Чергова зустріч для любителів книги та культурної бесіди відбулася у трускавецькому ресторані «Оскар» (директор Олег Блажівський). Тут 24 листопада пройшла зустріч з письменницею Лесею Романчук-Коковською та її чоловіком Тарасом Коковським.
Напевно нема потреби представляти ближче письменницю Лесю Романчук – її книги користуються значною популярністю серед читацької аудиторії. Загальний наклад книг авторства Лесі Романчук давно перевищив 150 тисяч примірників, тож на них стоїть цілком заслужений логотип «Золотий письменник» (надається тим авторам, наклад книг яких сягнув 100-тисячної позначки).
Літературні зустрічі у Трускавці відбувалися й раніше, але останнім часом вони активізувалися. Заслуга в цьому проекту «Перехресні стежки» та його керівника, уродженої трускавчанки Анни Литвин. Протягом останнього місяця це вже третя літературна зустріч у форматі живого спілкування, яку організовують Анна Литвин та «Перехресні стежки» (перші дві – це зустрічі з братами Капрановими та Олександром Ірванцем). В гостинному залі «Оскару» подружжя Коковських говорило про літературу, Україну, Майдан, культуру, духовність і про те, що в житті немає нічого випадкового.
Кілька штрихів про письменницю Лесю Романчук: автор 15 підручників для студентів медичних навчальних закладів, лікар-гінеколог, доцент кафедри гінекології та акушерства Тернопільського медичного університету, автор ряду книг-бестселерів, бард і цей перелік можна продовжувати. Але добре знаною є Леся Романчук власне завдяки своїм книгам – добрим, мудрим і … скандальним. Бо як інакше назвати книгу, в якій головний сюжет базується на коханні римо-католицького священика і дівчини Уляни? Хіба ця книга була потрібна, хіба її треба було писати людині, котра написала прекрасну розвідку про життя єпископа-мученика УГКЦ Теодора Ромжі? Спокуса слави чи прагнення вседозволеності? Не судіть, і не судимі будете…
Співаючи поезію спільно з Тарасом Коковським, Леся Романчук немов перетворюється на очах, співпереживає за долю персонажів поезій-балад, змушує поміркувати над плинністю життя та викрутасами долі. «Що тобі до того, соловію?» – з жалем запитує пташину співачка і розгортається канва сюжету пісні – вбита дівчина-повстанка, в кишені якої знаходять вірші про коханого Іванка, якого енкаведисти хотіли б поховати в одній могилі з нею, щоб заробити собі чергові погони. І що соловейку до цих людських трагедій, коли навколо весна? Він співає…
«Благословен, хто йде», «Софія», «Цвіте терен», «Місто карликів», «Лицарі любові і надії», «Чотири дороги»… Творчий спадок Лесі Романчук вже можна назвати достойним, та можливо її найкращі твори ще попереду? Хто знає…
Втім, не кожну з виданих книг авторки і зараз можна купити – вони розходяться, як гарячі пиріжки, так вміє письменниця захопити, зацікавити, полонити канвою, оповіддю, пристрастями, долями героїв. Пише на історичну тематику (донька репресованих, народжена в Магадані), на теми Майдану (активна учасниця Революції Гідності, в 2013 році пережила смерть сина Олександра), кохання (вважає, що целібат – це неправильно), і навіть казки. Для прикладу, «Місто карликів» – чим не казка? «В місті-курорті живе відьма…», – починає розкривати початок сюжету письменниця і розповідає про місто на схилах вулкану, про сон-траву, зрадь-траву, спи-траву…
Дві години спілкування з Лесею Романчук-Коковською і Тарасом Коковським сплили як одна мить. Від щирого серця дякували присутні за таку теплу, корисну, змістовну зустріч, зустріч з митцями слова, мелодії. І навіть книгу-випад Лесі Романчук проти целібату та монашества можна їй пробачити – творчі люди теж мають властивість помилятися…
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень