Боротьба за демократію, свободу слова і вільного вибору українства підняла в Україні нову хвилю протестів. Ця хвиля рік тому переросла у новий Майдан. Через 10 років після мирної Помаранчевої революції лава протестів проти корумпованої влади прокотилася всією країною. Владна Система у свою чергу відповіла поліцейським терором та ганебним актом ВРУ від 16 січня. Про те, що вищими ешелонами влади в Україні маніпулював путінський Кремль, можна було здогадатися давно, але першими доконаними фактами стали масові побоїща і розстріли протестантів у Києві; причому виконавцями таких звірств проти людства були заслані з Росії снайпери та інші вишколені вбивці. Доказом цього стала ганебна втеча боягузливого адепта Кремля Віктора Януковича в Ростов-на-Дону, де на цього зрадника чекав притулок. Саме у цьому російському місті досі відбувається вишкіл зомбованих виродків, готових виконати будь-яку команду Кремлівської хунти.
У підсумку Кремль на загальнонаціональний страйк у Москві, Санкт-Петербурзі та інших містах Росії відповів репресіями проти активістів Маршу миру, а також продовжив окупацію території України, що досі супроводжується масовими вбивствами, грабежами та військовими діями проти України і українців. Росія й надалі себе позиціонує як держава з поліцейським, антидемократичним устроєм, якою керує тиран і українофоб, демонструючи при цьому бурхливий мілітаризм. На цьому тлі владна Система в Україні, а точніше, в Західній Україні мала би бути повалена. Але вибори до Верховної Ради України, а так само стан справ свідчить про протилежне: нічого не змінилося. Замість того, щоб причаїтися і сховатися від народного самосуду, політичні запроданці знову сплили на політичну арену. Не відбулося значних змін і на Львівщині, сини якої захищають землі Донбасу від навал московської орди. Прикладом совковості, де гідність і права людини відверто зневажають, а також панує корупція та інші порушення, є внутрішні устої, що панують у санаторному комплексі «RIXOS» в Трускавці. Про це сміливо, базуючись на свідченнях очевидців, описав редактор сайту «Трускавецький вісник» Володимир Ключак у розвінчальній статті під назвою «Профспілка проти адміністрації, або Кому вигідний великий скандал?». Вважаю зайвим дублювати викладену інформацію у цій публікації та статті «Ріксос-Прикарпаття» подав на журналіста Володимира Ключака позов до суду», адже з матеріалами читач може ознайомитися на сайті «Трускавецький вісник». Тільки-от халепа: Майдан обійшов стороною територію цього закладу, тому тут впевнено розкошує стара радянська система, живучи за «понятіями» комуністично-російського режиму. Олігархічна правляча верхівка санаторію на цей «укус» журналіста відповіла судовим позовом проти Володимира Ключака та голови профспілки санаторію Ігоря Костика. Ціна позову: 107 892 грн. Без копійок. Мотивація – банальна: захист ділової репутації юридичної особи.
Українським прогресивним журналістам такі позови останнім часом не є чимось новим: саме так сьогодні відповідають політичні, бізнесові чи владні банкрути на об’єктивні публікації про них в ЗМІ. Їх дратує пролиття світла про їхні злочинні оборудки, факти корупції і нахабства. Дивує нині зухвалість і недалекоглядність горе-бізнесменів, керівників підприємств і установ, кліриків і можновладців без честі: те, що на перший погляд, розумно було б тихо-мирно «замнути», або, принаймні, проігнорувати критику на їхню адресу, вони вдаються до протилежного: самі розбурхують бурю війни. Такими діями вони власноруч розхитують й без цього підірвану власну репутацію, як і підприємства, яке очолюють.
3 листопада відбулося судове засідання Трускавецького міського суду. Суддею Тетяною Василюк прийнято рішення об’єднати два позови в єдине судове провадження, а через необхідність уточнення різної інформації суд зробив перерву до 17 грудня. Річ у тім, що на відповідачів до суду подано два позови з вимогою морального відшкодування: від імені ТзОВ «Діагностичний лікувально-реабілітаційний курортний комплекс «Ріксос-Прикарпаття» та власне від директора санаторію Олени Палагути.
З джерел, що заслуговують на довіру, автору цих рядків давно відомо про те, що у трускавецькому санаторії «RIXOS» існують негативні, навіть дещо дискримінаційні до персоналу вимоги. Тож не дивно, що тут серед інших трускавецьких аналогічних установ – найвища плинність кадрів. Керівництво виявляє зверхність та зневагу до підлеглих. Однак перевершила своїх попередників нинішній директор санаторію Олена Палагута. Ця особа принципово до працівників санаторію звертається мовою окупантів – російською! В українському Трускавці, або на «Бандерівщині», як зневажливо відгукується про Галичину фюрер Володимир Путін, керівник підприємства не тільки нахабно порушує трудове законодавство, але й в час розв’язаної Росією війни проти України звертається до працівників чужою, недержавною мовою – мовою окупантів і колабораціоністів! Виникає мимохіть запитання: хто ця жінка, чому вона досі обіймає таку посаду і про яку ще репутацію вона позивається?
Судитись з журналістом, що пише правду – невдячна, ганебна справа. І навіть якщо Юстиція прийме рішення на користь такого ображеного олігарха, то з моральної точки зору він стає моральним банкрутом, а рівень репутації санаторію впаде до найнижчого рівня. Її буде поховано разом з честю. Професійна діяльність Володимира Ключака сьогодні є зразком провідної журналістики. Публікація гострих матеріалів на злободенну тему, в яких висвітлюються факти про корупцію, недобросовісну роботу тих чи інших представників влади, про розкрадання коштів та багатьох інших хвороб влади має не тільки високий попит у сучасної читацької аудиторії, але й допомагає суспільству позбутися таких негативних явищ. Цього вимагає й демократичний шлях України до ЄС. Тому засудження журналіста за його чесну працю і правду – це нонсенс; це – крок назад і визнання позивачем нездатності виправляти власні помилки.
Кожному керівнику чи управлінцю, лідеру партії чи поводирю релігійної громади, голові міста чи президенту країни повинні бути притаманні найкращі людські і професійні якості, моральні цінності, такі як доброзичливість і чесність. Такими якостями були наділені митрополит Андрей Шептицький та світоч відродження незалежності України В’ячеслав Чорновіл, відважні і жертовні українці Іван Мазепа та Петро Сагайдачний і багато інших прекрасних постатей. По собі вони залишили у народній пам’яті світлі спогади, а репутація їх – бездоганна.
Тому поміркуймо: на яку славу заслуговує ТзОВ «Діагностичний лікувально-реабілітаційний курортний комплекс «Ріксос-Прикарпаття», позиваючись на журналіста за правдиву статтю до суду? Хіба не усвідомлює керівництво санаторію, що прогресивна українська журналістика адекватно відреагує на таке переслідування правди і вільного слова, і, нарешті, мовчати не буде, а значить, справа набуде ще більшого розголосу? Хіба власне самі керівники такими діями власноруч не розхитують репутацію санаторію? Чи побачимо зустрічний позов проти Олени Палагути, яка своєю неетичною поведінкою і моральним тиском спровокувала загострення хвороби в Ігоря Костика та його дружини?
Управлінцям курортного комплексу «Ріксос-Прикарпаття» пора нарешті схаменутися та усвідомити, що порядки часів СРСР – на смітнику історії, і Україна вже має нову генерацію – молоде нове покоління, яке вимагає поваги до себе. Новому поколінню українців сьогодні прищеплюються європейські цінності, де зневага до підлеглих чи відверте порушення їх законних прав автоматично звільняє керівника із займаної посади або ж призведе до закриття всього підприємства (установи, організації). Адже своїм прикладом керівник повинен забезпечувати сприятливий клімат і гармонію у колективі, перейматися інтересами кожного працівника та підтримувати його, а не забезпечувати своїми діями антирекламу цілого підприємства. І на таких правилах повинна базуватися стратегія розвитку будь-якого підприємства.
Юрій Федчак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень