Прізвище Богдана Преснера гучно пролунало на всю Україну на початку червня 2010 року. 31 травня цього року колишній начальник управління екології у Львівській області, чинний заступник міністра екології Богдан Михайлович Преснер був затриманий за підозрою в отриманні хабара у особливо великих розмірах. Оскільки він виходець із Львівщини, то справа в нас набула широкого розголосу. Журналісти підняли все, що було відомо про цю людину, про Преснера писали не лише обласні газети, але і районні, містечкові. А скільки всього появилося в Інтернеті!
У Трускавці за Преснера згадали на одній із сесій міської ради в червні чи липні, коли один з депутатів (цілком відшибло пам’ять, хто ж то був) в запиті повідомив про те, що в п. Преснера є земельна ділянка і в Трускавці, яку нібито йому подарувала міська рада.
Та все це якось тоді так пройшло, перемололося, ніби серйозно Трускавець не зачепило. І ось сенсація – дружина Богдана Преснера, який і далі знаходиться під вартою, п. Ірина, дає в Дрогобичі прес-конференцію для журналістів. Гріх було не піти. І ми не шкодуємо, що поспілкувалися з Іриною Петрівною, адже довідалися цікаві речі. А ще більш цікаво є те, що ми почули на прес-конференції і прізвище Богдана Матолича, одного з кандидатів на міського голову Трускавця.
Якось весь цей час Богдан Матолич був поза нашою увагою. По-перше, коли він був мером, ми були надто молоді, щоб цікавитися політикою чи місцевим самоврядуванням. Останні роки у Трускавці фактично про нього й не згадували і те, що він іде на мера міста, стало для багатьох дещо несподіваним. Писати про людину, про яку не знаєш, не хотілося – ні добре, ні погано. Підсумок цієї прес-конференції став для нас зрозумілим принаймні в одному – з цією людиною краще не сваритися, ліпше не зачіпати взагалі.
Та ще більш важливим її підсумком стало усвідомлення того, що далеко не все так просто в гучних скандальних справах, що не можна зразу вірити правоохоронним органам, владі, мас-медіа, що потрібно добре розібратися, перш ніж повісити на людину якийсь ярлик, незалежно чи це «хабарник», «злодій», «корупціонер», чи «герой», «рятівник», «благодійник». Отже, про затримання Богдана Преснера та те, що залишилося поза кадром цієї події – в розповіді його дружини Ірини Преснер в нашій авторській обробці.
Богдан Михайлович Преснер народився 2 вересня 1952 року на Львівщині. Все його життя було тісно пов’язане з екологією, охороною природи, лісом. Кохана дружина, діти, вдала кар’єра, хороша робота – все в нього ладилося. Щоправда, був він чоловік досить вимогливим – і до себе, і до працівників, всі підлеглі відзначали жорстку дисципліну. Звичайно ж, що не всім це подобалося, були доповідні записки, але такого роду інтриги на обласному рівні є звичайним явищем. Все йшло своїм звичним ходом аж до 2005 року.
Коли Україною котилася бурхлива хвиля Помаранчевої революції, Богдан Преснер був членом Партії Регіонів. На початок 2005 року це сприймалося мало як не зрада Вітчизни, особливо в нас, на Західній Україні. З перемогою Віктора Ющенка на президентських виборах головою Львівської ОДА став Петро Олійник. Згідно з попередніми домовленостями Богдан Преснер, який тоді обіймав посаду начальника управління екології у Львівській області, повинен звільнити місце для іншої людини. Сам п. Богдан мав повернутися на попереднє місце роботи. Та стається щось дивне і незрозуміле – Преснера просто звільняють з роботи. На його місці опиняється Богдан Матолич.
Ось як про це пише львівська газета «Поступ» від 27 вересня 2005 року: «В. о. призначив в. о.», маючи на увазі, що в. о. міністра екології українського уряду (тоді був перший скандал між Ющенком і Тимошенко і президент відправив весь Кабмін у відставку) призначив в. о. начальника управління екології Львівської області Б. Матолича, якого незадовго перед цим взяли на роботу в дане управління п’ятим заступником (при тому, що посада четвертого заступника була вакантною).
Богдана Преснера звільнили, за одними даними, 4 серпня, за іншими, 11, а за ще іншими, аж 14, проте тепер годі віднайти кінці цієї справи. А початок був такий (за словами дружини Ірини Преснер): Богдан Преснер потрапив у немилість до Петра Олійника. Ось що писав Петро Олійник в листі міністру Міністерства природи України П. Ігнатенку 27.05.2005: (№ 5/5-2234/1-10): «Прискорити розгляд питання про звільнення з посади начальника Державного управління екології та природних ресурсів у Львівській області Богдана Преснера, подальше перебування якого призводить до зловживань та порушень економічного характеру». На управління посипалися масові перевірки, копали-копали і врешті знайшли 12 тисяч гривень невідповідності через списання чи несписання авто. Паралельно сипалися доноси в міністерство. Коли Богдан Преснер приїхав до губернатора, щоб зрозуміти суть проблеми, той у своєму стилі сказав по телефону, не впускаючи навіть до кабінету: «Я тебе розмажу по стіні і ти не відшкребешся».
Ірина Преснер згадує, як чоловік вболівав за управління – зробив ремонт, відновив лабораторію, фактично все зробив для того, хто потім прийшов на все готове. Коли його просто викинули з роботи, Богдан Преснер розпочав суди – і виграв. Але потім апеляція і проти Преснера судиться вже ціле Міністерство та все Управління екології, причому юристи Міністерства – львівські. Це теж багато про що говорить. Останній суд міг відбутися у Страсбурзі, останній термін подачі – 31 травня 2010 року. В цей день Преснера і заарештували, на голому місці, без доказів, без хабара, прямо перед Кабінетом Міністрів.
Жити без роботи важко, особливо коли і діти навчаються, коли можеш себе реалізувати, але тобі не дають це зробити. Так було і з Богданом Преснером. Член Партії Регіонів, він залишився вірним цій політичній силі до кінця. Добре розумів, що робота в Міністерстві екології бозна яким заступником – тимчасова, туди потрапив він 26 березня 2010 року. Думав, що вдасться залагодити справу свого повернення на роботу у Львів у мирний спосіб, навіть годився на те, щоб його поновили і він в цей же день зразу пише заяву на звільнення за власним бажанням. Знав, що в Києві він перспективи не має, ще й називали його «слабкою ланкою», бо не вмів домовлятися.
Події 31 травня 2010 року для Ірини Преснер, хворої, як і її чоловік, на серце жінки, стали справжнім кошмаром і ніколи не зітруться з її пам’яті. В цю ніч вона посивіла, а подушка була мокра від сліз. Як? За що? Не може такого бути, це неправда. Але хто хотів її слухати, кому потрібен був її біль, її горе, адже телебачення показало «хабарника», сам процес затримання, а люди люблять таке дивитися.
Зі своїм чоловіком віч-на-віч п. Ірина побачилася аж в день його народження – 2 вересня. Перед цим була тільки одна зустріч Богдана Преснера із сином, в липні. Перші 24 дні він разом із 3 невідомими для нього особами – в’язень в камері довічного утримання. В тюрмі і шофер, який буцімто причетний до передачі хабара. Молодий 30-річний Віктор Мироненко залишив на волі стареньку хвору немічну матір-інвалід та молоду дружину. Підвізши в Кабмін Богдана Преснера та Валерія Козуба, Віктор підвозить ще Олега Вахрушева до його власної машини. Коли той просить дати йому пакет, Віктор витягає з бардачка порожній пакет і подає Вахрушеву. Не встигає й отямитися, як навколо правоохоронці, група затримки і Вахрушев з пакетом, в якому щось є. Хлопець міцно стискає кулаки, щоб не могли йому втиснути цей пакет в руки і щоб на ньому не було відбитків пальців. Потім падає і жорстоко сам б’ється до асфальту кілька разів. Добре, що цього не бачить мама, її серце, напевно, не витримало б цього видовища.
Коли Богдан Преснер з Валерієм Козубом заходить в приміщення Кабміну, щоб взяти участь в нараді у віце-прем’єр-міністра Сергія Тигипка, годинник показує п’яту вечора. Приблизно в цей же час до будинку, де тимчасово проживає в Києві Преснер, підходять невідомі з фотороботом і опитують сусідів, чи знають вони такого чоловіка. Перша гадка в сусідів – щось сталося, якась аварія чи жахливий випадок, що потрібно упізнання. Але жахливий випадок ще попереду.
Богдан Преснер виходить з Кабміну, з наради. Завтра в нього нелегкий день – перший день перевірки управління екології Львівської області, він – голова комісії. Це його рідне управління, за поновлення на цій посаді так довго він судився, та так нічого і не відсудив. Згадує Богдан попередження, що перевіряти Богдана Матолича не слід. Він буде все робити по-чесному, якщо в управлінні все гаразд, то чому б і не помиритися з Матоличем, скільки того життя. Навіщо наживати собі ворогів, краще робити з них друзів.
Богдан Преснер телефонує до Віктора Мироненка, щоб той під’їжджав під Кабмін, але хлопець не бере трубки. До Богдана Преснера наближаються якісь люди в чорному. Група складається приблизно з 20 чоловік. Кабмін оточено, аж тепер помічає Богдан Михайлович. Але ніяк не може збагнути, чому саме йому кажуть «Руки за голову!», чому його акуратно, але і вимогливо наказують сідати в машину, везуть в Міністерство, ведуть в кабінет, роблять обшук. Нічого не знаходять і … все обривається. Богдан Преснер непритомніє, його забирає швидка в Київську міську клінічну лікарню швидкої допомоги. Волі він не бачить по сьогодні.
До речі, жодних грошей (а преса писала то про 10, то про 90, то про 200 тисяч доларів) так і не знайшли. Обвинувачення Преснеру датоване 2 вересня, він побачив його аж 6 жовтня. Звинувачують його за статтею 368 Кримінального кодексу України, а це 8 – 12 років тюрми. Звинувачує його Вахрушев, від його імені написано заяву, що в ній – пані Ірина не знає. Цей документ для неї недоступний, як і недоступні були слідчі, міністр, прокурор. Про арешт чоловіка вона дізналася вночі, поїхала до Києва, але добрі люди попередили, щоб виїжджала зі столиці з дітьми і то терміново, щоб на квартиру, на якій проживав її Богдан, навіть не показувалася. Можливо, значно серйозніші гравці тут задіяні, значно серйозніші розбірки відбувалися, а її чоловік став крайнім, отією «слабкою ланкою».
Жінці важко говорити на прес-конференції, вона хвилюється, нервово перебирає цілий стос документів, кожен з яких міг би стати бомбою, якби його оприлюднити повністю. Серед документів – газети, в яких Преснер показаний з найгіршої сторони. Нелегко їй це бачити, нелегко про це говорити. Проте люди повинні знати правду, а правда полягає в тому, що потрібно вислухати і іншу сторону. Тому і приїхала вона в Дрогобич, знає вона, хто балотується на пост міського голови Трускавця. Та нікого пані Ірина не звинувачує, бо щоб звинувачувати, потрібно бути впевненій на 100%, мати докази і мати мужність воювати. А воювати жінка не бажає, вона й чоловіка просила не судитися, так от, не послухав.
Відповідаючи на запитання журналістів, Ірина Преснер підтвердила факт купівлі в Трускавці складських приміщень біля БОЛ-2 на вулиці Роксолани. Так, її брат постачав овочі, продукти в Трускавець, була можливість викупити ці приміщення, тож маючи кошти від покійної матері (а походить пані Ірина з заможного роду, має всю родину в Польщі та Канаді, бо сама з переселенців), вирішили це купити. Все було погоджено з покійним Богданом Аксентійчуком та п. Макогоном, земельну ділянку в 15 сотих біля цих приміщень приватизували. «Брат казав – гроші розвіються, а так вкладемо в нерухомість і буде…», говорить Ірина Преснер і цілковито заперечує будь-яку причетність свого чоловіка до купівлі цієї власності у Трускавці. Розповідає жінка і про слідкування за нею, про проблеми щодо навчання та працевлаштування дітей – вони ж носять прізвище Преснер, з гіркотою каже вона і всі розуміють, про що йдеться.
3 листопада над Богданом Преснером відбудеться суд. Багато з того, що розповіла пані Ірина Преснер, залишилося поза цією статтею, можливо по-іншому опишуть почуте інші журналісти, а нас було всього 8 журналістів з Дрогобича, Трускавця, Львова. Присутньою була і представниця правоохоронних органів, яка не дасть збрехати, що все вищевикладене було оприлюднене саме на цій прес-конференції (за винятком стилізації тексту). Ця прес-конференція була дружині Преснера потрібна для того, щоб її почули – керівництво держави, Партія Регіонів, громадськість. Пані Ірина вважає, що затримання її чоловіка було замовним. Вона підкреслює той факт, що після арешту пройшло вже понад 4 місяці, за цей час не відбулося жодної перевірки управління екології Львівської області. Причетність чи непричетність Богдана Матолича до цієї справи жінка воліє обійти стороною. Вона не знає, чи це політичне замовлення, чи просто її чоловік комусь перейшов дорогу. Вона вірить, що її чоловік не винен, хоча знає, що крапку в справі поставить суд. Вона чула про український суд. Вона вважає, що дача хабара сфабрикована. Її попередили, що ниточка цієї справи тягнеться з попереднього місця роботи, але не хоче робити з цього поспішних висновків. Не будемо поспішних висновків у справі Преснера робити і ми. Жаль лише, що вибори закінчаться швидше, ніж буде слухання по його справі. Сам Богдан Преснер міг би, напевно, сказати багато цікавого.
Володимир Ключак, Трускавець – Дрогобич, 13.10.2010
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень