Сплата земельного податку платниками єдиного податку
З метою забезпечення дотримання вимог чинного податкового законодавства в частині справляння земельного податку з юридичних осіб повідомляємо, що, згідно із ст. ст. 269, 270 Податкового кодексу України (Кодекс) платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок та землекористувачі, а об’єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 ст. 288 Кодексу). Разом з цим підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 Кодексу). Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 ст. 287 Кодексу).
Статтею 4 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952 “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” передбачено, що державній реєстрації підлягають право власності, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки. Платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої – третьої груп для провадження господарської діяльності (пп. 4 п. 297.1 ст. 297 Кодексу).
Отже, у суб’єкта господарювання, який обрав спрощену систему оподаткування (платник єдиного податку третьої групи), обов’язок сплачувати земельний податок або право на звільнення від його сплати настає з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
З урахуванням викладеного, земельний податок за земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території, сплачує суб’єкт господарювання, який має право власності або користування на таку земельну ділянку.
Згідно зі ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність – це діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Таким чином, юридична особа – платник єдиного податку третьої групи, яка набула право власності або користування земельною ділянкою та є власником нежитлового приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку, та надання в оренду нерухомого майна є основним або одним із видів діяльності, звільняється від сплати земельного податку за земельну ділянку під таким майном за умови надання в оренду нерухомого майна згідно з укладеною цивільно-правовою угодою, оскільки така земельна ділянка цим платником (орендодавцем) використовується виключно для здійснення господарської діяльності.
Водночас користування земельною ділянкою може виникати й на умовах оренди. Звільнення від сплати орендної плати чинним законодавством не передбачено.
Коли подавати уточнюючу декларацію з плати за землю при переході на спрощену систему
Трускавецьке відділення Дрогобицької ОДПІ повідомляє, щодо строку подання уточнюючої податкової декларації з плати за землю у разі обрання спрощеної системи оподаткування (платник єдиного податку третьої групи). Платник, що перебуває на загальній системі оподаткування і, керуючись ст. 269 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), задекларувало податкові зобов’язання із земельного податку на 2016 рік та планує з 01.07.2016 року перейти на спрощену систему оподаткування платником єдиного податку третьої групи. При цьому, з огляду на норми п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 Кодексу, платник очікує на набуття права на звільнення від сплати земельного податку.
З огляду на викладене та за умови, що на платника не поширюється дія норм абзацу першого п. 299.11 ст. 299 Кодексу, то у платника право на звільнення від сплати земельного податку виникає починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому виникло це право (п. 284.2 ст. 284 Кодексу) – реєстрації платника єдиного податку. Платник має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію з плати за землю протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним (п. 286.3 ст. 286 Кодексу). Після переходу на спрощену систему оподаткування з 01.07.2016, платник зобов’язаний до 20.08.2016 подати до відповідного контролюючого органу уточнюючу податкову декларацію з виправленими показниками податкових зобов’язань за періоди, за якими не настав строк сплати.
Податкова соціальна пільга у 2016 роцi
Податковим кодексом України (далi – Кодекс) установлено, що податкова пiльга – це передбачене, зокрема, податковим та митним законодавством, звiльнення платника податкiв вiд обов’язку щодо нарахування та сплати податку й збору, сплата ним податку i збору в меншому розмiрi за наявностi пiдстав, визначених п. 30.2 ст. 30 Кодексу.
Згiдно з п. 30.2 ст. 30 Кодексу пiдставами для надання податкових пiльг є особливостi, що характеризують певну групу платникiв податкiв, вид їхньої дiяльностi, об’єкт оподаткування або характер та суспiльне значення понесених ними витрат.
Вiдповiдно до пп. «а» п. 30.9 ст. 30 Кодексу податкова пiльга надається, зокрема, через податкове вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору.
Одним iз рiзновидiв такої податкової пiльги є податкова соцiальна пiльга (далi – ПСП), передбачена роздiлом IV «Податок на доходи фiзичних осiб» Кодексу, яка надає можливiсть платниковi податку на доходи зменшити нарахований загальний мiсячний оподатковуваний дохiд у виглядi заробiтної плати. Сума, на яку зменшується загальний мiсячний оподатковуваний дохiд, визначається як вiдсоток прожиткового мiнiмуму для працездатних осiб.
Внесеними змiнами до пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 Кодексу, остаточно визначено розмiр загальної ПСП, на яку має право будь-який платник податку, на рiвнi 50% прожиткового мiнiмуму для працездатної особи (в розрахунку на мiсяць), установленого законом на 1 сiчня звiтного податкового року.
Водночас, незважаючи на збiльшення впродовж року розмiру прожиткового мiнiмуму для працездатних осiб, пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 Кодексу чiтко встановлено, що розмiр ПСП визначається залежно вiд прожиткового мiнiмуму для працездатної особи (в розрахунку на мiсяць), установленого законом на 1 сiчня звiтного податкового року, тобто впродовж звiтного податкового року розмiр ПСП залишається незмiнним.
Пільги з туристичного збору
Основним законодавчим актом, що регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі – Податковий кодекс).
Згідно статті 10 Податкового кодексу, туристичний збір належить до місцевих податків і зборів. Умови справляння туристичного збору визначено статтею 268 розділу XII Податкового кодексу.
Відповідно до підпункту 268.2.1 пункту 268.2 статті 268 Податкового кодексу, платниками туристичного збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити місце перебування в зазначений строк.
Поряд з цим, відповідно до підпункту 268.2.2 пункту 268.2 статті 268 Податкового кодексу, платниками збору не можуть бути особи, які:
а) постійно проживають, у тому числі на умовах договорів найму, у селі, селищі або місті, радами яких встановлено такий збір;
б) особи, які прибули у відрядження;
в) інваліди, діти-інваліди та особи, що супроводжують інвалідів I групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого);
г) ветерани війни;
ґ) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
д) особи, які прибули за путівками (курсівками) на лікування, оздоровлення, реабілітацію до лікувально-профілактичних, фізкультурно-оздоровчих та санаторно-курортних закладів, що мають ліцензію на медичну практику та акредитацію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;
е) діти віком до 18 років;
є) дитячі лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі та санаторно-курортні заклади.
Особи, які прибули у відрядження та проживають у готелі чи мотелі, не є платниками туристичного збору.
Проте для підтвердження правомірності такої пільги вони мають надати копію наказу чи розпорядження про направлення у відрядження.
Документами, що підтверджують зв’язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, є, зокрема (але не виключно): запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладений договір чи контракт; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю підприємства, яке відряджає працівника.
Тобто, перебування особи у відрядженні підтверджується наказом або розпорядженням підприємства про направлення працівника у відрядження. З метою підтвердження правомірності надання пільги, податковий агент повинен мати копії відповідних документів, що підтверджують належність особи до пільгової категорії (путівки можуть бути оригіналом). Особи, які не надали відповідних документів, що засвідчують їх належність до пільгової категорії, є платниками туристичного збору на загальних підставах.
Крім цього, слід зазначити, що статтею 36 Податкового кодексу встановлено, що платники податку зобов’язані самостійно декларувати свої податкові зобов’язання та визначати відповідність проведення ними операцій.
Трускавецьке відділення Дрогобицької ОДПІ
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень