У попередній статті ми говорили про відомого трускавецького курортного лікаря, доктора Зенона Пельчара.
Нагадаємо, що лікар Зенон Пельчар приїхав до Трускавця влітку 1893 року разом з дружиною Марією з Краснодебських. 2 серпня 1894 року у них народився син, якому дали ім’я Казимир. 18 січня 1866 року народилася у Пельчарів дочка, яку назвали Софією, а згодом її ім’ям названо новозбудовану у 1899 році віллу (тепер чомусь «Моцарт»). Незабаром сім’я Пельчарів поповнилась ще одним сином, якого назвали Мечиславом, що став гірничим інженером. Дитячі роки усіх пройшли у Трускавці.
Казимир Пельчар після закінчення Дрогобицької гімназії у 1912-1914 роках студіював медицину у Ягелонському університеті. В 1914-1915 роках воював в рядах австрійської армії. З 1915 до 1918 року перебував у російському полоні, однак працював у шпиталях Червоного Хреста в Києві, Москві та Саратові. У 1918-1920 роках працює у санітарній колоні 5 Сибірської дивізії, а після її евакуації через Китай та Японію повертається до Польщі і в 1920-1923 роках продовжує студії Ягелонського університету. В 1925 році Казимир Пельчар захистив докторську дисертацію. Під час навчання в університеті Казимир студіював загальну та експериментальну патології, в 1921-1930 роках був асистентом на кафедрі загальної патології Ягелонського університету. В 1927 році проходив спеціалізацію в Берліні, а в 1928 році в Інституті Пастера і паралельно в Інституті Радовім в Парижі. В 1929 році був габілітований в Ягелонському університеті.
В 1930 році К. Пельчара запрошують до університету ім. Стефана Баторія у Вільні (Вільнюсі), де в 1937-1938 роках він був деканом лікарського факультету. Поза власною кафедрою і закладом в 1935-1938 роках він здійснював керівництво бактеріологічною установою, швидко піднявши її науковий рівень так, що скоро йому запропонували кафедру загальної патології в Ягелонському університеті.
В 1931 році К. Пельчар разом з Казимиром Опочинським та Корнелієм Міхейдою відновив діяльність Віленського Комітету із боротьби з раком, зорганізував при ньому цикл лекцій, в яких переконував слухачів, що злоякісні новоутворення можна ліквідувати (виліковувати), а згодом практикою підтверджував свою теорію, розбудувавши свою клініку до 100 ліжкомісць. Дякуючи співпраці із Інститутом Радовим у Варшаві в 1935 році, перетворив свою установу в філію даного інституту імені Марії Складовської-Кюрі у Варшаві. В 1936 році зорганізував у Вільні IV Загальнопольський з’їзд із боротьби з новоутвореннями і запросив учених з Німеччини, Литви та Латвії. 11 листопада 1937 року сталася катастрофа літака, у якому летів Казимир Пельчар, та він залишився живим, легкопораненим із небагатьох уцілілих в авіакатастрофі.
Знання англійської, французької, німецької та російської мов давало йому можливість мати широкі наукові контакти з друзями-науковцями та щорічно виїжджати на конференції до Франції, Німеччини, Англії, Іспанії та Росії для орієнтації наукового поступу і наступу на рак. Він брав участь у багатьох міжнародних з’їздах онкологів (Париж 1931, Мадрид 1934, Брюссель 1936, Оксфорд 1937, Лондон 1938, Москва 1940), і виголошував по дві-три доповіді як на крайових з’їздах онкологів.
Казимир Пельчар виголосив 85 праць польською, французькою та німецькою мовами. Багато друкував, але частина з його праць була втрачена під час II світової війни. Часто виступав на радіо та друкувався в періодичній пресі. К. Пельчар застосовував також народну медицину у лікуванні онкології.
Можна було б ще багато говорити про його досягнення і в фармакології та, на жаль, розміри газетних статей мають певні межі.
Попри працю теоретичну та наукову роботу, проф. Казимир Пельчар активно займався також лікарською практикою. Розривався між Вільно і Трускавцем. Після смерті батька, відомого лікаря трускавецького курорту, він часто при’їжджає до родичів у Трускавець і замість відпочинку працює як лікар у віллі “Софія”. У довіднику-інформаторі за 1937-1938 роки прізвище проф. Казимира Пельчара вписане серед інших лікарів курорту. Професор нікому не відмовляв, приймаючи хворих, наче компенсував, сповняючи лікарський обов’язок, власне кількаразово врятоване життя. Його пацієнтами були як бідні і невідомі, так і досить багаті й знамениті відпочивальники, такі як Тадеуш Голувко та інші. Він використовував кожну ситуацію для надання допомоги хворим і для цього організовував Комітет допомоги на територіях окупованих радянським режимом. Сприяв влаштуванню на роботу, опікувався тими, хто залишився без житла та куска хліба. У час німецької окупації працював лише у Вільно. В лікувальному закладі на вул. Полоцькій, №6 утримував родичів, литовців, білорусів, євреїв – усіх, кому загрожував арешт гестапо.
Раптово, з 16 на 17 вересня 1943 року, пізно ввечері професора Пельчара забрали з дому як заручника за зліквідованого надзвичайно важливого агента гестапо.
На світанку 17 вересня 1943 року професора Казимира Пельчара розстріляли в Понарицькому лісі, а вже через кілька годин після розстрілу надійшла до Вільна телеграма з Берліна про його звільнення. Та було пізно. Так безглуздо й трагічно обірвалося життя цієї надзвичайної людини, яка за своїх 49 років зробила стільки, що вистачило б на життя кількох осіб.
Іван Скибак, Наталія Скибак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень