«Коли ж кажемо, що маємо спільність із Ним, а ходимо в темряві, то неправду говоримо й правди не чинимо! Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха. Коли ж кажемо, що не маємо гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди! Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої. А як кажемо, що ми не згрішили, то чинимо з Нього неправдомовця, і слова Його нема в нас!» (1Iв.1:6-10)
Кожному народженому згори християнину Господь потрібен кожного дня. Ми маємо велику потребу у Нашому Спасителі, наша душа спрагнена Господа і завжди з нетерпінням очікує зустрічі зі своїм Творцем. На наших щоденних зустрічах із Господом ми виливаємо своє серце і розповідаємо про свої проблеми, гріхи та розчарування. І наш Небесний Отець прощає та потішає нас…
Та часто ми обманюємо себе, думаючи, що у нашому житі та відносинах із Богом все прекрасно. Коли нас запитують про наш настрій, ми схвально відповідаємо, що у нас все на вищому рівні. Але, що ми буває приховуємо від оточуючих під маскою «нормальності»? Буває в серці страшенний біль та смуток, буває, що якісь страхи та гріхи оволодівають нами та обплутують нас. В нашому розумі витає багато думок, які виправдовують наші погані вчинки, думки та слова. Ці неправильні речі, які ми тримаємо у своєму серці, з’їдають нас із середини, це наче гниль у середині дерева, яке росте. Воно дуже гарне на вигляд та про те близьке до швидкого знищення. І часом ми розуміємо, що нам потрібно говорити Богу про ті чи інші речі, але відтягуємо, кладучи їх у «довгий ящик», думаючи, що все вирішиться само собою. Це схоже на «скелет у шафі», це те мертве, чого ми не хочемо знати і бачити: якісь наші образи та гордовиті принципи, коли ми думаємо, наче правіші за всіх, і навіть за Бога. Думаючи так чи приховуючи всередині себе свої «скелети», ми наражаємо себе на небезпеку бути непрощеними. Адже ті гріхи , які не сповіданні перед Господом – є непрощеними. Те, що знаходиться у темряві, потребує Божого світла та освячення. «Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої».
Навіть будучи віруючою людиною, можна стати відступником в середині самого себе. Можна гарно посміхатись вимушеною посмішкою, робити вид благочестя, але в середині бути злим, ображеним та гордим. Можна стати суддею інших братів і сестер. Можна ходити в Дім Молитви, але при цьому не мати миру із Господом. Навчитися маскуватися можна дуже добре, надягаючи маски різних типів для конкретних ситуацій чи людей. Але коли ти залишаєшся наодинці з собою, тоді усі маски знімаються, і ти знаєш, хто ти, і які твої відносини з Богом. Ти знаєш самого себе краще аніж хтось. Так часто людина думає, що те, що у середині серця невидиме на зовні. Але насправді, коли, щось гниє, воно має своєрідний запах. Коли це щось матеріальне, це можна почути нашими ніздрями, а коли це, щось на духовному рівні ми схильні відчувати нашим серцем. Багато є невидимих гріхів у людини, таких як гордість, заздрість, ненависть та інші. Ісус Христос найбільше докоряв фарисеїв. Фарисеї – це були люди, які добре знали Закон та усі обряди, святкували усі свята та навчали людей. Ісус Христос сказав їм такі слова: «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистоти!» (Мт.23:27).
Багато хто з нас потрапляв в оманливі сіті самоправедності, думаючи та вважаючи себе «святим за власними стандартами та принципами». Пророк Ісая говорив: «І стали всі ми, як нечистий, а вся праведність наша немов поплямована місячним одіж, і в’янемо всі ми, мов листя, а наша провина, як вітер, несе нас…» (Iс.64:6). Це напевне найкращий опис самоправедності. Не те, що ми вважаємо за праведність є нею, але те, що Бог вважає праведністю. Якщо детальніше поглянути на самоправедність, можна побачити, що вона керована гордістю і бунтівним настроєм серця людини. Часто людина може не розуміти, що йде оманливим шляхом, не бачачи своїх власних помилок, але судячи інших за їхні помилки. Мудрий Соломон писав: «Буває, дорога людині здається простою, та кінець її стежка до смерті» (Пр. 14:12). Бог противиться гордим людям, не дивлячись на те, в якій формі гордість проявляється. І навпаки, тим, хто розуміє свої помилки, визнає їх та кається, Він дає прощення та благодать. Якби ми вже були досконалими та святими у повному значенні, тоді ми би не мали потреби в Господі і не шукали би Його. Ми освячуємось, і це є процесом усього нашого земного життя, бо ж хто, як не Господь, знає, як нам освятитись та бути праведними.
«Я святий не тому, що я не грішу, я святий тому, що я каюся, і мій Господь прощає мене».
Відвертість, відвертість і ще раз відвертість – ось що може допомогти вийти з темряви у світло. Відверта розмова із Богом, не самооправдання себе, а щире каяття виведе із тупика будь кого, хто потребує допомоги та перемоги від Господа. В одному з апостольських послань написано: «То приступімо з щирим серцем, у повноті віри, окропивши серця від сумління лукавого та обмивши тіла чистою водою!» (Євр. 10:22)
Ми завдячуємо Богу усім своїм життям та усім тим, що ми маємо, духовне це чи матеріальне. Господь має право на наше життя, подвійне право на життя християнина, адже найперше він дав життя і створив людину, а потім дав спасіння та прощення гріхів через Сина Свого Ісуса Христа. Тому розуміючи ці істини, треба підкоряти себе під Божу руку. Бог насильно не заставить нікого смирятись перед Ним. Для Нього важливо, що б людина добровільно смирялася та шукала Його лиця. У смиренні перед Богом є життя, повне благословень та радості.
Коли розумієш, що ти під покровом Всевишнього Бога, тоді мир і радість перебувають у серці. Радієш просто тому, що Бог спас тебе, що Він ніколи не залишає та не покидає. Як добре мати розуміння, що від Бога нічого не сховане, перед Ним усе відкрито. Ми просто нагі перед Господом. Він знає нас і знаючи нас любить. Що ми можемо від Нього приховати? Треба говорити Йому про все, що нас турбує і те, в чому ми маємо потребу. Лише Господь може зробити наше життя щасливим та повернути радість спасіння.
«Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха» (1 Iв.1:7).
Руслан Цехмейстер, газета «Добра Новина»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень