18 травня у Галицькій столиці в приміщенні першого в Україні Музею-в’язниці під назвою „Національний музей-меморіал пам’яті жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького»“ відбулося напрочуд грандіозне дійство під лозунгом „Ніч музеїв”. З 18 до 24 години для усіх бажаючих були відкриті доступи до тюремного підвалу, м’якої камери та в’язничного карцеру, під відкритим небом у в’язничному подвір’ї демонструвались історичні документальні фільми, спогади дисидентів, читали свої вірші політв’язні Ігор та Ірина Калинці…
Ветерани національно-визвольних змагань Львівщини, патріотичні та громадські організації, відомі громадські та політичні діячі, ЗМІ та уся галицька інтелігенція зібралася під мурами колишньої тюрми, яку у ХХ столітті використовували, як політичну в’язницю, що належить до структури СБУ. З міста Котермака до Львова прибули представники Координаційної ради національно-демократичних сил Дрогобиччини, товариств „Просвіта” та „Союз України”.
Відкрили урочисту подію художні самодіяльні колективи та хор ветеранів УПА „Нескорені”. Згодом до присутніх з промовою звернувся директор музею, історик Руслан Забілий, який відзначив, що Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів (National Museum Memorial of victims of occupational regimes) задля консолідації суспільства реалізує державну політику національної пам’яті, вивчає історію репресій проти населення України з боку польського, німецького та радянського окупаційних режимів у 20-90 роках ХХ ст., утверджує у колективній пам’яті спільні історичні символи, виховує почуття патріотизму, пропагує загальнолюдські цінності. Згодом ознайомив присутніх з історією музею.
В тюремному корпусі знаходився Четвертий відділ Головної комендатури державної поліції, до повноважень котрого входила боротьба з «антидержавними» організаціями типу Організації українських націоналістів та Комуністичної партії Західної України. Неофіційно, тюрма спеціалізувалася на політичних в’язнях. У 1935 році споруду було переведено в слідчий відділ поліції, а в’язниця стала використовуватися в якості слідчого ізолятора. Під час Львівського процесу 1936 року в тюрмі утримувалися лідери визвольного руху ОУН Степан Бандера, Ярослав Стецько, Микола Лебідь, Катерина Зарицка, Ірина Сеник та інші підсудні. Кілька разів за „антирадянську пропаганду” в тюрмі на Лонцького був ув’язнений і лідер РУХу В’ячеслав Чорновіл.
У 1939-41 роках під час Першої радянської окупації в приміщенні знаходилася В’язниця №1, розрахована на 1500 осіб, а сусідній головний корпус займало обласне управління НКВС. Після нападу Третього рейху на СРСР в червні 1941 року працівниками НКВС було розстріляно близько тисячі в’язнів (згідно свідчень Начальника тюремного відділу НКВС по Львівській області лейтенанта Лєрмана, 924 особи)
Під час нацистської окупації (1941-1944 рр.) тут розташували в’язницю гестапо. Головною мішенню для таємної поліції Третього Рейху у Львові стали члени ОУН., масові арешти проти яких розпочалися наприкінці 1941 року.
Згодом у тюрмі діяв слідчий відділ і слідчий ізолятор НКВС (НКДБ)-МДБ-КДБ СРСР, одночасно — слідче Управління внутрішніх справ Львівського міськвиконкому — міське Управління ГУМВС України у Львівській області.
Навпроти в’язниці, на площі Шашкевича у 1997 році був зведений Пам’ятник „Жертвам комуністичних злочинів”. Ініціативу львівської громадськості щодо створення в приміщенні колишньої тюрми «на Лонцького» Меморіалу пам’яті жертв окупаційних режимів підтримали Львівська міська рада, Львівська обласна рада та Служба Безпеки України.
Наприкінці 2009 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ про надання музею-меморіалу статусу Національного.
І от наступив час екскурсії тюремними катакомбами. Від споглядання на тюремні камери ставало моторошно. Особливо, коли оглянула кам’яні карцери (їх у підвалі нараховується три). Як розповіла працівник музею Марія Гриців, енкаведисти тримали політв’язнів тут по три доби. У крижаній воді, що сягала вище кісток. Не дивно, що у таких нелюдських умовах бідолашні часто „розколювались”. На них чекала швидка смерть. Більш стійких після довготривалих мук доводили до божевілля в одиночних камерах. За словами п. Марії, для того, аби “вибити” потрібну інформаці, конвоїри відводили політв’язнів на третій поверх, де бідолашних піддавали жорстоким тортурам. Нерідко вони віддавали там Богові душу …
Один із присутніх, колишній військовий п. Роман, котрий мешкає навпроти тюремних мур музею, розповідав, що чув на кухні своєї квартири незрозумілі кроки і стогони, як невимовний крик душевної розпуки з потойбічності. І це 2009 році, коли тюрму використовували, як музей.
На знак пошани до загиблих, як „Вічная пам’ть” на вікнах тюрми було запалено свічки. Згодом сторінку в історії в’язниці розкрили документальні фільми про масові розстріли кінця червня 1941 року, які транслювались у тюремних камерах. В одному із залів демонструвались кадри із кінохроніки, де зафіксовано стан тюрми після відходу радянських військ зі Львова в кінці червня 1941 року. Неподалік розміщені фотографії зроблені на території тюрми в цей період, а також тогочасні українські газети, які широко висвітлювали злочини комуністичного режиму.
Серед тюремних камер, в яких відтворено умови в’язничного побуту на окрему увагу заслуговує т. зв. «камера смертників» — в ній в’язні очікували на виконання вироку, яким нерідко був розстріл.
З метою відтворення історичного тла найтрагічнішого періоду в історії «тюрми на Лонцького» — радянської окупації — в окремому залі представлені репродукції пропагандистських плакатів того часу, на фоні яких лунають записи пісень на кшталт «Широка страна моя родная». Цей зал демонструє різкий контраст офіційної пропаганди із реальним життям в СРСР — зокрема на прикладі умов перебування в тюрмі «на Лонцького».
Експозицію підготували співробітники Центру досліджень визвольного руху за сприяння Служби безпеки України.
Відгриміли пострілами часи трьох окупаційних режимів: польського, радянського та гестапівського. Від радянських „визволителів” нам дісталося найбільше! Бог їм суддя…
Та от біда, не перестали перевертні-політики клювати нашу інтелігенцію й сьогодні. А окупаційний режим Януковича з кожним днем все більше нагадує нам сталінські часи.
Пригадаймо, як на початку 2010 року Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» рішенням уряду передано у відання Українського інституту національної пам’яті, яким керує комуніст Валерій Солдатенко. А самого директора музею Руслана Забілого за напучуванням провладних регіоналів неодноразово допитували в СБУ. На той час було створено комісію, яка мала підписати акт прийому-передачі. Окрім “Тюрми на Лонцького”, йому мали б підпорядковуватись сумнозвісний Бабин Яр, що під Києвом, Київський Музей Голодомору, Биківнянські могили під Києвом, Дем’янів лаз, що на Івано-Франківщині, який так і залишився у віданні Івано-Франківської облради. Було підготовлено відповідний пакет документів, та у зв’язку з тим, що Інститут національної пам’яті припинив своє існування, як орган державного управління, справа так і не зрушила з “мертвої точки”.
У п. Руслана під час одного з допитів було незаконно вилучені комп’ютер та жорсткі диски, яких йому й досі не повернули. Хоча п. Руслан розповів ЗМІ, що подав заяву на ім’я глави СБУ Валерія Хорошковського з проханням прокоментувати ситуацію та повернути особисте майно. Згодом, як підкреслили у Центрі досліджень визвольного руху, працівники СБУ незаконно затримали історика, провели несанкціоновані обшуки в Національному музеї «Тюрма на Лонцького», безпідставно конфіскувала комп’ютери науковців та порушила кримінальну справу за ч.1 ст.15, ст.328 Кримінального кодексу України (розголошення відомостей, що становлять державну таємницю).
Силові структури сучасного „окупаційного” режиму зацікавилися «державними таємницями» з комп’ютера Р.Забілого – навчальними матеріалами кагебістів та інформацією про діяльність радянських спецслужб у Прибалтиці. Ці документи п. Забілий скачав із європейського сайту KGB documents online. Як розповів нашій газеті Р. Забілий, СБУ далі активно цікавиться історією України, різноманітними аспектами його наукових досліджень, особливостями музейної роботи.
До речі, Національний музей-меморіал «Тюрма на Лонцького», незважаючи на доручення Президента України Віктора Януковича, так і не передано до Українського інституту національної пам’яті. Музей також не отримав обіцяного високопосадовцями державного фінансування на цей рік. Як повідомила помічник директора музею у зв’язках з громадськістю Вікторія Садова, працівники музею сподіваються, що він підпорядковуватиметься міністерству культури. Та для цього повинен бути указ Президента України та рішення Кабінету Міністрів України. Та схоже, Віктор Янукович не дуже поспішає видати відповідний Указ…
Факти говорять самі за себе. Перевертні в овечих шкурах хочуть знову бачити нас рабами на власній землі.
На фото: споруда тюрми на Лонцького; енкаведист у формі (переодягнений працівник музею); виставка; виступає Руслан Забілий; співає хор “Нескорені”; одиночна камера в тюрмі; стенд тодішньої бойової слави.
Вікторія Лишик
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень