Останнім часом засоби масової інформації повідомили про хворобу Путіна. Спочатку писали про біль у спині, а потім заговорили навіть про онкологічне захворювання.
Що ж, усі ми смертні. Навіть Путін, який має намір керувати Росією ще мінімум 12 років. Зважаючи на після-пенсійний вік російського президента, на стреси, з якими йому доводиться зіштовхуватися мало не щодня, на думи про те, як зберегти і примножити своє багатомільярдне доларове багатство, – все може бути.
Мас-медіа поспішили оголосити правонаступника Володимира Путіна. За їхньою версією, це може бути Сергій Шойгу, вічний міністр з надзвичайних ситуацій, який донедавна був губернатором Московської області, а тепер став міністром оборони Російської Федерації. Про Дмитра Медведєва, як бачимо, поки що ніхто не згадує.
З іншого боку, чутки про хворобу Путіна можуть бути занадто перебільшеними й, врешті-решт, виявляться звичайнісіньким блефом. Таким чином російський президент має чудову нагоду поспостерігати, хто ділитиме шкуру ще не вбитого ведмедя. Чисто тобі сталінський хід. І тут саме Дмитру Медведєву не слід зробити фальстарт. У цій ситуації нам важливо поглянути на український аспект хвороби Путіна. Навіть якщо ця хвороба дійсно є, то марно сподіватися, що Путін зменшить оберти щодо втягування України в Митний союз, а потім у союз Євразійський. З іншого боку, він матиме прекрасну нагоду спостерігати за поведінкою Януковича та провідних членів його команди, які шукатимуть виходу на ймовірного наступника Путіна. У будь-якому разі українській владі не слід розслаблюватись, а якщо вона зробить хибний крок ще за живого царя, то наслідки можуть бути непередбачуваними.
Незважаючи на хворобу – явну чи уявну, – Путін витискатиме з України все що можна. Зробити з України другу Білорусь та ще й з більш слухняним президентом, ніж Лукашенко, йому навряд чи вдасться. Але однозначно він прагнутиме відтягнути Україну якомога далі від Європейського союзу.
Хвороблива уява Путіна, який методично й систематично впроваджує в Росії власну авторитарну владу, вже породила низку законодавчих актів, неприпустимих у цивілізованих країнах. Як приклад, можна навести закон про державну зраду чи закон, за яким в Інтернеті ліквідовують неугодні сайти. Останній крок – прийняття документу, за яким багато громадських організацій потрапляють у буквальному розумінні цього слова в розряд іноземних агентів. Сталінські формулювання!
Хвороблива боязнь Путіна за власне життя, гіпертрофована за своєю суттю, знаходить поживний ґрунт у спецслужбах, які таким чином доводять свою унікальність і затребуваність у захисті Системи.
Аналогічні процеси щодо драконівського законодавства і підвищення заходів безпеки щодо Януковича спостерігаємо в Україні. Здається, лаври депутатів Держдуми Росії не дають спокою Журавському чи Хомутиннику, а кількість охоронців українського президента аж зашкалює. Проте як у випадку з Росією, тут радше мова не про фізичне нездоров’я перших осіб держав, а про те, що делікатно і не зовсім натякали провідні вчені світу щодо Гітлера і Сталіна. Можливо, не ті масштаби, але тут – як у випадку з вагітністю: вона або є, або її нема. Встановлюючи політичний діагноз, слід насамперед говорити про атрофоване відчуття моралі за свої вчинки.
Проте все списати на фізичні чи інші хвороби перших керівників держав було би профанацією. Їм вдалося створити Системи, налаштовані, власне, під них, задіюючи на різних рівнях сотні тисяч і мільйони людей, які виступають своєрідними гвинтиками цього складного механізму, як у сталінські часи. Кожний, несучи персональну відповідальність, підпитує Систему, продовжуючи життя режимам Путіна і Януковича. Метастази цих режимів уже захопили все суспільство і без хірургічного втручання навряд чи обійдеться. Звичайно, демократичні тенденції вносять свої корективи, тому здебільшого все зводиться до перемоги чи поразки на президентських виборах, але очікувати, власне, чесної демократичної поразки нинішніх лідерів Росії та України не доводиться, тому не слід виключати румунського, лівійського чи єгипетського варіантів.
Можна багато дискутувати про відмінність режимів Путіна і Януковича, про їхнє взаємозбагачення, якщо це доречно в даному випадку, про ступінь ефективності чи вдаваного менеджменту для російського чи українського диктатора. Суть не в цьому. Проблема в тому, що демократичні процеси зазнають чимало випробовувань, а для нас важливо, чи стануть вони незворотними, коли про демократію за великим рахунком можна буде забути.
Україна ніяк не може вирватися з зачарованого кола, окресленого Росією. Ось і тепер біль у спині російського президента загрожує нам вступом до Євразійського союзу.
Анатолій Власюк, часопис «Тустань»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень