї сторони, погано, з іншої – дуже добре. Погано, бо міському голові було б легше опиратися на чітку більшість з трьох – чотирьох (або і однієї – двох, як в Бориславі) політичних сил, легше було б сформувати команду «під себе», як маємо, для прикладу, в Дрогобичі. Погано, бо депутати-мажоритарники від тих партій, які не пройшли списком (та і всі мажоритарники) навряд чи вважатимуть на думку своїх партійних босів (або і не своїх, а просто тих, хто їх висунув) і тоді для «притягнення» потрібних рішень Руслану Козиру доведеться вести перемовини не тільки з лідерами фракцій, а з півтора – двома десятками депутатів.
Проте в цій «різношерстості» є і позитив. Відсутність імперативу та впливу партій сприятиме більшій свободі та ініціативності кожного з депутатів і саме на нових є та надія, що вони пропонуватимуть якісь нестандартні рішення виходу з тієї чи іншої ситуації, що в раді можуть навіть відбуватися засідання за принципом так званого мозкового штурму, коли з величезної кількості озвучених ідей (часто серед них будуть неймовірні та відверто безглузді) можна буде відсортувати раціональні та дійсно евристичні. І таким шляхом та таким чином проблеми, які були давно або ж були створені недавно, матимуть шанс якщо не на повне вирішення, то принаймні на поштовх до вирішення. Нова рада не буде (хочеться на це надіятися) «тихим болотом», робота в ній мала б кипіти, місто мало б не тільки йти по вектору (інколи занадто заїждженому) розвитку, а освоювати інноваційний підхід, по-новому розв’язувати проблеми вивозу сміття, водопостачання, централізованого та автономного опалення, боргів та і просто функціонування КП «Наше місто», соціальної та іншої підтримки не лише вічних скаржників та прохачів, а і тих, хто дійсно є правий у своїх зверненнях та потребує допомоги від міста. Це далеко не повний перелік і це зрозуміло. Як і не повний набір тих позитивів, які можуть прийти в місто при новій раді та новому голові.
І за всіма цими поточними питаннями, переважно економічного, господарського, рідше – політичного характеру, варто не забути про нібито незначне, мале – розвиток громадянського суспільства. Рада може активно вирішувати питання, але наскільки детально про це буде інформована громада і наскільки до думки вагомих її представників прислухатимуться ті, хто в раду пройшов, а не пролетів? Чи не виникне загроза перетворення ради шостого скликання в таку собі раду п’ятого скликання, коли людям з-поза складу депутатського корпусу, часто досить поважним, не хотіли надати слова тільки тому, що ці люди не мали статусу депутата? Наскільки раціональні думки різних об’єднань громадян зможуть бути донесені до вух як мера, так всього депутатського корпусу? Наскільки влада усвідомлює потрібність не лише господарських проектів, а і проектів інформаційних (про життя міста для громади і про місто-курорт для промоції назовні, для України та Європи)? І не просто усвідомлює, а і робитиме щось в цьому напрямі, виділятиме на це кошти?
Консолідація не тільки депутатського корпусу та створення більшості, а і консолідація зусиль об’єднань громадян, мас-медіа різного типу, структур політичних та бізнесових в рамках сприяння реалізації проектів мера та проектів, з якими йшли до влади (принаймні озвучували дані проекти) різні політичні сили та окремі депутати – ось що потрібно для Трускавця. Відкинути взаємне поборювання, «закопати сокиру війни», як це запропонував дрогобицький мер Олексій Радзієвський для «свого» депутатського корпусу, розпочати реальні кроки по гуртуванні громади, по залученні її до управління містом, а якщо не управління, то хоча б до права дорадчих функцій. Не знаємо, чи це мають бути ради старійшин, молодіжні та бізнесові структури, існуючі ГО чи інші структурні об’єднання, але рух в цьому напряму повинен відбуватися. Не тільки в цьому, але і в цьому.
Варто відкинути принцип «Хто не з нами, той проти нас» і взяти на озброєння інший, який хоча і звучить подібно, та все ж має докорінно інше значення – «Хто не проти нас, той з нами». Приклад «Трускавецького вісника», коли на одному ресурсі можуть вільно висловлюватися представники діаметрально протилежних політичних сил, повинен не діяти на одному лише Інтернет-ресурсі, який є надто слабким та непевним свого майбутнього. Міський голова, депутатський корпус повинні прислухатися і до тих, хто в опозиції, і до своїх попередників, і до ймовірних наступників. Не конче в залі засідань. Не конче із врахуванням позицій та реагуванням, не конче з висновками. Але з толерантністю, без образ, без зайвої гордості та пихи, пам’ятаючи долю окремих депутатів 2006 – 2010, які саме своєю показовою винятковістю та незамінністю провалили свій прихід в нову раду. Це стосується якихось 4 – 5 чоловік, але ж стосується. Бог гордим противиться.
До нових виборів Трускавець навряд чи буде ідеальним містом. Але прагнути якомога максимально наблизити його до ідеалу треба. Святі люди вважали себе надзвичайно грішними, але вони мали часто одну мету – максимально відійти від гріха і по максимуму наблизитися до святості, до ідеалу. Чи нова влада Трускавця прагнутиме по максимуму покращити життя простих людей, бути чесною, відкритою, прозорою, з альтруїзмом та справедливим ставленням до мешканця, з ентузіазмом, хоча б наполовину таким, який він був під час передвиборчої кампанії? Хочеться в це вірити, хоча є побоювання, що перелік розчарувань може бути продовжений і на місцевому рівні. Та все ж не тільки мер і депутати можуть змінювати Трускавець. Може і ми чогось варті? Принаймні, хто не проти нас, той з нами. І це не просто порожня беззмістовна декларація.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень