– Якби я зараз побачив, що хтось тут іде з георгіївською стрічкою, я б буквально розірвав таку людину…
Парадоксально, але факт – у цих словах трускавчанина Івана Курія відчувається не так ненависть до ворогів, як велика любов до України. Любов, яка сягає не тільки глибини кишені, але й готовності жертвувати і часом, і здоров`ям, і родиною, і власним життям…
Він – один з-поміж нас. Живе у Трускавці в звичайній квартирі у звичайній багатоповерхівці в районі Стебницького кільця. Не підприємець, не депутат, не політик, безпартійний. Просто українець, для якого слово «Україна» – не порожній звук. Він приїхав у Трускавець прямо з фронту, всього на кілька днів, до п’ятниці. На початку серпня знову в Київ, а звідси – на Схід, у зону АТО, тобто знову на війну…
Наша зустріч з Іваном Курієм відбувається у вівторок, 29 липня. Він не відпочиває – поїхав допомагати родичам у село, бо не може без роботи, не вміє нудьгувати. Та все одно у Трускавці йому зараз якось нудно, аж до нестерпності – бо там, на бойових позиціях, його побратими з Першого батальйону Національної гвардії. Він каже, що там зараз він потрібніший, бо тут якось не може, особливо дивлячись на незрозумілі йому гучні забави-святкування в центрі міста, на всі оті «гопца-дрица» в час, коли ллється кров…
– Потрібно один день зробити вільним, не працювати, і зібратися всім, щоб вияснити, хто вартує урядувати, а хто ні. Люди повинні назавжди усунути від влади тих, хто дбає за свої шкурні інтереси, – такий дуже простий, навіть дещо наївний, та від того не менш важливий рецепт успіху люстрації на місцях дає Іван. Він з болем розповідає, що не може зараз спокійно дивитися на те, що зараз робиться в Києві, дивитися на те, у що перетворився Майдан, а особливо на те, що вимоги Майдану ніхто не виконав і схоже виконувати й не збирається.
– А першою вимогою, як пам`ятаєте, було: покарати винних за побиття, а згодом і за розстріли людей на Майдані, – нагадує трускавчанин, якого за активну участь в акціях протесту в буремні дні Революції Гідності заарештували та звинуватили у … тероризмі. Але ті, хто комфортно почував себе при Януковичі та Азарові, зараз перефарбувалися і почувають себе не менш комфортно. Навіть керують АТО, зраджуючи бійців, які для них – просто гарматне м`ясо. Нікого досі не покарано, не те що не розстріляно за законами воєнного часу.
Запитую, чи не страшно і зразу ловлю себе на тому, що запитання явно безглузде. Страшно, чому ж не страшно, – посміхається Іван. Тільки Україна понад усе і хто як не я?
– Якщо я не вб`ю ворога, то він вб`є мене і не тільки мене. Хоча досі я якось не надто задумувався над цим…
«Україна понад усе!». Якщо людина має ці слова викарбувані у власному серці, то жоден ворог їй не страшний. Та от не всі такі… Іван останнім часом ділить людей на три категорії: тих, хто активно протистоїть окупантам, тих, хто окупантів підтримує, і тих третіх, байдужих, які, напевно, найстрашніші. Бо легко воювати з ворогом, який з протилежного боку окопів, але попробуй воювати з людською байдужістю, з тими, кому все одно, в якій країні жити, яким все одно, який прапор і яка мова. Можна «розірвати на шматки», як каже Іван, носія георгіївської стрічки, але попробуй залізь у душу тому, хто скандує «Слава Україні!», а насправді є агентом Кремля, попробуй вияви ворога прихованого…
– Чому молоді необстріляні хлопці повинні воювати, а в той час тисячі так званих «правоохоронців», міліціонерів із досвідом володіння зброєю відсиджуються? Чому на місцях, зокрема і в Трускавці, не йдуть сходинками Майдану, нічого не змінюють? Чому при владі і надалі залишаються ті, хто не мав би там залишатися? Чому Європа зайняла вичікувальну позицію?
Це далеко не всі запитання, на які Іван Курій шукає відповідей. Він щиро вдячний всім, хто підтримує наших бійців – і не тільки матеріально, а й морально. Не просто друзями – братами по крові стали для нього ті, хто пліч-о-пліч з Іваном відбиває атаки ворога, з ким він іде в наступ. Війна триває і не видно їй кінця, але потрібно думати і про майбутнє. 25-річний трускавчанин мріє повернутися додому, до сина, мріє освоїти професію коваля, мріє, що Україна стане сильною та багатою. Не надіється надто на Європу, навіть є певне розчарування, та каже, що водночас мусимо орієнтуватися саме на Захід, бо підтримка у боротьбі з ворогом та задля відродження держави може прийти саме звідти.
Нашу розмову час від часу перебивають сусіди, знайомі, друзі Івана. Вони пишаються, що в їхньому домі, у нашому місті є такі герої – прості та щирі. Герої, котрі не претендують на віддяку, на привілеї, на земельні ділянки, на депутатство – такі герої вигідні. В будинку Івана ще двоє воїнів в АТО, один отримав повістку буквально цього тижня…
Йде війна, наших бійців обстрілюють, калічать, вбивають, а в місті і далі «гопца-дрица», забави та розваги, лунає російська попса, реве шансон. Опозиційні до себе особи та сили змагаються у кількості звинувачень та образ; стукіт кулаків у груди напевно сильніший від залпів «Градів» та «Буків». Україна понад усе! – кричать депутати, чиновники, політики, підприємці, активісти всіх мастей. На фронт! Допоможімо нашим хлопцям! – вторять екзальтовані жіночки та протискуються зі скриньками для збору коштів. Прапори майорять, радіоточки трясуться – тут теж війна, тільки інформаційна, між своїми.
А тим часом Іван Курій, котрий приїхав до Трускавця менше, ніж на тиждень, скромно мовчить. Після Великої Перемоги, якої бажаємо в швидкому часі і Іванові, і всій нашій Україні, він мусить сказати своє слово. Вважаємо, що на віче чи мітингу, який відбуватиметься з цієї нагоди у Трускавці, а чи на «відкритій сесії міської ради» саме він ПЕРШИЙ повинен сказати своє слово, виступити перед громадою. Не міський голова, не секретар ради, не депутати, не політики, а саме Іван Курій. Бо він довів не словом, а ділом, що УКРАЇНА ПОНАД УСЕ!
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень